Примусове відчуження об’єктів права приватної власності: роз’яснення ВС

Примусове відчуження об’єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості.

Такого висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, розглянувши адміністративну справу за позовом державної адміністрації до фізичної особи, за участю третьої особи на стороні позивача про примусове відчуження частини земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач посилався на необхідність розміщення та обслуговування об’єктів, пов’язаних із видобуванням корисних копалин загальнодержавного значення — польовошпатових руд, придатних для виробництва кварц-польовошпатової сировини та граніту для виробництва каменю бутового на земельній ділянці (1,00 га), що перебуває у власності відповідача. Також зазначив, що заявлені вимоги про примусове відчуження зазначеної земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності пояснюються тим, що третя особа, здійснюючи підприємницьку діяльність із видобування корисних копалин загальнодержавного значення, забезпечує роботою 79 працівників, є одним з найбільших бюджетоутворюючих суб’єктів господарювання Романівського та Баранівського районів Житомирської області та відповідних територіальних громад.

Крім цього, посилався на те, що з власником земельної ділянки, яку позивач просить вилучити з мотивів суспільної необхідності, не досягнуто згоди щодо її викупу, оскільки сума експертної грошової оцінки земельної ділянки, що підлягає вилученню, і визначена експертною установою у 30 200 грн, відповідача не задовольняє.

Верховний Суд прийняв рішення про відмову у задоволенні позову з таких підстав.

Відмовляючи в задоволенні позову, Верховний Суд виходив із того, що позивач не мотивував, у чому полягає загальнодержавний інтерес, який обумовлює виключну необхідність примусового відчуження земельної ділянки, а саме по собі розташування на ній корисних копалин загальнодержавного значення не свідчить про наявність такого інтересу, до того ж за умови, що ініціатором викупу (відчуження) земельної ділянки виступає приватне підприємство, яке здійснює господарську діяльність, пов’язану з видобуванням корисних копалин для забезпечення власних комерційних інтересів, що свідчить насамперед про комерційний характер такої ініціативи.

Крім цього, забезпечення робочих місць та сплата обов’язкових платежів до місцевого та державного бюджетів є обов’язком роботодавця, який нерозривно пов’язаний із здійсненням господарської діяльності і також не може характеризувати такі обставини як «виключну необхідність» у розумінні Закону й бути підставою для примусового відчуження належної відповідачу земельної ділянки.

В цій частині позивач також не довів, що такі потреби територіальної громади, як зайнятість населення і сплата обов’язкових платежів до бюджету, можливо забезпечити лише шляхом примусового відчуження належної на праві власності відповідачу земельної ділянки і що такі потреби не можуть бути забезпечені на інших договірних умовах.

Верховний Суд, застосовуючи статтю 1 Першого протоколу до Конвенції у справах про примусове відчуження об’єктів нерухомості з мотивів суспільної необхідності, здійснив дослідження трьох критеріїв відповідності певного заходу втручання суб’єкта владних повноважень у право приватної власності (трискладовий тест), а саме – чи відповідає втручання у право власності принципу правової визначеності та законності; чи переслідує це втручання легітимну мету в суспільних або загальних інтересах; чи є таке втручання пропорційним, тобто чи забезпечується при цьому справедливий баланс між вимогами щодо інтересів суспільства і вимогами щодо захисту прав людини.

Отже, колегія суддів дійшла висновку, що позивачем не доведено наявність суспільної необхідності відчуження земельної ділянки відповідача, а також те, що непорушне право приватної власності відповідача в цьому випадку має зазнавати обмеження.

Постанова Верховного Суду від 13 лютого 2019 року у справі №874/4/17.

Раніше «Судово-юридична газета» повідомляла, що коли апелянту відмовляють у відкритті провадження за його скаргою.