Визначення ставки судового збору у справі про банкрутство: позиція Верховного Суду

За розгляд у позовному провадженні, з урахуванням частини другої статті 7 КУзПБ в межах справи про банкрутство боржника, майнового чи немайнового спору, стороною якого є цей боржник, господарському суду необхідно обраховувати ставку судового збору, що підлягає сплаті за подання такої заяви, відповідно до положень підпунктів 1, 2 пункту 2 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір». Ставки судового збору за подання заяв в основній процедурі банкрутства передбачені підпунктами 8 — 10 пункту 2 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір». Такого висновку дійшов Верховний Суд у складі палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду при розгляді справи №  905/1818/19.

Відповідно до частини першої статті 7 КУзПБ спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими ГПК України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

Частиною другою статті 7 КУзПБ визначено, що господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи вирішує:

• всі майнові спори, стороною в яких є боржник;
• спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна;
• спори про визнання недійсними результатів аукціону;
• спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником;
• спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно;
• спори про стягнення заробітної плати;
• спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника;
• спори щодо інших вимог до боржника.

Склад учасників розгляду спору визначається відповідно до ГПК України. Визначені частиною другою статті 7 КУзПБ спори розглядаються та вирішуються судом хоч в межах основної справи про банкрутство боржника, але у відокремленому позовному провадженні за правилами ГПК України.

Так, ВП ВС у постанові від 18.02.2020 у справі № 918/335/17 (пункти 100–102 постанови) зауважила, що судові рішення у процедурі банкрутства можна поділити на дві групи.

Одна з них стосується не вирішення спорів, а розв'язання специфічних питань, притаманних саме процедурам банкрутства, тобто непозовному провадженню: про відкриття провадження у справі про банкрутство, про припинення дії мораторію щодо майна боржника, про закриття провадження у справі про банкрутство, про затвердження плану санації, про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, про призначення керуючого санацією, ліквідатора тощо.

Друга група стосується виключно вирішення спорів. До неї належать судові рішення щодо розгляду спорів, стороною в яких є боржник.

Такі спори розглядаються за позовом сторони, тобто в позовному провадженні. Хоча вони вирішуються тим судом, який відкрив провадження у справі про банкрутство, ці спори не стосуються непозовного провадження, яке врегульоване КУзПБ, а тому регламентуються правилами про позовне провадження, встановленими у ГПК України.

Таке розмежування є цілком виправданим з точки зору того, що справи відокремленого позовного провадження мають різний суб'єктний склад сторін спору, предмети і підстави позову, розглядаються та вирішуються господарським судом із застосуванням усього інструментарію позовного провадження, на відміну від спрощеного порядку розгляду заяв, скарг і клопотань в основній справі про банкрутство. Отже, такий підхід зумовлює сплату позивачем судового збору за подання до господарського суду позовної заяви майнового або немайнового характеру до боржника згідно з положеннями підпунктів 1, 2 пункту 2 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір».

Судова палата КГС ВС звернула увагу на те, що у цій справі у касаційному порядку оскаржуються судові рішення, прийняті за результатом розгляду майнового спору за позовом АТ «НАК «Нафтогаз України» до АТ «К.Енерго» про стягнення боргу, який розглянуто в позовному провадженні в межах справи про банкрутство АТ «К.Енерго». Тобто цей спір не стосується непозовного провадження в основній процедурі банкрутства цього боржника, яке врегульоване КУзПБ.

Таким чином, судова палата КГС ВС дотримується висновку про те, що за розгляд у позовному провадженні з урахуванням частини другої статті 7 КУзПБ в межах справи про банкрутство боржника, майнового (як у даній справі) чи немайнового спору, стороною якого є цей боржник, господарському суду необхідно обраховувати ставку судового збору, що підлягає сплаті за подання такої заяви, відповідно до положень підпунктів 1, 2 пункту 2 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір».

Водночас ставки судового збору за подання заяв в основній процедурі банкрутства передбачені підпунктами 8–10 пункту 2 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір». Постановою судової палати КГС ВС скасовано рішення Господарського суду Донецької області від 06.07.2020 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 12.10.2020, оскільки судами попередніх інстанцій при вирішенні спору у цій справі неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи. Справу передано на новий розгляд до Господарського суду Донецької області.

Раніше «Судово-юридична газета» писала, що КГС ВС уточнив свій висновок щодо кола осіб, які можуть оспорювати результати аукціону з продажу майна банкрута.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал та на Twitter, щоб бути в курсі найважливіших подій.