Формальна помилка як процесуальний бар’єр: Верховний Суд про межі доступу до касації

Верховний Суд відмовив у відкритті касаційного провадження за скаргою на ухвалу апеляційного суду про повернення апеляційної скарги у справі про стягнення заборгованості. Підставою стала неусунута у встановлений строк процесуальна вада апеляційної скарги, зокрема відсутність належного підтвердження сплати судового збору. Суд дійшов висновку, що правильне застосування норм процесуального права є очевидним і не викликає розумних сумнівів.

Процесуальна форма як умова для правосуддя

Касаційний цивільний суд ВС, розглянувши справу №526/881/25, відмовив у відкритті касаційного провадження за скаргою на ухвалу Полтавського апеляційного суду, якою повернуто апеляційну скаргу на рішення Гадяцького районного суду щодо стягнення заборгованості.

Суть цивільного спору, на перший погляд, виглядала типовою для категорії справ про стягнення заборгованості за договорами реструктуризації. У 2025 році газорозподільне товариство звернулося з позовом про стягнення заборгованості, посилаючись на укладений договір. Рішенням Гадяцького районного суду Полтавської області позовні вимоги було задоволено: з відповідача стягнено заборгованість за договором про реструктуризацію заборгованості в сумі 26748,36 грн.

Проте подальший хід справи набув особливого значення не з матеріально-правового, а з процесуального боку. Спроба відповідача оскаржити рішення зустрілася з чітким дотриманням апеляційним судом вимог процесуального закону, що призвело до повернення апеляційної скарги у зв’язку з невиконанням встановлених судом умов.

«Ухвалою Полтавського апеляційного суду від 13 жовтня 2025 року поновлено строк на апеляційне оскарження рішення Гадяцького районного суду Полтавської області від 15 серпня 2025 року. Апеляційну скаргу залишено без руху для сплати судового збору та подання апеляційної скарги, що відповідає частині другій статті 359 ЦПК України, та її копії відповідно до кількості учасників справи. Надано строк для усунення недоліків апеляційної скарги протягом десяти днів з дня отримання копії даної ухвали. Роз`яснено, що у разі невиконання вимог даної ухвали у визначений строк апеляційна скарга буде вважатись неподаною та повернута», – йдеться в матеріалах справи.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що заявник не усунув вказані недоліки. До своєї заяви він додав квитанцію від 16 липня 2025 року про «поповнення картки іншого банку», де зазначено про перерахування коштів у розмірі 3000,76 грн для отримувача (іншої особи, яка не є стороною у справі). Як з’ясувалося, вказаний переказ не відповідає вимогам щодо сплати судового збору, оскільки кошти повинні зараховуватися безпосередньо до спеціального фонду державного бюджету України та ідентифікуватися автоматизованою системою документообігу суду. Зважаючи на ці обставини, апеляційна скарга була повернута заявнику.

У касаційній інстанції заявник намагався змістити фокус розгляду на матеріальну складову спору: він стверджував, що жодних договорів про реструктуризацію не укладав, а підпис у документах йому не належить. Проте Касаційний цивільний суд ВС принципово відмовився виходити за межі процесуальної площини, зосередивши увагу виключно на питанні дотримання встановлених законом вимог до апеляційного оскарження.

Касація – не інстанція «другого шансу»

Розглядаючи касаційну скаргу, Касаційний цивільний суд ВС сформулював важливу правову позицію: процесуальні норми не є формальністю, а виконують функцію впорядкування судового розгляду та забезпечення принципу правової визначеності. Касаційна інстанція послалася на практику ЄСПЛ, яка визнає допустимість обмежень права на доступ до суду за умови, що такі обмеження переслідують легітимну мету та є пропорційними.

«Європейський суд з прав людини зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (Diya 97 v. Ukraine, №19164/04, §47, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2010 року)», – наголосив суд касаційної інстанції.

Опираючись на практику ЄСПЛ, Касаційний цивільний суд ВС зазначив: право на суд, одним із аспектів якого є право доступу, не є абсолютним і може підлягати обмеженням; їх накладення дозволене за змістом, особливо щодо умов прийнятності апеляційної скарги. Проте такі обмеження повинні застосовуватись із легітимною метою та повинні зберігати пропорційність між застосованими засобами та поставленого метою (Volovik v. Ukraine, №15123/03, §55, ЄСПЛ, від 06 грудня 2007 року).

У справі застосовано пряме застосування процесуальних норм: апеляційна скарга не відповідала вимогам статті 356 ЦПК України, а недоліки, на які вказав апеляційний суд, у встановлений строк усунуті не були. Надання квитанції про банківський переказ коштів на користь іншої особи, яка не є стороною справи, не може розглядатися як підтвердження сплати судового збору. Тому справа фактично втратила перспективу подальшого руху.

Аналізуючи норми статей 185, 357 та 394 ЦПК України, Касаційний цивільний суд ВС дійшов висновку, що повернення апеляційної скарги було не лише формально правильним, а й обґрунтованим. За таких умов суд вправі відмовити у відкритті касаційного провадження без детального аналізу доводів скаржника по суті. Касаційний суд не є інстанцією «другого шансу» для виправлення процесуальних помилок, допущених на попередніх стадіях. Його роль полягає у забезпеченні єдності правозастосування, а не у заміні сторін у виконанні їхніх процесуальних обов’язків.

Особливої уваги заслуговує аргументація КЦС ВС щодо застосування частини четвертої статті 394 ЦПК України. Суд прямо зазначив: у випадку, коли правильність застосування норми права є очевидною і не викликає розумних сумнівів, касаційна скарга може бути визнана необґрунтованою без відкриття провадження.

Касаційний цивільний суд ВС не оцінював твердження скаржника про відсутність договору чи можливу фальсифікацію підпису. Ці доводи залишилися поза межами судового аналізу не через апріорну недостовірність, а внаслідок недотримання скаржником процесуальних передумов для їх розгляду. Водночас КЦС ВС констатував: повернення апеляційної скарги не позбавляє особу права повторно звернутися до суду за умови усунення обставин, які стали підставою для її повернення.

Керуючись статтями 260, 394 ЦПК України, Касаційний цивільний суд ВС ухвалив: відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою на ухвалу Полтавського апеляційного суду від 18 листопада 2025 року.

Автор: Валентин Коваль

Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER, сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.