Кому отдать дитя на воспитание?

Некоторые вопросы, сколь бы ни совершенствовалось законодательство, регулирующее их, по-прежнему решаются не столько по закону, сколько под влиянием эмоций. Особенно это касается споров, связанных с тем, кому из родителей после развода достанется ребенок. Собственно, наряду с положениями семейного и международного частного права, в решении подобных споров немаловажную роль играет национальная ментальность. Однако, несмотря на бытующее мнение (кстати, берущее начало из международно-правовых документов), что ребенок должен проживать с матерью, закон и судебная практика показывают, что пол родителя – далеко не определяющий критерий при разрешении таких споров. Рассмотрим на примере конкретного судебного решения.

В 2009 г. истица обратилась в суд с иском о расторжении брака и определении места жительства малолетних детей – она просила брак расторгнуть, а детей оставить проживать с ней. По решению райсуда брак был расторгнут, но с истицей осталась проживать только дочь, а сын должен был жить с отцом. Обиженная мать обратилась в апелляционный суд, где просила отменить решение суда первой инстанции в части определения места жительства детей и вынести новое решение, которым постановить, что оба ребенка будут проживать с ней. Апелляционная инстанция жалобу удовлетворила. Бывший супруг подал кассационную жалобу, в которой просил отменить решение апелляционного суда в части определения места проживания детей и оставить в силе решение суда первой инстанции. Кассационный суд жалобу удовлетворил частично, отменив решения апелляции и направив дело на новое рассмотрение в эту же инстанцию.

По мнению ВСУ, суд апелляционной инстанции принял во внимание провозглашенный в Декларации прав ребенка принцип, что малолетний ребенок не должен быть разлучен со своей матерью, кроме случаев, когда есть исключительные обстоятельства. Но следует учитывать, что, в соответствии с нормами украинского законодательства, в частности, Семейного кодекса, мать и отец имеют равные права и обязанности относительно ребенка, независимо от того, находились ли они в браке между собой. Расторжение брака между родителями, проживание их отдельно от ребенка не влияет на объем их прав и не освобождает от обязанностей относительно ребенка. Тот из родителей, кто проживает отдельно, обязан принимать участие в воспитании ребенка и имеет право на личное общение с ним. Тот же, с кем проживает ребенок, не имеет права препятствовать второму родителю общаться с ребенком и участвовать в его воспитании, если такое общение не мешает нормальному развитию ребенка. Однако если мать и отец, которые проживают отдельно, не пришли к согласию относительно того, с кем из них будет проживать малолетний ребенок, спор между ними может решаться судом.

И вот тут начинается самое интересное. При разрешении такого спора суд должен принимать во внимание как отношение родителей к выполнению своих родительских обязанностей, личную привязанность ребенка к каждому из них, возраст ребенка, состояние его здоровья, так и другие обстоятельства, имеющие существенное значение. Согласно принципам все той же Декларации прав ребенка, ребенок должен иметь право на здоровый рост и развитие, надлежащее питание, жилище, развлечения, медицинское обслуживание, получение образования. Руководящим принципом для родителей должно быть обеспечение интересов ребенка относительно его образования и обучения.

Апелляционный суд, воспользовавшись своим правом на отмену решения суда первой инстанции и вынося новое решение, не учел тот факт, что истец никоим образом не препятствовал истице в общении со вторым ребенком. Более того, он сам неоднократно приезжал к ней и дочери в село с сыном, чтобы дети могли общаться между собой, а родители – с детьми. Однако истица скрывалась и не давала отцу возможности общаться с дочерью, и в то же время сама больше года не проявляла никакой заботы о сыне, не приезжала и не интересовалась его жизнью. Что, в общем-то, противоречит ст. 157 СК Украины, в которой сказано, что родитель, не проживающий с ребенком, обязан принимать участие в его воспитании, а родитель, с которым проживает ребенок, не имеет права препятствовать другому родителю в общении с ребенком. Кроме того, акты обследования жилищно-бытовых условий, как следует из материалов дела, показывают, что условия для проживания детей у их отца выгодно отличаются от тех, которыми располагает истица. Все это по каким-то причинам не учел апелляционный суд. Как, собственно, проигнорировал и заключение органа опеки и попечительства о целесообразности проживания малолетних детей с отцом. Безусловно, суд может не согласиться с выводом органа опеки и попечительства, но при условии, что такой вывод является недостаточно обоснованным и противоречит интересам ребенка, что закреплено ч. 6 ст. 19 СК Украины. Более того, в материалах дела имеется протокольная запись, из которой явствует, что сын хочет проживать с отцом, что также не было учтено судом апелляционной инстанции при вынесении решения.

 Егор Желтухин,

«Судебно-юридическая газета»

Верховний Суд України

УХВАЛА (витяг)

20 квітня 2011 року                                  м. Київ

У червні 2009 р. ОСОБА_3 звернулася до суду з вищезазначеним позовом, посилаючись на те, що 2 листопада 1997 р. вона уклала шлюб із відповідачем та проживала з ним до травня 2009 р. Від спільного шлюбу в них є дочка – ОСОБА_5 та син – ОСОБА_6. У зв’язку з тим, що життя з відповідачем не склалося як за різницею характерів, так і за морально-етичними поглядами на життя, ОСОБА_3 вважає збереження сім’ї є неможливим. Вона просила суд розірвати укладений шлюб, а дітей залишити проживати з нею. Рішенням Ширяївського райсуду Одеської області від 12 квітня 2010 року позов ОСОБИ_3 задоволено частково. Розірвано шлюб між ОСОБОЮ_3, яка мешкає за адресою: АДРЕСА_1, та ОСОБОЮ_4, який мешкає за адресою: АДРЕСА_2. Малолітню дочку ОСОБА_5 залишено проживати з матір’ю – ОСОБОЮ_3. Малолітнього сина ОСОБА_6 залишено проживати з батьком – ОСОБОБ_4. У задоволенні решти вимог відмовлено.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням суду, ОСОБА_3 звернулася до апеляційного суду зі скаргою, в якій просила змінити рішення в частині вирішення спору про визначення місця проживання дітей. Рішенням апеляційного суду Одеської області від 28 вересня 2010 р. рішення суду першої інстанції в частині вирішення спору про визначення місця проживання малолітніх дітей скасовано. Позов ОСОБИ_3 про визначення місця проживання малолітніх дітей задоволено. Малолітніх дітей: ОСОБУ_5 та ОСОБУ_6 залишено проживати з матір’ю – ОСОБОЮ_3. У касаційній скарзі ОСОБА_4 просить скасувати рішення апеляційного суду в частині визначення місця проживання малолітнього ОСОБИ_6 з матір’ю із залишенням у силі в цій частині рішення суду першої інстанції про визначення місця проживання малолітнього ОСОБИ_6 з батьком. Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Установивши, що обидві дитини прихильні до кожного з батьків, а також один до одного, суд апеляційної інстанції взяв до уваги проголошений у Декларації прав дитини принцип про те, що малолітня дитина не повинна, крім випадків, коли є виключні обставини, бути розлучена зі своєю матір’ю, у зв’язку із чим скасував рішення суду першої інстанції про розлучення малолітніх дітей з матір’ю за відсутності достатніх правових підстав. Однак ,обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_3 не посилалася на те, що відповідачем чиняться їй перешкоди в спілкуванні з малолітнім сином – ОСОБОЮ_6. Заперечуючи проти апеляційної скарги (а. с. 118–120), ОСОБА_4 посилався на те, що він неодноразово із сином приїжджав до ОСОБИ_3 у село, але остання переховувалась і не давала можливості спілкуватися з їхньою дочкою, та на те, що позивачка як мати більше року не виявляла ніякої турботи за сина, не приїжджала, за виключенням одного разу на півгодини, не цікавилась його життям.

Як убачається з матеріалів справи, актів обстеження житлово-побутових умов ОСОБИ_4 від 18 серпня 2009 р. та від 15 вересня 2009 р., у чотирикімнатному будинку АДРЕСА_2 є всі зручності, для дітей виділені окремі кімнати, обладнані сучасними меблями та всім необхідним для навчання і проживання дітей, є окрема комп’ютерна кімната (а. с. 20, 21). За результатами проведення обстеження умов проживання ОСОБИ_3, яка мешкає за адресою: АДРЕСА_1, установлено, що остання проживає в трикімнатному будинку разом зі своїми бабусею, матір’ю, дочкою. У будинку ОСОБИ_3 опалення пічне, водогін на подвір’ї. Висновком органу опіки та піклування Кілійської райдержадміністрації Одеської області від 22 вересня 2009 р. ?978 вирішено про доцільність проживання малолітніх дітей – ОСОБИ_5 та ОСОБИ_6 – з батьком – ОСОБОЮ_4 (а. с. 36–37). Не врахувавши принципів 4, 7 Декларації прав дитини, апеляційний суд недостатньо обґрунтував свій висновок щодо рівності умов у батьків за місцем їх проживання для забезпечення потреб дітей.

Крім того, згідно з роз’ясненнями, викладеними в п. 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 р. ?11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», при вирішенні спору про місце проживання дитини належить звертати особливу увагу на її вік та з’ясовувати, з ким із батьків вона бажає проживати. Як убачається з протоколу бесіди з малолітнім ОСОБАОЮ_6 від 15 вересня 2009 р. (а. с. 22), останній виявив бажання проживати разом із батьком. За таких обставин рішення апеляційного суду підлягає скасуванню з підстав, передбачених ч. 2 ст. 338 ЦПК України, з передачею справи на новий розгляд апеляційного суду.

**Зарубежный опыт**

Не все решают деньги

В мусульманских странах, если отец захочет, чтобы сын проживал с ним, суд, безусловно, пойдет ему навстречу, так как мальчик в семье – продолжатель рода. В соседствующей с нами России (да и у нас, собственно, тоже) исторически сложилось так, что ребенку лучше остаться с матерью. А вот в США огромную роль при решении таких споров имеют деньги: устоявшаяся практика свидетельствует, что более богатый родитель сможет создать для ребенка лучшие условия.