Судова тяганина через «зниклі документи»: Верховний Суд поставив крапку в розлученні довжиною у два роки

Сімейна справа, яка могла завершитися ще на початку 2024 року, перетворилася на дворічну судову тяганину. Причина виявилася в помилковому рішенні суду першої інстанції, а також активна позиція відповідача, який не хотів розлучатися зі своєю дружиною. Ключовою подією стала постанова КЦС Верховного Суду: процесуальні формальності не повинні бути бар’єром для правосуддя.

Зниклі документи і судова тяганина

Ця історія розпочалася ще в грудні 2023 року. Жителька столиці звернулася до Шевченківського районного суду м. Києва з вимогою розірвати шлюб, укладений ще у 1979 році. Інтереси позивачки представляв адвокат, який подав позовну заяву та зазначив у додатках інформацію про відповідні документи. Зважаючи на досить велику завантаженість, суд спочатку відкрив провадження у справі №761/47253/23 лише у вересні 2024 року, а вже через місяць ухвалив інше рішення – залишити позов без розгляду.

Ця ухвала мотивована тим, що при розкритті конверта, надісланого від адвоката позивачки, виявили відсутність ордеру, копії посвідчення і свідоцтва, «які вказані у пунктах 6 та 7 додатків до позовної заяви». На підтвердження цього факту було складено відповідний акт. Виходячи з того, що документи, котрі посвідчують повноваження представника, не були надані, суд першої інстанції дійшов висновку: позовна заява підписана та подана особою, не уповноваженою здійснювати представництво у даній цивільній справі. Саме тому суд застосував пункт 2 частини першої статті 257 ЦПК, який передбачає залишення позову без розгляду (через подання особою без належних процесуальних прав).

Парадокс полягав у тому, що згадане положення можна застосовувати лише тоді, коли справа ще не прийнята до розгляду. Натомість Шевченківський районний суд м. Києва уже відкрив провадження і визнав позовну заяву такою, що відповідає вимогам статей 175-177 ЦПК. Фактично суд відмінив власне рішення, яким раніше підтвердив відсутність підстав для залишення заяви без руху чи її повернення.

Не погодившись із такою позицією, позивачка звернулася до Київського апеляційного суду, який скасував ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва і направив справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

«Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції у разі виявлення факту, що позовну заяву було подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 ЦПК України, протягом п`яти днів з дня надходження до суду позовної заяви мав постановити ухвалу про залишення такої позовної заяви без руху або повернути позовну заяву. Разом з тим, суд першої інстанції дійшов передчасного висновку для залишення позову без розгляду з підстав, передбачених пунктом 2 частини першої статті 257 ЦПК України, після відкриття провадження в справі без надання позивачу строку для усунення можливих недоліків позовної заяви», – наголошується в постанові Київського апеляційного суду.

Проаналізувавши аргументи позивачки, апеляційна інстанція зазначила, що суд першої інстанції не мав підстави для залишення позовної заяви без руху, «тому позовну заяву слід прийняти до розгляду та відкрити провадження у справі, а відтак процесуальна поведінка суду є непослідовною та не узгоджується з принципом правової визначеності».

Проте на цьому історія не закінчилася: невдовзі справа отримала несподіване продовження...

Верховний Суд: процедура – не важливіша за право

У березні 2025 року чоловік (який не бажав розірвання шлюбу) звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Київського апеляційного суду від 27 січня 2025 року, в якій просив оскаржуване судове рішення скасувати, – залишити в силі ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 22 жовтня 2024 року.

Згідно з матеріалами справи, позивач вказав, «що судом апеляційної інстанції не було враховані висновки, щодо застосування порушених норм процесуального права, а саме частину четверту статті 62, частину сьому статті 177, пункту 2 частини першої статті 257 ЦПК України, не враховано правові висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі №199/1478/17 (провадження № 14-52цс19), та у постановах Верховного Суду: від 11 травня 2022 року у справі № 196/143/21(провадження № 61-3366св22), від 15 червня 2023 року у справі № 204/10576/22 (провадження № 61-8627ск23)».

Свої аргументи чоловік також базував на тому, що «суд першої інстанції після відкриття провадження, дослідивши матеріали справи, виправив свою помилку й ухвалив законне та справедливе судове рішення». При цьому він також зазначив, що в адвоката (який представляв інтереси його дружини) «були відсутні права представляти позивача у суді, оскільки ним не було додано до позову відповідних документів, що підтверджували б його повноваження представляти позивача у справі, тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку про залишення позову без розгляду».

Досліджуючи матеріали справи, КЦС ВС звернув увагу на висновок апеляційної інстанції: в день реєстрації позовної заяви 21 грудня 2023 року (яка надійшла до Шевченківського районного суду м. Києва) жодних актів про втрату документів, відсутність вкладень або порушень цілісності, пошкодження конверта «складено не було, що свідчить про фактичне надання представником позивача зазначених в переліку додатків до супровідного листа документів, і що підтверджується висновками суду в ухвалі від 18 вересня 2024 року про відкриття провадження в справі».

Враховуючи такі непослідовні дії суду першої інстанції, КЦС ВС назвав їх «проявом надмірного формалізму залишення позову без розгляду». При цьому, апеляційна інстанція послалася на заяву адвоката позивачки – «після отримання ухвали про відкриття провадження у справі, в якій не зазначено недоліків позовної заяви, очікувалося призначення справи до розгляду». Також КЦСВС звернув увагу на те, що 18 жовтня 2024 року, дізнавшись у суді першої інстанції про відсутність додатків до позовної заяви, у цей же день адвокатом «додатково надіслано до суду вказані документи».

Таким чином, КЦС ВС зробив узагальнення: висновки суду першої інстанції про залишення позовної заяви без розгляду були передчасними. Доводи скаржника про те, що суд апеляційної інстанції не врахував висновки, викладені у відповідних постановах Верховного Суду, «є безпідставні, оскільки у наведених справах та у справі, що переглядається, різні фактичні обставини та процесуальні дії суду й учасників справи».

Керуючись статтями 400, 401, 406, 409, 416 ЦПК, Касаційний цивільний суд ВС постановив: скаргу позивача (чоловіка дружини) залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного суду –  без змін. У даному випадку Верховний Суд не вирішував питання по суті, а лише підтвердив, що справа має бути розглянута далі – у першій інстанції. Затягування цього процесу було спричинене не лише формалізмом суду, а й небажанням відповідача розлучатися. Після рішення КЦС позивачка отримала відновлений доступ до правосуддя: остаточне рішення про розірвання шлюбу залежить від нового розгляду у суді першої інстанції.

Автор: Валентин Коваль

Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER, сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.