У законопроєкті про ВПО не гарантували надання іншого житла перед виселенням

Як писала «Судово-юридична газета» Комітет з питань прав людини, деокупації та реінтеграції тимчасово окупованих територій України, національних меншин і міжнаціональних відносин рекомендує Верховній Раді ухвалити за основу законопроєкт №12301, який передбачає забезпечення можливості для всіх внутрішньо переміщених осіб користуватися повним обсягом конституційних прав і свобод незалежно від наявності відповідного статусу.

Проєкт закону передбачає викладення Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» у новій редакції, а також внесення змін до Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» та Закону України «Про виконавче провадження».

Документом пропонується:

• визначити мету обліку ВПО та встановити чіткі умови і процедури зняття з обліку (за заявою особи або за рішенням уповноважених органів, зокрема у разі виїзду за кордон на постійне проживання, відсутності в Україні понад 90 днів поспіль або 180 днів сумарно протягом року, а також у разі засудження за злочини проти нацбезпеки);
• замінити довідку ВПО на витяг з Бази даних ВПО, щоб спростити доступ до послуг і не залежати від наявності довідки;
• проводити оцінку потреб ВПО для визначення обсягу допомоги, включно з фінансовою підтримкою на проживання;
• встановити, що соціальні та пенсійні виплати здійснюються на загальних підставах незалежно від дати переміщення та без вимоги підтвердження відсутності пенсійних виплат у рф;
• розширити гарантії житлових прав, зокрема через регулювання місць тимчасового проживання, пільгові кредити, викуп або оренду житла та інші механізми забезпечення житлом;
• забезпечити право дітей ВПО на освіту у зручній для них формі та за вибором учня або батьків;
• визначити ВПО жителями територіальної громади, в якій вони проживають, із правом участі в місцевому самоврядуванні та роботі консультативних рад з питань ВПО;
• уточнити повноваження центральних і місцевих органів виконавчої влади у сфері реалізації політики щодо ВПО;
• передбачити, що цільова допомога на проживання не підлягає стягненню.

Проблематика законопроєкту

Аналізуючи порядок ідентифікації осіб з точки зору відповідності національному законодавству та міжнародній практиці, Дослідницька служба зазначає, що фізична ідентифікація одержувача пенсії є загальноприйнятою практикою за кордоном. В Україні фізична ідентифікація — це щорічна процедура перевірки даних отримувачів пенсій і соціальних виплат, яка підтверджує, що особа жива та має право на отримання коштів. В умовах війни вона застосовується для того, щоб держава могла переконатися, що виплати отримує саме та особа, якій вони призначені.

Водночас обов’язкова фізична ідентифікація та верифікація даних для осіб, які під час тимчасової окупації виїхали на підконтрольну Україні територію, є дискусійною. Це зумовлено тим, що необхідна інформація може бути отримана Пенсійним фондом України через механізми обміну даними з державними реєстрами, без обов’язкової особистої присутності пенсіонерів у сервісних центрах ПФУ.

Також питання верифікації потребує чітких, доступних і недискримінаційних правил підтвердження даних без зайвого навантаження на пенсіонерів.

Крім того виявлено прогалини щодо забезпечення житлом внутрішньо переміщених осіб.

Незважаючи на вже запроваджені законодавчі заходи щодо забезпечення ВПО житлом, положення статті 13 законопроєкту залишаються неповними. Зокрема, не врегульовано порядок припинення статусу (правового режиму) місць тимчасового проживання для ВПО, а також не визначено правові наслідки для осіб, які уклали договори про проживання. Це створює прогалини у правовому регулюванні під час зміни статусу таких об’єктів.

Щоб усунути ці недоліків пропонується доповнити частину третю статті 13 Закону положенням, згідно з яким рішення органів державної влади та органів місцевого самоврядування про виключення об’єктів із переліку місць тимчасового проживання ухвалюються лише після попереднього переселення внутрішньо переміщених осіб (їхніх сімей), які в них проживають, до інших місць тимчасового проживання з урахуванням потреб окремих категорій осіб.

Критичного переосмислення потребують положення окремих статей пропонованої редакції Закону щодо завдань, функцій та повноважень центральних і місцевих органів державної влади, а також органів місцевого самоврядування у сфері забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб.

Формування та реалізація державної політики щодо забезпечення потреб ВПО у довгостроковій перспективі потребує чіткого визначення повноважень Кабінету Міністрів України щодо призначення уповноваженого центрального органу виконавчої влади, який відповідатиме за політику у сфері захисту прав ВПО. Також доцільно визначити основні завдання такого органу та конкретизувати повноваження місцевих державних адміністрацій і органів місцевого самоврядування у цій сфері.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER, сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.