Арешт як правовий інструмент: судова практика у справі про незаконне виготовлення рідин для електронних сигарет

Хмельницький міськрайонний суд Хмельницької області відмовив у задоволенні клопотання власника «BMW» про скасування арешту транспортного засобу, вилученого в рамках кримінального провадження щодо незаконного виготовлення та збуту підакцизних товарів. Суд визнав автомобіль речовим доказом, що має значення для розслідування діяльності організованої групи, яка підозрюється у створенні підпільного виробництва рідин для електронних сигарет.

Тіньова логістика: підпільний бізнес на колесах

Дослідивши у відкритому засіданні кримінальну справу №686/29622/25, Хмельницький міськрайонний суд Хмельницької області розглянув клопотання власника автомобіля «BMW», арештованого у межах досудового розслідування за фактами незаконного виготовлення та збуту підакцизної продукції, а також легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом.

Суд становив, що зазначений автомобіль визнано речовим доказом, а досудове розслідування в межах кримінального провадження триває. Відповідно, процесуальні цілі арешту – збереження доказів, недопущення їх приховування, пошкодження або відчуження – залишаються актуальними.

Як зазначено в матеріалах справи, відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань були внесені у квітні 2025 року за ознаками кримінальних правопорушень, пов’язаних із незаконним виготовленням, зберіганням, транспортуванням і збутом підакцизної продукції, а також із легалізацією доходів, отриманих від такої діяльності. У грудні 2025 року правоохоронні органи здійснили обшук автомобіля «BMW», який належав заявнику, але перебував у користуванні іншої особи. Транспортний засіб вилучили разом із ключем запалення та свідоцтвом про реєстрацію. У подальшому слідчий визнав дане авто речовим доказом у кримінальному провадженні.

Такий процесуальний крок був мотивований наявністю зв’язку між майном і предметом доказування. За даними слідства, транспортний засіб використовувався для перевезення незаконно виготовлених рідин для електронних сигарет, забезпечення логістики між місцями виготовлення, зберігання та реалізації продукції, а також для маскування протиправної діяльності. Додатково слідство висунуло версію: придбання автомобіля могло бути здійснене за кошти, одержані від незаконної діяльності, що надає майну ознаки активу, потенційно підвладного спеціальній конфіскації у разі підтвердження відповідних обставин.

Фактичний контекст кримінального провадження свідчить про масштабність незаконної схеми. Організована група осіб облаштувала підпільний виробничий цех у приміщенні торговельно-розважального центру в місті Хмельницькому, де виготовлялися нікотиновмісні рідини для електронних сигарет без відповідної ліцензії, без дотримання належних стандартів контролю якості, з наступним продажем під вигаданим брендом. Підпільні канали збуту включали соціальні мережі, месенджери та окремі торгові точки. А тіньова логістика будувалася через партнерство з транспортними компаніями, часто із застосуванням фіктивних даних відправників та приховуванням реальних ланцюгів постачання.

Правоохоронні органи зафіксували розгалужену систему фінансових операцій, спрямовану на ухилення від контролю та легалізацію доходів: використання банківських рахунків, оформлених на третіх осіб; застосування одноразових номерів мобільного зв’язку; конвертація безготівкових коштів у готівку, що ускладнює фінансовий моніторинг та відстеження руху коштів. Отримані доходи, за версією слідства, використовувалися для придбання автомобілів, відкриття закладів громадського харчування та інших комерційних об’єктів, які функціонували як фасад для відмивання грошей.

На початку січня 2026 року кільком особам, у тому числі власнику вилученого «BMW» та іншій особі, яка ним користувалася, було повідомлено про підозру у кримінальних правопорушеннях, пов’язаних із незаконним виготовленням і збутом підакцизних товарів. Цей процесуальний статус підтверджує: кримінальне провадження перебуває на фазі активного слідства. А це, у свою чергу, обумовлює актуальність арешту як інструменту збереження доказової бази та забезпечення можливості її належної процесуальної оцінки надалі.

Юридично значущим також є те, що автомобіль було визнано речовим доказом саме після вилучення, а не як постфактум без фактичних підстав. Така послідовність відображає прив’язку процесуальних рішень до документованих слідчих дій і забезпечує відповідність арешту принципу законності та цільового процесуального призначення.

Заявник, обґрунтовуючи клопотання про скасування арешту, послався на декілька аргументів: відсутність у нього процесуального статусу підозрюваного, вилучення транспортного засобу у сторонньої особи, тривалість обмеження права власності. З правової точки зору ці доводи спрямовані на спростування процесуальної легітимності арешту або принаймні на доведення втрати потреби в ньому. Однак структура кримінального процесу не пов’язує можливість арешту майна із статусом власника як підозрюваного.

Важливим у цій справі є доказове значення майна та його функціональна роль у предметі доказування, включно з ризиками приховування, пошкодження чи відчуження. Аргумент щодо вилучення авто у сторонньої особи не скасовує зв’язок майна з кримінальним правопорушенням, якщо слідчі дії фіксують використання майна у межах протиправної діяльності або логістики її здійснення. Отже, тривалість обмеження права власності сама собою не є підставою для скасування арешту, коли слідство триває, а процесуальні цілі заходу не досягнуті, і їх актуальність не спростована новими обставинами.

Приватне право перед вимогами правосуддя

Мотивувальна частина ухвали суду опирається на статтю 174 КПК України, яка встановлює винятковий характер скасування арешту майна та розподіляє тягар доказування на заявника. Скасування можливе за наявності доведених обставин необґрунтованості накладення арешту або втрати подальшої потреби у його застосуванні.

Як показує аналіз, арешт майна у досудовому провадженні є інструментом забезпечення належного процесуального порядку, покликаному встановити докази та запобігти їх знищенню, зміні або відчуженню, що унеможливило б подальшу оцінку фактичних даних у межах кримінального процесу. Суд прямо констатує презумпцію законності арешту доти, доки не буде доведено протилежне у встановленому законом порядку, що узгоджується з системною логікою забезпечувальних заходів у кримінальному процесі.

У даному випадку суд звернув увагу на суттєвий момент: арешт «BMW» було накладено не автоматично, а на підставі прокурорського клопотання, в якому сформульовано процесуальні цілі та окреслено ризики. Ухвала суду про арешт передбачає повну заборону користування, розпорядження та відчуження транспортного засобу, що за своїм змістом відповідає меті збереження доказу та недопущення шкоди його доказовим властивостям.

Оцінюючи надані доводи захисту, суд не виявив доказів зміни обставин, які існували на момент накладення арешту, а також не отримав пропозицій альтернативних, менш обтяжливих заходів, здатних забезпечити рівнозначний процесуальний результат. За таких умов скасування арешту суперечило б завданню кримінального провадження – ефективно забезпечити повноту та належність доказування, не допускаючи створення невиправних ризиків втрати чи спотворення доказів.

Суд також застосував критерії правомірності втручання у право власності, вироблені практикою Європейського суду з прав людини: законність, наявність суспільного інтересу та пропорційність. На момент розгляду клопотання заявника досудове розслідування ще триває: автомобіль має статус речового доказу, сформульовані прокурором ризики не спростовано, а отже, арешт «BMW» відповідає принципу законності.

Суспільний інтерес у провадженні, де йдеться про незаконне виробництво підакцизної продукції, є очевидним, оскільки це зачіпає питання здоров’я споживачів, добросовісності ринку та фінансової безпеки. Тимчасовий арешт авто має легітимну мету – збереження доказів відповідно до процесуальних стандартів: у балансі інтересів на стадії досудового розслідування переважає потреба забезпечити дієвість правоохоронної функції, доки речовий доказ має значення для встановлення істотних обставин.

Додатково суд відмежував арешт майна як процесуальний захід забезпечення від кримінально-правових заходів, прив’язаних до особистої відповідальності конкретної особи. Ця диференціація суттєва, оскільки спростовує тезу про неможливість арешту майна третіх осіб без їхнього статусу підозрюваного.

Юридична допустимість арешту зумовлена не персоніфікованим статусом власника, а процесуальним значенням майна та його рольовою функцією у складі доказів, що підлягають оцінці судом у майбутньому. Водночас суд підкреслив: сама по собі незгода власника з обмеженням прав або сплив часу без зміни релевантних обставин – не створює підстав для припинення забезпечувального заходу. Суттєвим є наявність нових даних, які б нейтралізували початкові ризики або альтернативні заходи з доведеною ефективністю збереження речового доказу.

Оскільки заявник не довів, що його авто вилучено необґрунтовано, суд постановив: у задоволенні клопотання про скасування арешту майна у кримінальному провадженні за ознаками вчинення кримінальних правопорушень, передбачених частинами 1, 2 ст. 204, ч. 1 ст. 209 КК України – відмовити.

Арешт майна в цьому кейсі – не санкція, а юридично вмотивований інструмент контролю за доказами для стабілізації розслідування і запобігання процесуальним втратам. Такий підхід на досудовій стадії є необхідною умовою для справедливого розгляду справ по суті, де захист і обвинувачення мають можливість працювати зі збереженим масивом доказів.

Автор: Валентин Коваль

 Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER, сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.