ВС про самочинну зміну місця проживання дитини та її правові наслідки

Після початку повномасштабної війни питання переміщення дітей стало одним із найконфліктніших у сімейних спорах. Виїзд за кордон, проживання окремо від одного з батьків і різне бачення інтересів дитини призводять до ситуацій, коли фактичні обставини починають підміняти правові.

На цьому тлі Верховний Суд формує чіткий підхід у практиці 2026 року: інтереси дитини є визначальними, однак не можуть використовуватися як підстава для виправдання самочинних дій одного з батьків.

Самочинне вивезення за кордон — підстава для негайного повернення У справі № 522/1267/24-Е позивачка та відповідач, які не перебували у шлюбі, є батьками двох малолітніх дітей. Рішенням суду місце проживання дітей визначено з матір’ю.

Мати надала нотаріальну згоду на тимчасовий виїзд дітей за кордон для зустрічі з батьком у визначений строк. Після цього відповідач дітей не повернув, припинив зв’язок і фактично змінив місце їх проживання всупереч судовому рішенню.

Діти є громадянами України, проживали та були соціально інтегровані в Україні, навчалися і перебували у стабільному середовищі. Згодом встановлено їх проживання за кордоном (у Сирійській Арабській Республіці).

Відповідач, будучи обізнаним про рішення суду щодо проживання дітей з матір’ю та отримавши згоду лише на тимчасовий виїзд, не забезпечив їх повернення у визначений строк.

Верховний Суд підтвердив, що відібрання дитини у контексті статті 162 СК України - це насамперед спосіб захисту прав та інтересів дитини, в зв`язку з чим у кожному випадку треба виявити і оцінити позитивний результат у долі дитини, який має настати, однак з урахуванням права кожного з батьків та добросовісної поведінки батьків задля дотримання прав дитини та кожного з них.

Сам факт незаконного переміщення дітей на територію Сирійської Арабської Республіки не може свідчити про адаптацію дітей до нових умов проживання, які перебувають за межами Батьківщини в іншому мовному та релігійному середовищі. Зміна звичайного середовища дітей, розрив соціальних зв'язків істотно впливає на їхнє подальше життя та розвиток.

Суд наголосив, що за відсутності доказів того, що повернення дітей до матері створює загрозу їх життю, здоров’ю чи розвитку, суди дійшли обґрунтованого висновку про відібрання дітей у батька та їх повернення за місцем проживання матері.

Доводи про невідповідність такого рішення найкращим інтересам дітей відхилено, оскільки встановлено, що до незаконного переміщення діти мали безпечне, стабільне середовище в Україні, були соціально адаптовані та забезпечені медичним захистом.

Тривале проживання з батьком не створює нових прав

У справі № 523/1659/25 позивачка звернулася до суду з позовом про відібрання дитини від батька та передачу її матері, посилаючись на те, що після розірвання шлюбу місце проживання дитини було визначено разом із матір’ю, а батьку встановлено порядок спілкування.

Після конфлікту між сторонами батько забрав дитину та з того часу її не повертає, фактично самовільно змінивши місце проживання дитини всупереч судовим рішенням.

Судами встановлено, що:

• існує рішення суду про проживання дитини з матір’ю;
• визначено порядок участі батька у вихованні з обов’язком повертати дитину;
• дитина з квітня 2022 року фактично проживає з батьком.

Суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку про задоволення позову, виходячи з того, що батько самовільно не виконує судові рішення та утримує дитину.

Батько подав касаційну скаргу, в якій зазначив, що дитина тривалий час проживає з ним, її відібрання може зашкодити інтересам дитини, а суди не врахували зміну обставин і найкращі інтереси дитини.

Мати у відзиві наполягає, що підстави для відібрання є, оскільки рішення про проживання дитини з нею набрало законної сили, а батько його не виконує.

ВС вказав, що вирішуючи питання про доцільність відібрання малолітніх дітей і передання їх батькам, суд насамперед має дослідити, чи не буде це суперечити інтересам дітей, зашкодити їх здоров'ю чи розвитку, та встановити, чи є середовище, в яке передаються діти, благонадійним та благополучним.

З урахуванням установлених у справі обставин, зокрема самовільної (без згоди матері та всупереч судовим рішенням, які відповідач не виконує) зміни місця проживання дитини, а також того, що дитина втрачає сталі сімейні зв'язки з матір'ю та, з огляду на свій вік, потребує материнської любові й турботи, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відібрання дитини та передачу її матері.

Наявність графіка спілкування батька з дитиною спростовує доводи заявника про те, що відібрання дитини від нього порушує її права. Крім того, встановивши, що на момент вирішення спору дитина проживала з батьком не внаслідок правомірної поведінки останнього, а через тривале невиконання ним судових рішень щодо визначення місця проживання дитини та порядку участі у її вихованні й спілкуванні, суди, керуючись якнайкращими інтересами дитини, дійшли обґрунтованого висновку про наявність підстав для її відібрання на користь матері.

Інтереси дитини як ключовий критерій визначення місця проживання

У справі  № 761/28549/23 сторони розлучені, мають двох дітей. Після початку війни мати виїхала з дітьми до Німеччини, де вони проживають, навчаються та мають належні умови.

Батько не погоджувався на їх постійне проживання за кордоном, ініціював процедури повернення дітей і наполягав на визначенні їх місця проживання в Україні. Водночас у Німеччині встановлено порядок його дистанційного спілкування з дітьми.

Мати самостійно утримує дітей; батько фактично участі не бере. Орган опіки України висновок не надав через проживання дітей за кордоном.

Суди визначили місце проживання дітей з матір’ю, виходячи з їх найкращих інтересів, і відмовили у зустрічному позові батька. Батько оскаржив ці рішення в касаційному порядку.

ВС нагадав, що під час розгляду справ щодо визначення місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов'язком батьків діяти в її інтересах.

У разі спору місце проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років визначається органом опіки та піклування або судом.

Місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я, в якому вона проживає.

Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.

Тому ВС залишив рішення без змін: місце проживання дітей визначено з матір’ю, оскільки це відповідає їх найкращим інтересам, а обставин, що цьому перешкоджають, не встановлено.

Доводи батька про необхідність визначення місця проживання дітей саме в Україні відхилено, оскільки закон не вимагає прив’язки до зареєстрованого місця проживання чи конкретної держави. Касаційну скаргу батька залишено без задоволення.

Отже, на підставі вищевикладених постанов, можна зробити висновок, що Верховний Суд послідовно формує підхід, за яким самочинна зміна місця проживання дитини не створює правових наслідків і тягне її повернення, якщо відсутні ризики для дитини. Водночас місце проживання визначається не формально, а через реальні інтереси дитини — без прив’язки до реєстрації чи території держави.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER, сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.