Апелляционный суд признал недействительным договор ипотеки и частично взыскал с ответчика моральный ущерб — детали дела

Ровенский апелляционный суд пересмотрел апелляционную жалобу истицы, поданную на решение местного суда, которым ей отказано в удовлетворении иска к ответчикам - банку и должнику о признании недействительным договора ипотеки и взыскания морального вреда. Об этом сообщает пресс-служба суда.

Просила скасувати оскаржуване судове рішення та ухвалити нове — про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Суд апеляційної інстанції, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, заслухавши учасників судового розгляду, прийшов до висновку про часткове її задоволення за наступних підстав.

Суд встановив, що у 2008 році між фінансовою установою та боржником було укладено кредитний договір, згідно з яким позичальник зобов’язувався повернути борг упродовж 10 років.

Для забезпечення виконання умов договору між банком та позивачкою було укладено договір  іпотеки, предметом якої була двокімнатна квартира у Рівному, що належить їй на праві власності.

Звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним договору іпотеки та стягнення моральної шкоди, позивачка обґрунтовувала заявлені позовні вимоги тим, що боржник з метою отримання кредиту та забезпечення його повернення за рахунок предмета іпотеки свідомо ввів її в оману, надавши фіктивну довідку про дохід.

Також відомо, що вироком місцевого суду відповідача у 2012 році визнано винним у скоєнні злочину, передбаченого ч.2 ст. 366 Кримінального кодексу України (службове підроблення, що спричинило тяжкі наслідки). Він отримав покарання у виді позбавлення волі строком на два роки з позбавленням права обіймати посади, пов’язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських обов’язків упродовж року.

Відповідач у суді визнав, що перебуваючи на посаді директора приватного підприємства, будучи службовою особою, з метою отримання кредиту, вчинив службове підроблення, підписавши та завіривши печаткою підприємства довідку, яка містила завідомо неправдиву інформацію про його доходи і була подана до фінустанови для отримання кредиту.

Разом з тим, у лютому 2024 року ухвалою суду першої інстанції закрито кримінальне провадження, відомості про яке були внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань у грудні 2022 року, у зв’язку із не встановленням особи (банківського працівника чи працівниці), яка вчинила кримінальне правопорушення, та закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності, який, зі слів боржника, сформував і роздрукував довідку про доходи без підтверджуючих документів, що дозволило йому отримати кредит.

Таким чином, із матеріалів справи вбачається недобросовісність дій відповідача та працівників банку під час укладення кредитного договору та оспорюваного іпотечного договору.

У постанові Верховного Суду у складі Об’єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17 (провадження № 61-22315сво18) міститься висновок про те, що добросовісність (пункт 6  статті 3 Цивільного кодексу України) — це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

У справі встановлено порушення сторонами спірних правовідносин відповідачами вимог добросовісності цивільних правовідносин.

З огляду на такі обставини, апеляційний суд виснував, що позов до банку про визнання недійсним договору іпотеки підлягає до задоволення, оскільки позивачка обрала ефективний спосіб захисту, довела у суді наявність умислу в діях відповідача на введення її в оману з метою укладення оспорюваного договору іпотеки: подання завідомо неправдивих відомостей про його дохід та замовчування його реального фінансового стану, у зв’язку з чим вона ступила у невигідні для неї правовідносини.

Незважаючи на те, що відповідач не є стороною оспорюваного договору, обставина, щодо якої позивачку введено в оману — реальний майновий стан позичальника є обставиною, яка має істотне значення у спірних правовідносинах, оскільки підтверджує платоспроможність боржника у кредитних правовідносинах, та вказує на можливість повернення ним отриманого кредиту, а повідомлення ним достовірних відомостей унеможливило б як укладення основного зобов’язання, так і виникнення акцесорного, дійсність якого є предметом розгляду у цій справі.

Що стосується вимог апеляційної скарги в частині відшкодування моральної шкоди, то колегія суддів, стягуючи з відповідача на користь позивачки третину заявленої нею суми, виходила з обставин справи та вимог розумності і справедливості.

Постанова Рівненського апеляційного суду від 6 лютого 2025 року у справі № 569/24083/21 (провадження № 22-ц/4815/203/25).

Подписывайтесь на наш Тelegram-канал t.me/sudua и на Google Новости SUD.UA, а также на наш VIBER, страницу в Facebook и в Instagram, чтобы быть в курсе самых важных событий.