Свидетеля обвиняли в ложных показаниях по поводу обстоятельств ДТП по статье 384 УК: Верховный Суд указал на критерии

Если суд решает дело по обвинению свидетеля в предоставлении заведомо ложных показаний при отсутствии приговора по делу, в котором такие показания давались, он таким образом ограничивает возможность суда по этому делу полно и всесторонне исследовать все предоставленные сторонами доказательства и принять решение по своему внутреннему убеждению.

Кроме того, исследуя вопрос достоверности доказательств свидетеля, суд вынужден исследовать доказательства, являющиеся предметом оценки в другом уголовном производстве, а при обстоятельствах этого дела также вопрос, кто именно виноват в этом производстве. Об этом заявил Верховный Суд в постановлении по делу №461/4421/18.

Обставини справи

Органами досудового розслідування чоловік обвинувачувався в тому, що він у ході досудового розслідування кримінального провадження за фактом ДТП, відомості про яке внесено до ЄРДР за частиною 2 статті 286 КК, 19 серпня, 25 та 27 жовтня 2017 року під час допиту як свідка, дав завідомо неправдиві показання щодо ролі громадян А. та Б. у зазначеній ДТП. Зокрема, він повідомив про те, що за кермом автомобіля, причетного до ДТП, перебував Б., а не А. , як було встановлено досудовим розслідуванням.

Чоловіку інкримінували частину 2 статті 384 Кримінального кодексу, а саме завідомо неправдиве показання свідка, поєднане зі штучним створенням доказів.

Галицький районний суд Львова вироком від 9 грудня 2020 року виправдав обвинуваченого у зв`язку з відсутністю події кримінального правопорушення. Львівський апеляційний суд ухвалою від 23 березня 2021 року залишив без змін виправдувальний вирок.

У касаційній скарзі прокурор зазначав, що апеляційний суд не обґрунтував належним чином своїх висновків та не перевірив твердження прокурора щодо незаконності рішення суду першої інстанції.

Оцінка Верховного Суду

Верховний Суд зазначив, що згідно з частиною 3 статті 62 Конституції України, положень статті 17 КПК обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, отриманих незаконним шляхом, а також на припущеннях; усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь. Цих вимог закону суди першої та апеляційної інстанцій дотрималися.

Чоловік обвинувачувався в тому, що дав завідомо неправдиві показання стосовно обставин ДТП, яка сталася у с.Ямельня Яворівського району Львівської області за участю автомобілів «Mercedes» та «Opel», внаслідок якої водій останнього загинув. Неправдивість показань полягала в тому, що під час допитів у якості свідка обвинувачений повідомив обставини, з яких випливало, що автомобілем «Mercedes» на момент ДТП керував Б. , а не А., як вважали органи досудового розслідування.

Суд зазначає, що для визнання винуватим у вчиненні злочину, передбаченого статтею 384 КК, сторона обвинувачення має довести, що показання свідка

(1) недостовірні, тобто містять хибну інформацію про подію, яка є предметом розслідування та/або судового розгляду, і

(2) свідок надав таку інформацію, усвідомлюючи її неправдивість.

На обґрунтування винуватості сторона обвинувачення надала докази, які стосуються кримінального провадження за фактом смертельного ДТП, обґрунтовуючи, що інші докази, отримані під час цього розслідування, суперечать показанням обвинуваченого свідка.

Суди попередніх інстанцій дійшли висновку про те, що обвинувачення проти чоловіка ґрунтується на переконанні сторони обвинувачення у тому, що у ДТП, про обставини якого допитувався свідок, винним є Б., а не А.

Суди зазначили, що версія сторони обвинувачення щодо винуватості А. не була предметом судового розгляду. Тому суди у цьому провадженні виходили з того, що за відсутності вироку, що набрав законної сили, яким встановлені обставини ДТП на підставі доказів, наданих сторонами, і зроблено висновок про доведеність версії обвинувачення, у тому числі щодо винуватості особи у вчиненні злочину, неможливо встановити, чи є недостовірними ті показання свідка, які стали причиною обвинувачення проти нього.

Ці показання мають бути надані суду під час розгляду по суті обвинувачення у провадженні, аби суд мав змогу їх оцінити у сукупності з іншими наданими сторонами доказами. Лише за наявності висновку суду щодо недостовірності цих показань може бути доведений другий елемент складу злочину, тобто завідомість їх неправдивості для свідка під час надання доказів.

Суд звертає увагу на те, що відповідно до статті 6§3(d) Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожний обвинувачений у вчиненні кримінального правопорушення має право допитувати свідків обвинувачення або вимагати, щоб їх допитали, а також вимагати виклику й допиту свідків захисту на тих самих умовах, що й свідків обвинувачення.

Висновок суду за обвинуваченням у завідомо неправдивому показанні свідка до того, як достовірність показань цього свідка стане предметом розгляду й оцінки упровадженні, у якому він дає показання, порушить право обвинуваченого у цьому провадженні, оскільки зведе нанівець його право на перехресний допит свідка.

Більше того, стаття 94 КПК передбачає, що суд, який приймає рішення за обвинуваченням, вирішує справу за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження і за умови, що жоден доказ не має наперед встановленої сили.

Якщо суд вирішує справу за обвинуваченням свідка у наданні завідомо неправдивих показань за відсутності вироку у справі, в якій такі показання надавалися, він таким чином обмежує можливість суду у тій справі повно і всебічно дослідити всі надані сторонами докази і прийняти рішення за своїм внутрішнім переконанням. Крім того, досліджуючи питання достовірності доказів свідка, суд змушений досліджувати докази, які є предметом оцінки в іншому кримінальному провадженні, а за обставин цієї справи також питання, хто саме є винуватим у тому провадженні.

Таким чином, Суд погоджується з судами попередніх інстанцій, що за відсутності встановленої вироком суду, який розглядає справу, у якій свідок дає показання, недостовірності його показань, неможливо встановити обов`язковий елемент складу злочину, передбаченого статтею 384 КК.

Суд вже розглядав кримінальне провадження щодо обвинувачення свідка у вчиненні злочину, передбаченого частиною 2 статті 384 КК, за аналогічних обставин і дійшов висновку, що надання судами оцінки доказам, що стосуються винуватості чи невинуватості особи в іншому кримінальному провадженні, суперечить зазначеній устатті 17 КПК засаді презумпції невинуватості та забезпечення доведеності вини (Постанова Верховного Суду від 7 грудня 2021 року (справа № 461/4425/18). Суд не вбачає підстав відступати від цього висновку у цій справі.

Враховуючи наведене, Суд не вважає за необхідне розглядати доводи сторони обвинувачення, що ґрунтуються на висновку судово-психологічної експертизи від 26 квітня 2018 року та показаннях експерта, оскільки вони не можуть вплинути на висновки Суду.

Апеляційний суд провів судовий розгляд відповідно до вимог кримінального процесуального закону і надав умотивовані відповіді на всі аргументи, наведені в апеляційній скарзі сторони обвинувачення, які переважно повторюються в касаційній скарзі. Зміст ухвали не суперечить вимогам статті 419 КПК.

Таким чином, Суд не встановив істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які були би підставами для скасування або зміни оскаржуваного судового рішення, а тому вважає, що касаційну скаргу прокурора належить залишити без задоволення.

Автор: Наталья Мамченко

Подписывайтесь на наш Тelegram-канал t.me/sudua, на Twitter, а также на нашу страницу в Facebook и в Instagram, чтобы быть в курсе самых важных событий.