Верховний Суд підтвердив обов’язок враховувати охоронні зони пам’ятки археології при наданні містобудівних умов та обмежень — справа про забудову біля Новоолександрівського кургану

Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу заступника керівника Дніпропетровської обласної прокуратури у справі щодо захисту Новоолександрівського кургану – пам’ятки археології місцевого значення — під час забудови прилеглої території.

Дніпропетровський окружний адміністративний суд рішенням від 8 серпня 2023 року задовольнив позов Громадської організації до Управління інфраструктури, містобудування та архітектури, житлово-комунального господарства, екології Дніпровської РДА та Дніпровської РВА про визнання протиправною бездіяльність щодо порушень при проєктуванні житлових будинків у с. Новоолександрівка через відсутність обмежень для охоронної зони Новоолександрівського кургану; про визнання протиправним пункту Містобудівних умов та обмежень (МУО) через ігнорування охоронної зони та зобов’язання перевірити дотримання законодавства щодо охорони пам’ятки археології місцевого значення.

Суд першої інстанції виходив з того, що на момент видачі Містобудівних умов та обмежень відповідач був обізнаний про статус кургану як пам’ятки археології місцевого значення, однак не визначив у документах планувальних обмежень. Також суд вказав на протиправну бездіяльність Дніпровської РВА щодо неналежного розгляду заяви позивача.

Третій апеляційний адміністративний суд постановою від 19 листопада 2024 року скасував рішення суду першої інстанції та відмовив у задоволенні позову. Апеляційний суд мотивував своє рішення тим, що затверджений у 2017 році Генеральний план села Новоолександрівка не містив інформації про пам’ятку археології місцевого значення, що, на думку суду, унеможливлювало визначення охоронних зон. Апеляційний суд також вважав, що оскільки відповідач видав нову редакцію Містобудівних умов та обмежень, то попередня редакція втратила чинність, і тому не було підстав для визнання бездіяльності відповідача.

Верховний Суд скасував постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 19 листопада 2024 року, а справу направив на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, визнавши, що судове рішення не відповідає критеріям законності та обґрунтованості, передбаченим статтею 242 КАС України.

Суд касаційної інстанції зауважив, що органи місцевого самоврядування, надаючи містобудівні умови та обмеження, зобов’язані враховувати охоронні зони об’єктів культурної спадщини, навіть якщо такі зони не відображені у графічних матеріалах Генерального плану населеного пункту або не внесені до містобудівного кадастру. Відсутність згадки про пам`ятку в Генеральному плані населеного пункту не означає, що її немає чи що будівництво в цій зоні дозволено без обмежень, встановлених у зоні охорони та/або буферній зоні, якщо вона зафіксована в державному реєстрі.

Містобудівні умови та обмеження можуть бути змінені після їх первинного надання та нова редакція МУО може усунути попереднє порушення вимог містобудівного законодавства.

У такому випадку суд має перевірити текст нової редакції Містобудівних умов та обмежень на предмет дотримання вимогами законодавства та містобудівної документації, чи в новій редакції МУО вказані конкретні обмеження (заборона певної висотності, типу забудови тощо).

Скасовуючи частину Містобудівних умов та обмежень, яка порушує закон, суд може зобов’язати орган місцевого самоврядування (орган, що надає МУО) повторно розглянути відповідне питання і прийняти нове рішення на заміну скасованого пункту з урахуванням вимог Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», Земельного кодексу України, державних будівельних норм (ДБН) та інших нормативно-правових актів у сфері містобудування.

У справі, що розглядається, суд апеляційної інстанції встановив, що Управління інфраструктури, містобудування та архітектури Дніпровської РДА 16 липня 2024 року видало нову редакцію Містобудівних умов та обмежень, проте не перевірив законність первинних МУО на момент їх видачі, зміст внесених 16 липня 2024 року змін, а також відповідність нової редакції законодавству та містобудівній документації, і, як наслідок, дійшов передчасного висновку, що нова редакція Містобудівних умов та обмежень враховує охоронні зони пам’ятки культурної спадщини.

Верховний Суд у цій справі зауважив, що посилання на воєнний стан як підставу для бездіяльності суб’єкта владних повноважень не є допустимим, якщо мова йде про потенційне знищення пам’ятки культурної спадщини. Введення воєнного стану не звільняє державні адміністрації від обов’язку реагувати на звернення щодо загрози порушення публічного інтересу, зокрема у сфері охорони культурної спадщини. За наявності такої загрози суб’єкт владних повноважень зобов’язаний ініціювати отримання дозволу центрального органу виконавчої влади для проведення перевірки відповідно до пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 13 березня 2022 року № 303.

Основні правові позиції Верховного Суду у цій справі:

1. відсутність у містобудівних документах інформації про охоронні зони не звільняє орган місцевого самоврядування або місцеву державну адміністрацію від обов’язку їх дотримання та забезпечення контролю за законністю забудови; відповідний орган повинен вжити заходів для її встановлення та включення обмежень у містобудівні умови та обмеження;
2. орган місцевого самоврядування або місцева державна адміністрація зобов`язані враховувати наявність об’єктів культурної спадщини під час надання містобудівних умов та обмежень незалежно від їх відображення у генеральному плані; видача містобудівних документів без урахування таких вимог є підставою для скасування МУО повністю або в частині.

Постанова Верховного Суду від 24 березня 2025 року у справі № 160/1776/24 (адміністративне провадження № К/990/49493/24).  

Автор: Наталя Мамченко

Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER, сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.