Формальні процедурні порушення Мін'юсту та принцип пропорційності: ключові висновки Верховного Суду щодо оскарження анулювання доступу до Державного реєстру речових прав

Верховний Суд 9 грудня 2024 року скасував постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 5 червня 2024 року в справі №260/10888/23 про оскарження державним реєстратором наказу Міністерства юстиції України про анулювання доступу до Державного реєстру речових прав та направив справу № 260/10888/23 на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Закарпатський окружний адміністративний суд рішенням від 20 березня 2024 року відмовив у задоволенні позову, вважаючи, що анулювання доступу державного реєстратора до Державного реєстру прав було обґрунтованим через порушення законодавства під час реєстрації прав на нерухомість.

Восьмий апеляційний адміністративний суд постановою від 5 червня 2024 року скасував зазначене рішення, зазначивши, що Міністерство юстиції України порушило строки розгляду скарги та принцип пропорційності при застосуванні заходу відповідальності.

Верховний Суд звернув увагу суду апеляційної інстанції на те, що порушення процедури ухвалення адміністративного акта може призвести до його дефектності (ultra vires action - invalid act), однак, не кожен дефект акта робить його неправомірним.

Деякі процедурні вимоги стосуються не самого акта, а органів, які його ухвалюють, тому недотримання таких процедур, якщо воно не впливає на зміст акта, не повинно автоматично спричиняти його недійсність, якщо закон прямо не передбачає протилежного.

Скасування акта є виправданим лише у випадку, коли процедурне порушення суттєво вплинуло на його зміст або порушило основоположні права сторін. Такі порушення необхідно оцінювати з точки зору їхнього впливу на прийняте рішення: чи могло б воно бути іншим за умови дотримання всіх вимог процедури.

Суд дійшов висновку, що недотримання Мін’юстом встановленого 45-денного строку для розгляду скарги на рішення, дії або бездіяльність у сфері державної реєстрації прав, передбаченого абзацом другим частини п`ятої статті 37 Закону № 1952-IV, може вважатися формальним, якщо це перевищення строку є незначним та пояснюється обставинами, які об`єктивно не залежали від Мін’юсту, такими як затримка в отриманні необхідних документів від третіх осіб. У кожному випадку суди повинні оцінювати, як таке порушення вплинуло на права сторін та перебіг розгляду справи.

Під час розгляду скарг у сфері державної реєстрації прав Міністерство юстиції або відповідний територіальний орган повинні встановити обставини, на яких ґрунтується скарга, а також інші важливі для об’єктивного розгляду обставини  шляхом перевірки відомостей у державних реєстрах, витребування документів у разі необхідності та правової оцінки законності рішень, дій або бездіяльності суб’єктів державної реєстрації.

Верховний Суд зазначив, що суд апеляційної інстанції не провів належного аналізу висновків Центральної колегії Мін’юсту, яка рекомендувала анулювати доступ державного реєстратора до Державного реєстру прав, не перевірив правомірність витребуваних даних та документів, а також не дослідив обґрунтованість висновків Мін’юсту, зосередив увагу на аналізі у висновку Центральної колегії Мін’юсту умислу та поведінки державного реєстратора, хоча пункт 9 Порядку здійснення Міністерством юстиції контролю за діяльністю у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень і державної реєстрації юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 грудня 2016 року № 990, цього прямо не передбачає.

Суд також підкреслив, що поняття вини (винності) особи, яка притягається до відповідальності у сфері публічно-правових відносин (спори у яких вирішує адміністративний суд), за загальним правилом, не впливають на оцінку правомірності рішення суб`єкта владних повноважень про притягнення до відповідальності. Конституційна засада судочинства «забезпечення доведеності вини», закріплена у частині другій статті 129 Основного Закону України, головним чином, стосується притягнення фізичних осіб до кримінальної відповідальності та відповідальності за вчинення адміністративного проступку.

Анулювання доступу до Державного реєстру прав є заходом відповідальності, який Мін’юст може застосовувати до реєстраторів або нотаріусів за порушення законодавства, але його реалізація має відповідати принципу пропорційності, враховуючи баланс між публічними інтересами та правами особи.

Цей принцип вимагає забезпечення балансу між публічними інтересами та правами й інтересами осіб, на яких впливають адміністративні акти. Закон України від 17 лютого 2022 року № 2073-IX «Про адміністративну процедуру» чітко визначає, що адміністративні органи мають дотримуватися принципу пропорційності під час ухвалення рішень, а наслідки для осіб і публічних інтересів повинні бути мінімальними. Адміністративні акти повинні спрямовуватися на досягнення легітимної мети із мінімізацією негативних наслідків для осіб, дотримуючись при цьому мети, визначеної законом.

Відсутність у постанові суду апеляційної інстанції належного аналізу законності й обґрунтованості застосованих заходів відповідальності державного реєстратора, а також недослідження відповідності дій Мін’юсту принципу пропорційності, призвели до висновку Верховного Суду про необхідність нового розгляду справи.

Підсумовуючи, Верховний Суд дійшов таких ключових висновків:

- порушення процедури ухвалення адміністративного акта не завжди робить його неправомірним; скасування акта виправдане лише тоді, коли процедурне порушення суттєво вплинуло на його зміст або порушило основоположні права сторін;

- анулювання доступу до Державного реєстру прав є заходом відповідальності, який повинен застосовуватися із забезпеченням балансу між публічними інтересами та правами особи; принцип пропорційності вимагає мінімізації негативних наслідків для особи та досягнення легітимної мети;

- поняття вини особи у публічно-правових відносинах не є вирішальним для оцінки правомірності рішення органу влади про притягнення до відповідальності; таке поняття стосується переважно кримінальної або адміністративно-правової відповідальності фізичних осіб.

Постанова Верховного Суду від 9 грудня 2024 року у справі № 260/10888/23 (адміністративне провадження № К/990/26785/24).

Автор: Наталя Мамченко

Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER, сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.