В Чернігові суд визнав неможливим встановити, які саме кошти можна вважати злодійським «общаком»

Новозаводський районний суд міста Чернігова у справі №751/2536/23  виправдав громадянина, якого звинувачували  за ч. 2 ст. 255-1 Кримінального кодексу України — нормою, запровадженою у 2020 році для протидії кримінальним ієрархіям та неформальним лідерам у місцях несвободи.

Органи досудового розслідування інкримінували обвинуваченому умисне встановлення та поширення злочинного впливу в умовах слідчого ізолятора — а саме в державній установі «Чернігівський слідчий ізолятор» у 2020 році. За версією обвинувачення, чоловік нібито набув статусу так званого «смотрящого», координував конфлікти між ув’язненими, впливав на розподіл коштів із «общака», давав вказівки щодо застосування фізичного насильства та підтримував «злодійські традиції». Зокрема, за даними слідства, обвинувачений особисто або через довірених осіб карав тих, хто «поводився не за поняттями». Так, у серпні 2020 року він нібито завдав фізичного насильства іншому утримуваному за те, що той, перебуваючи напідпитку, привернув зайву увагу адміністрації СІЗО, чим поставив під загрозу «стабільність» кримінального устрою.

Згідно з обвинувальним актом, вплив підсудного поширювався на всі сфери життя ізолятора. Прокурори зазначають, що він:

• Координував постачання заборонених предметів: від мобільних телефонів до наркотичних засобів.
• Збирав «десятину» з доходів, отриманих ув’язненими внаслідок злочинної діяльності або азартних ігор.
• Призначав підлеглих — «смотрящих за больнічкою» та за окремими камерами («хатами»).

Показовим є список дисциплінарних стягнень підсудного. Десятки доган за намагання встановити міжкамерний зв’язок, вилучені телефони та дні в карцері малюють образ особи, яка системно ігнорує правила внутрішнього розпорядку.

Проте обвинувачення також вказує на більш складну схему: ймовірну взаємодію з окремими працівниками СІЗО. У матеріалах йдеться, що статус «смотрящого» дозволяв підсудному вирішувати питання переміщення осіб між камерами та організації побачень, що було б неможливо без певної лояльності з боку персоналу.

Слідство посилалося на результати негласних слідчих (розшукових) дій, аудіозаписи телефонних розмов, лінгвістичну експертизу, а також рапорти оперативних працівників про ймовірне існування «злодійського общака» та неформальної ієрархії в ізоляторі.

В судовому засіданні обвинувачений  вину не визнав. Він заявив, що не є кримінальним авторитетом, не мав реальних можливостей віддавати розпорядження, а його спілкування з іншими особами обмежувалося порадами чи допомогою на прохання. За його словами, факт тривалого перебування в місцях позбавлення волі не може автоматично свідчити про злочинний вплив.

Ключовим доказом обвинувачення були аудіозаписи телефонних розмов. Експертиза підтвердила, що частина голосу належить обвинуваченому.

Проте суд зайняв іншу позицію. Ключові тези суду, які призвели до виправдання. були наступними:

1. Порушення режиму — не злочин. Суд зазначив, що 43 дисциплінарні стягнення, отримані обвинуваченим за порушення правил внутрішнього розпорядку (спроби зв'язку, зберігання телефонів), не є доказом злочинного впливу. Це лише підстава для стягнень в межах Кримінально-виконавчого кодексу, а не для кримінальної відповідальності.
2. Статус не карається. Суд чітко розмежував поняття: наявність неформального статусу («смотрящий», «авторитет») сама по собі не є злочином. «Таким чином, ОСОБА фактично обвинувачується в тому, що його було призначено так званим «смотрящим», що не утворює складу злочину», — йдеться у вироку. Поки цей статус не реалізується в конкретних діях, спрямованих на організацію криміналітету, карати за нього не можна.
3. Відсутність «злочинної діяльності». Найважливіший аргумент суду: жоден із семи епізодів не був пов'язаний з організацією чи забезпеченням саме злочинної діяльності. Вирішення боргових суперечок (навіть якщо борг виник через непоставлений мобільний телефон чи незроблену ставку) та розподіл цигарок, на думку суду, не є тим самим, що фінансування злочинних угруповань чи координація підготовки тяжких злочинів. Суд прямо вказує: «Суд вважає, що передача та розподіл між особами, які утримуються у слідчому ізоляторі цигарок, не утворює складу злочину... оскільки... не були і не могли бути направлені на забезпечення злочинної діяльності».
4. Невизначеність термінів. Суд звернув увагу, що обвинувачення побудоване на жаргонизмах («смотрящий», «общак», «поняття»), які не мають юридичного визначення в законі. Їх використання саме по собі не може слугувати підставою для кримінальної відповідальності. Це суперечить принципу правової визначеності, який є складовою верховенства права. Лінгвістичний експерт, аналізуючи зміст розмов, фактично використав юридичне визначення «злочинного впливу», закріплене в законі, і вийшов за межі власної компетенції, давши правову оцінку діям особи. Такий підхід суд оцінив як хибний.
5. Недоведеність насильства. Щодо епізодів з побиттям, суд вказав на відсутність доказів спричинення тілесних ушкоджень, відсутність заяв потерпілих та вироків щодо осіб, які нібито виконували накази обвинуваченого. Сам факт розмов про насильство не є доказом його скоєння як злочинного впливу.

Окремо суд акцентував увагу на проблемі правової визначеності. У вироку згадуються позиції Європейського суду з прав людини, зокрема у справах «Ольссон проти Швеції», «Олександр Волков проти України», «Вєренцов проти України» та інших. Суд нагадав: закон має бути чітким і передбачуваним, а обвинувачення — конкретним і доведеним «поза розумним сумнівом».

Автор: Тарас Лученко

Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER, сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.