Критерії встановлення подібності правовідносин: Велика Палата ВС конкретизувала правові висновки

Велика Палата Верховного Суду у справі № 233/2021/19 конкретизувала власні правові висновки та правові висновки Верховного Суду України щодо критеріїв встановлення подібності правовідносин, визначивши, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними в порівнюваних ситуаціях. Установивши учасників спірних правовідносин, об’єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов’язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їх змістом.

Якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об’єкта, стосовно якого вони вступають у правовідносини, то в такому разі подібність треба також визначати за суб’єктним і об’єктним критеріями відповідно.

Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб’єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов’язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ

22 березня 2012 року позивач уклав із відповідачкою строком на 20 років договір оренди земельної частки (паю).

Позивачеві стало відомо, що відповідачці земельну частку (пай) виділили у натурі, а сформованій земельній ділянці присвоїли кадастровий номер.

Відповідачка порушила умови договору оренди земельної частки (паю), бо не повідомила позивача про виділення їй земельної частки (паю) в натурі та не переуклала з позивачем договір оренди землі. Оскільки договір оренди земельної частки (паю) сторони уклали строком на 20 років, то після виділення в натурі земельної частки (паю) є підстави для переукладення договору оренду землі.

26 листопада 2018 року відповідачка звернулась до позивача з листом-повідомленням про припинення договору оренди земельної частки (паю) у зв’язку з оформленням права власності на земельну ділянку.

15 липня 2019 року відповідачка звернулася із зустрічним позовом. Просила припинити дію договору оренди земельної частки (паю) шляхом його розірвання у зв’язку з неможливістю виконання. Позивачка вважала, що після оформлення права власності на земельну ділянку сертифікат, на підставі якого укладався договір оренди земельної частки (паю), втратив чинність, а тому договір оренди земельної частки (паю) слід вважати припиненим.

Оскаржуючи рішення судів попередніх інстанцій про відмову в задоволенні позову, позивач, серед іншого, зазначав, що суди мали застосувати висновки, які сформулював Верховний Суд у складі колегії судді Касаційного господарського суду у постановах від 19 березня 2018 року у справі № 924/468/14 і від 22 травня 2019 року у справі № 904/3558/18.

ОЦІНКА СУДУ

В ухвалі про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду зазначив, що відповідно до пункту 5 частини першої статті 396 ЦПК України (пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України) у разі відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України (пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України) касаційний перегляд справи по суті спору можливий лише за встановлення того, що висновок Верховного Суду про застосування норми права, який особа згадала у касаційній скарзі, стосується правовідносин, що є подібними, та якщо відсутні підстави для закриття касаційного провадження.

На думку зазначеної колегії суддів, правовідносини у справах № 924/468/14 і № 904/3558/18 не є подібними до правовідносин у справі № 233/2021/19. Тому касаційне провадження за касаційною скаргою позивача слід закрити. Велика Палата Верховного Суду з цим не погоджується.

Для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін «подібні правовідносини», таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб’єктним та об’єктним критеріями.

З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов’язків учасників) є основним, а два інші – додатковими.

Суб’єктний і об’єктний критерії матимуть значення у випадках, якщо для застосування норми права, яка поширюється на спірні правовідносини, необхідним є специфічний суб’єктний склад саме цих правовідносин (як-от, участь банку або іншої фінансової установи у кредитних правовідносинах, що слідує зі змісту частини першої статті 1054 ЦК України) та/чи їх специфічний об’єкт (об’єктом правовідносин за кредитним договором є кошти). Так само не завжди для встановлення подібності правовідносин має значення й об’єктний критерій.

Подібність спірних правовідносин, виявлена одночасно за трьома критеріями, означатиме тотожність цих відносин (однакового виду суб’єкти, однаковий вид об’єкта й однакові права та обов’язки щодо нього). Але процесуальний закон не вимагає встановлювати тотожність. Необхідно встановити подібність правовідносин (відносин), що з огляду на значення слова «подібний» не завжди означає тотожність.

Самі по собі предмети позовів і сторони справ можуть не допомогти встановити подібність правовідносин ні за змістовим, ні за суб’єктним, ні за об’єктним критеріями. Не завжди обраний позивачем спосіб захисту є належним й ефективним. Тому формулювання предмета позову може не вказати на зміст і об’єкт спірних правовідносин. Крім того, сторонами справи не завжди є сторони спору. Тому порівняння сторін справи не обов’язково дозволить оцінити подібність правовідносин за суб’єктами спірних правовідносин.

Ураховуючи наведені висновки щодо тлумачення поняття «подібні правовідносини», Велика Палата Верховного Суду вважає за потрібне конкретизувати висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 27 березня 2018 року у справі № 910/17999/16 (пункт 32), від 25 квітня 2018 року у справі № 925/3/17 (пункт 38), від 11 квітня 2018 року у справі № 910/12294/16 (пункт 16), від 16 травня 2018 року у справі № 910/24257/16 (пункт 40), у постановах Верховного Суду України від 21 грудня 2016 року у справі № 910/8956/15, від 6 вересня 2017 року у справі № 910/3040/16, від 13 вересня 2017 року у справі № 923/682/16 тощо); а також у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2018 року у справі № 373/1281/16-ц, від 16 травня 2018 року у справі № 760/21151/15-ц, від 29 травня 2018 року у справах № 305/1180/15-ц і № 369/238/15-ц (реєстровий номер 74842779), від 6 червня 2018 року у справах № 308/6914/16-ц, № 569/1651/16-ц та № 372/1387/13-ц, від 20 червня 2018 року у справі № 697/2751/14-ц, від 31 жовтня 2018 року у справі № 648/2419/13-ц, від 12 грудня 2018 року у справі № 2-3007/11, від 16 січня 2019 року у справі № 757/31606/15-ц тощо).

Конкретизація полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об’єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов’язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об’єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб’єктним і об’єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб’єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов’язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, формулюючи в ухвалі від 11 листопада 2020 року підстави для передання справи № 233/2021/19 на розгляд Великої Палати Верховного Суду, вказав, що необхідно відступити від висновку, викладеного у постанові останньої від 1 вересня 2020 року у справі № 233/3676/19, де Велика Палата Верховного Суду погодилася з висновком, викладеним у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 19 березня 2018 року у справі № 924/468/14 і від 22 травня 2019 року у справі № 904/3558/18, та виснувала про відсутність підстав для відступу від нього. Але не звернула увагу на те, що спірні правовідносини у справі № 233/3676/19 і у порівнюваних господарських справах не є подібними. Відсутність такої подібності мала зумовити закриття касаційного провадження на підставі пункту 5 частини першої статті 396 ЦПК України.

У трьох зазначених справах порівняння спірних правовідносин за змістовим критерієм демонструє подібність останніх. Власники земельних ділянок після їхнього виділення у натурі вважали, що укладені раніше договори оренди земельних часток (паїв) припинилися. Тому вони або уклали договори оренди землі з іншими орендарями, або почали самостійно господарювати на відповідній ділянці, що зумовило виникнення юридичних спорів із орендарями за договорами оренди земельних часток (паїв).

Відмінність у предметах і підставах позовів у зазначених справах означає, що спірні правовідносини не є тотожними. Однак це не спростовує їх змістовну подібність, зумовлену, зокрема, подібним матеріально-правовим регулюванням прав і обов’язків учасників спірних правовідносин.

З огляду на висновки, наведені у цій постанові в справі № 233/2021/19, Велика Палата Верховного Суду вважає, що немає підстав ні для відступу від її висновку, викладеного у постанові від 1 вересня 2020 року у справі № 233/3676/19, ні для закриття касаційного провадження у справі № 233/2021/19 на підставі пункту 5 частини першої статті 396 ЦПК України.

Водночас Велика Палата Верховного Суду відступає від висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду, викладеного в ухвалі від 4 березня 2020 року у справі № 233/2217/19, про те, що спірні правовідносини щодо договору оренди земельної частки (паю) за участю позивача не є подібними зі спірними правовідносинами у справах № 924/468/14 і № 904/3558/18, які розглянув Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду.

У справі, що переглядається, спір виник через відмову відповідачки переукласти з позивачем договір оренди земельної частки (паю) після виділення земельної ділянки у натурі (на місцевості).

Після виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) договір оренди землі переукладається відповідно до державного акта на право власності на земельну ділянку на тих самих умовах, що і раніше укладений, і може бути змінений лише за згодою сторін. Припинення дії договору оренди допускається лише у випадках, визначених цим Законом (абзац другий Розділу IX «Перехідні положення» Закону № 161-XIV у редакції, чинній на час оформлення відповідачкою права власності на земельну ділянку).

Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом (частина друга статті 651 ЦК України).

Як встановили суди першої й апеляційної інстанцій, у пункті 2.3 договору оренди земельної частки (паю) сторони погодили, що у випадку виділення земельної ділянки на основі земельної частки (паю) в натурі (на місцевості) договір оренди землі переукладається відповідно до державного акта на право власності на земельну ділянку на тих самих умовах, що і раніше укладений, і може бути змінений лише за згодою сторін.

Хоча сторони прямо не домовилися про порядок переукладення договору оренди земельної частки (паю) на договір оренди землі, Велика Палата Верховного Суду вважає, що словосполучення «переукладення договору», яке вжили сторони у договорі оренди земельної частки (паю), а парламент – у розділі IX «Перехідні положення» Закону № 161-XIV, слід розуміти і як укладення нового договору оренди земельної ділянки на тих самих умовах, що і раніше укладений договір оренди земельної частки (паю), з урахуванням необхідних змін у предметі оренди відповідно до юридичного статусу виділеної на місцевості земельної ділянки, і як внесення змін до договору оренди земельної частки (паю) з метою його приведення у частині предмета оренди у відповідність з юридичним статусом виділеної на місцевості земельної ділянки. Інші умови договору оренди, за виключенням тих, які стосуються предмета оренди, можна змінити виключно у випадках, передбачених самим договором або за домовленістю сторін.

У разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов’язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що якби сторони могли це передбачити, вони не укладали б договір або уклали б його на інших умовах (частина перша статті 652 ЦК України).

За змістом наведених приписів виділення земельної ділянки в натурі (на місцевості) та набуття права власності на неї ніяк не впливає на дійсність договору оренди земельної частки (паю) та не перешкоджає виконанню цього договору. Таке виділення не можна вважати обставиною, що є підставою для розірвання договору відповідно до статей 651 і 652 ЦК України, зокрема не можна розглядати як «істотну зміну обставин».

З огляду на викладене помилковими є висновки судів першої й апеляційної інстанцій про те, що зміна предмета оренди та статусу сторін за договором оренди земельної частки (паю) є підставою для припинення останнього.

Раніше ККС ВС назвав особу, відомості про яку не вносяться в процесуальні документи.

Підписуйтесь на наш telegram-канал t.me/sudua та на Youtube Право ТВ, а також на нашу сторінку у Facebook, Viber  та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.