Визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку: ВС вказав на важливий аспект

У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження. Визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосуватися, якщо існують перешкоди для оформлення у нотаріальному порядку.

На цьому наголосив Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 227/3750/19.

Обставини справи

З матеріалів справи відомо, що позивач звернулася до суду з позовом, в якому просила встановити факт постійного проживання разом із спадкодавцем однією сім’єю на час відкриття спадщини, визнати за нею право власності в порядку спадкування за заповітом.

Рішенням Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 30 квітня 2020 року в задоволенні позову відмовлено.

Суд дійшов висновку, що позивач неправильно обрала спосіб судового захисту, оскільки обраний позивачем спосіб захисту та позовні вимоги, які вона просить задовольнити, не відповідають встановленим судом обставинам справи, зокрема, позивач не зверталась до суду з вимогою про визначення їй додаткового строку для прийняття спадщини, хоча з постанови про відмову у вчиненні нотаріальної дії чітко вбачаються перешкоди у оформленні спадкових прав позивача у нотаріальному порядку саме у зв’язку з пропуском строку для подання заяви про прийняття спадщини.

Постановою Донецького апеляційного суду рішення Добропільського міськрайонного суду Донецької області скасовано, ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в позові, апеляційний суд вважав необґрунтованою позицію суду першої інстанції про відмову в позові у зв`язку з неправильним обранням способу захисту та дійшов висновку, що відповідно до частини третьої статті 1268 ЦК України позивач прийняла спадщину та згідно з частиною першою статті 1296 ЦК України має право на одержання свідоцтва про право на спадщину, отже вона не має перешкод для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку, тобто таке право позивача не оспорюється.

Висновок Верховного Суду

Розглядаючи справу, ВС підкреслив, що відповідно до статей 1216, 1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Згідно з частинами першою, третьою статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

ВС зазначив, що частиною першою статті 1269 ЦК України визначено, що спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.

Отже, статтями 1268 та 1269 ЦК України презюмується, що у разі, коли спадкоємець постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, то він вважається таким, що прийняв спадщину, якщо він не заявив про відмову від неї протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу.

Тобто дії, які свідчать про прийняття спадщини спадкоємцем, чітко визначені у частинах третій, четвертій статті 1268, статтях 1269, 1270 ЦК України. Згідно зі статтею 1270 ЦК України для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

Також ВС нагадав, що відповідно до пункту 5 постанови Пленуму Верховного Суду України у постанові від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування», у разі неприйняття спадщини чи відмови від неї одним із спадкоємців за заповітом застосовується норма частини першої статті 1275 ЦК України, відповідно до якої частка у спадщині, яку він мав право прийняти, переходить до інших спадкоємців за заповітом і розподіляється між ними порівну.

Враховуючи волю заповідача таке тлумачення статті 1275 ЦК України дозволяє усунути конкуренцію між спадкуванням за заповітом та законом, оскільки ніхто не може бути одночасно спадкоємцем за законом та заповітом відносно спадкової маси, охопленої заповітом. Якщо призначені кілька спадкоємців за заповітом і той або інший з них відмовляється від прийняття своєї частини або взагалі вибуває з числа інших, то частини у спадщині інших у відповідній мірі збільшуються.

Так, проаналізувавши викладене та встановивши, що спадкоємець за заповітом – третя особа у цій справі, спадщину після  померлої бабусі у порядку й у строки, визначені законом, не прийняла, апеляційний суд дійшов правильного висновку, що її частина у спадщині за заповітом переходить до іншого спадкоємця – позивача у справі відповідно до частини першої статті 1275 ЦК України.

ВС відзначив, що відповідно до частини першої статті 1297 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов’язаний звернутися за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно до нотаріуса, який відповідно до вимог статті 68 Закону України «Про нотаріат» при видачі свідоцтва про право на спадщину за законом перевіряє факт смерті спадкодавця, час і місце відкриття спадщини, наявність підстав для закликання до спадкоємства за законом осіб, які подали заяву про видачу свідоцтва та склад спадкового майна.

У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину, особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження. Визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення у нотаріальному порядку.

Встановивши, що позивач постійно проживала із спадкодавцем на час відкриття спадщини та як спадкоємець за заповітом у встановлений статтею 1270 ЦК України строк заяву про відмову від спадщини нотаріусу не подала, тобто є такою, що прийняла спадщину після померлої бабусі, та зазначивши про це у мотивувальній частині постанови, апеляційний суд помилково вважав, що вимоги про встановлення факту постійного поживання із спадкодавцем на час відкриття спадщини та визнання права власності на спадкове майно не підлягають задоволенню, не зважаючи на те, що нотаріус відмовив їй у вчиненні нотаріальної дії.

З огляду на наведене, касаційний суд вважає за можливе скасувати рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду і прийняти у справі нову постанову про задоволення позову.

Раніше «Судово-юридична газета» писала про поважні причини пропуску позовної давності: ВС вказав на важливий аспект.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал та на Youtube Право ТВ, щоб бути в курсі найважливіших подій.