Застосування норм права у сфері охорони культурної спадщини: правова позиція КАС ВС

Власник або уповноважений ним орган, користувач, який уклав охоронний договір щодо збереження об’єктів культурної спадщини, несе відповідальність за його невиконання, а органи охорони культурної спадщини зобов’язані заборонити будь-яку діяльність таких осіб, що створює загрозу пам’ятці або порушує законодавство, державні стандарти, норми і правила у сфері охорони культурної спадщини. Про це йдеться на офіційному сайті ВС.

Про це зазначила колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, розглянувши адміністративну справу за позовом ТОВ до Управління охорони культурної спадщини виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про скасування припису.

Суть спору полягає в тому, що відповідач після огляду належних позивачеві будинків («Міська садиба Міхельсона» на вул. Пушкінській у Шевченківському районі м. Києва), які є пам’яткою архітектури місцевого значення, складаючи акт візуального обстеження цієї пам’ятки, у висновку зазначив, що умов охоронних договорів у частині збереження об’єктів культурної спадщини власник не виконує, що призводить до погіршення стану пам’яток архітектури. Такий висновок мотивований тим, що, як було встановлено під час огляду, садиба не має ознак використання і перебуває в незадовільному аварійному стані. Будинки та їх приміщення перебувають у занедбаному стані (у деяких приміщеннях будинків немає підлоги та перекриття; наявні пошкодження архітектурних елементів, карнизів, балконів, сходів; у деяких віконних отворах вибиті шибки; виявлені вертикальні та горизонтальні тріщини на фасадах будинків). Ознак робіт для збереження садиби та створення власником належних умов для її використання не виявлено. Прибудинкова територія перебуває в незадовільному стані й потребує проведення робіт із благоустрою. Надалі акт візуального обстеження слугував прийняттю оскаржуваного припису, в якому було зафіксовано, що позивач не виконує вимог охоронних договорів у частині утримання пам’яток у належному стані, своєчасного проведення ремонту і робіт для впорядкування їх території, проведення реставраційних робіт, чим порушено ч. 1 ст. 24 Закону України «Про охорону культурної спадщини».

Вважаючи цей припис відповідача незаконним, позивач оскаржив його до суду. На обґрунтування позову вказав, що відповідач, приймаючи зазначений припис, не дотримався вимог щодо форми та порядку його прийняття.

Суд першої інстанції у задоволенні позову відмовив. Суд апеляційної інстанції скасував рішення суду попередньої інстанції та задовольнив позовні вимоги.

Верховний Суд не погодився з цим рішенням суду апеляційної інстанції, вказавши таке.

Під час здійснення охорони культурної спадщини уповноважені органи державної влади керуються у своїй діяльності приписами спеціального закону, а саме – Закону України «Про охорону культурної спадщини», зокрема, якщо предметом охоронних заходів є забезпечення збереження характерних властивостей об’єкта культурної спадщини.

Відповідно до ч. 1 ст. 24 вказаного Закону власник або уповноважений ним орган, користувач зобов’язаний утримувати пам’ятку в належному стані, своєчасно провадити ремонт, захищати від пошкодження, руйнування або знищення відповідно до цього Закону та охоронного договору. Згідно зі ст. 30 Закону України «Про охорону культурної спадщини» приписи органів охорони культурної спадщини є обов’язковими для виконання всіма юридичними та фізичними особами.

Таким чином, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції, що під час огляду пам’ятки архітектури відповідач виконував повноваження щодо дотримання законодавства про охорону культурної спадщини та вимог щодо захисту, збереження, утримання, використання пам’ятки, здійснював огляд пам’ятки архітектури та перевірку належного утримання й використання пам’ятки архітектури, а не проводив перевірку господарської діяльності позивача. Також правильним є висновок суду першої інстанції, що умов охоронних договорів у частині збереження об’єктів культурної спадщини власник не виконує, а це призводить до погіршення стану пам’яток архітектури.

Колегія суддів зазначила, що суд апеляційної інстанції, задовольняючи позов, допустив неправильне застосування норм матеріального права, оскільки не застосував до спірних правовідносин положень Закону України «Про охорону культурної спадщини», який є спеціальним стосовно Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» та регулює правові, організаційні, соціальні та економічні відносини у сфері охорони культурної спадщини з метою її збереження, використання об’єктів культурної спадщини у суспільному житті, захисту традиційного характеру середовища в інтересах нинішнього і майбутніх поколінь, чим також порушив і вимоги Конвенції про охорону архітектурної спадщини Європи.

Верховний Суд вказав, що Закон України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності», яким керувався суд апеляційної інстанції, слід застосовувати до правовідносин, що виникають у сфері здійснення державного нагляду (контролю) за дотриманням суб’єктами господарської діяльності вимог законодавства у відповідній сфері; предметом регулювання цього Закону є повноваження органів державного нагляду (контролю) та їх посадових осіб, межі та порядок реалізації цих повноважень.

Водночас Закон України «Про охорону культурної спадщини» регулює правові, організаційні, соціальні та економічні відносини у сфері охорони культурної спадщини з метою її збереження, використання об’єктів культурної спадщини у суспільному житті, захисту традиційного характеру середовища в інтересах нинішнього і майбутніх поколінь.

Враховуючи наведене, колегія суддів підтримала позицію управління охорони культурної спадщини щодо законності притягнення позивача до відповідальності, оскільки він порушив умови виконання охоронних договорів у частині збереження об’єктів культурної спадщини, що призводить до погіршення стану пам’яток архітектури.

Із повним текстом постанови Верховного Суду від 5 березня 2020 року у справі № 826/6522/15 (адміністративне провадження № К/9901/14853/18) можна буде ознайомитися в Єдиному державному реєстрі судових рішень за посиланням.

Раніше «Судово-юридична газета» писала про позицію ВС щодо процедурних порушень в ході податкової перевірки, якщо допуск до неї відбувся.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, щоб бути в курсі найважливіших подій.