Фактичного проживання батька з дитиною більше не достатньо: позиція Верховного Суду щодо відстрочки

Питання встановлення факту самостійного виховання дитини батьком з метою отримання відстрочки від мобілізації останнім часом набуло значного розголосу. З одного боку, у практиці зустрічаються випадки, коли звернення до суду із такими заявами має ознаки штучної спроби скористатися передбаченою законом підставою для відстрочки. З іншого боку, існують ситуації, коли така відстрочка є об’єктивно необхідною, адже у разі відсутності батька дитина фактично залишиться без належного догляду та виховання.

І оскільки позови щодо встановлення факту самостійного виховання дитини дедалі частіше використовуються саме в цілях отримання відстрочки, виникає питання, як має діяти батько у випадку, коли в разі його мобілізації фактично відсутні особи, здатні забезпечити належний догляд та виховання дитини?

Ситуація, є складною як з життєвої, так і з юридичної точок зору. Аналіз останньої судової практики дає чітке розуміння того, що правова система України розмежовує «фактичне проживання» та «юридичну неможливість участі другого з батьків» у житті дитини.

Редакція «Судово-юридичної газети» вже неодноразово зверталася до цієї теми, знайомлячи читачів із підходами судів різних інстанцій(справи № 725/9013/25, № 400/7926/24, № 752/11817/24).

Якщо батько опинився у ситуації, де він є єдиним реальним опікуном, а мобілізація загрожує залишити дитину без догляду, йому слід звернути увагу на наступні юридичні аспекти.

Згідно із законом, розірвання шлюбу або проживання матері окремо не звільняє її від обов'язку виховувати дитину. З точки зору суду, якщо мати жива, дієздатна і не позбавлена батьківських прав, вона є першою особою, яка зобов’язана забрати дитину у разі мобілізації батька. Те, що вона «не хоче» або «має іншу сім'ю», з точки зору закону не є поважною причиною для визнання батька одинаком.

Судова практика

7 травня 2026 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалив постанову у справі № 743/1602/24, що вчергове суттєво ускладнює отримання статусу батька-одинака виключно на підставі фактичного проживання з дитиною.

Проте, ВС детально висловився щодо критеріїв встановлення факту самостійного виховання дитини батьком та правових наслідків такого встановлення, надавши розгорнуті роз’яснення, що мають важливе значення для формування сталої судової практики.

Позивач, тобто батько звернувся до суду з позовом про встановлення факту самостійного виховання та утримання свого малолітнього сина 2012 року народження. Його аргументація базувалася на тих фактах, що шлюб розірвано ще у 2018 році, а у 2019 році рішенням суду місце проживання дитини визначено з батьком. Мати виїхала за межі району, створила нову сім’ю, народила іншу дитину і нібито самоусунулася від виховання сина. Батько надав довідки з ліцею та від лікаря-педіатра, які підтверджували: лише він цікавиться навчанням сина, відвідує батьківські збори та водить дитину на профілактичні огляди.

Позивач прямо вказав, що цей факт йому потрібен для реалізації права на відстрочку від мобілізації згідно з п. 4 ч. 1 ст. 23 Закону № 3543-XII.

Проте відповідачка заперечила проти позову. Вона надала докази (скриншоти з «Нової пошти» та чеки «Укрпошти»), що надсилала сину посилки, перераховувала кошти у розмірі 3000 грн, та підтримувала емоційний зв'язок через месенджери.

ВС про перелік підстав для встановленні факту самостійного виховання дитини

Верховний Суд , переглядаючи справу, залишив рішення нижчих інстанцій без змін, відмовивши батьку у встановленні факту самостійного виховання дитини.

ВС послався на ст. 141 СК України, яка встановлює рівність прав та обов'язків батьків незалежно від розірвання шлюбу чи окремого проживання. Обов'язок виховання є особистим і не може бути перекладений на іншого.

Щодо переліку підстав для встановленні самостійного виховання дитини ВС наголосив, що необхідне існування фактів, які позбавляють іншу особу батьківської правосуб'єктності. Це можуть бути лише:

• Свідоцтво про смерть другого з батьків.
• Рішення суду про позбавлення батьківських прав.

• Рішення про визнання особи недієздатною, померлою або безвісно відсутньою.
• Вирок суду про відбування нею покарання у місцях позбавлення волі.

Для отримання відстрочки за пунктом 4 частини 1 статті 23 Закону «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», батькові недостатньо просто виховувати дитину самому. Необхідно мати так само, одну з перерахованих вище підстав щодо матері:

Що робити, якщо мати фактично самоусунулася від виховання дитини?

У ситуаціях, коли мати дитини дійсно не бере участі у її житті, батькові слід ініціювати не лише встановлення факту проживання дитини разом із ним. У таких випадках належним правовим механізмом є звернення до суду з позовом про позбавлення матері батьківських прав на підставі статті 164 Сімейного кодексу України.

Закон прямо передбачає, що ухилення від виконання батьківських обов’язків щодо виховання дитини є самостійною підставою для позбавлення батьківських прав.

Як звертає увагу Верховний Суд, статус батька, який самостійно виховує дитину, може бути належним чином підтверджений лише за умови, що обсяг батьківських прав іншого з батьків — у цьому випадку матері — обмежений або припинений у встановленому законом порядку. Це має ключове значення для правової оцінки обставин та застосування відповідних правових гарантій.

Запобіжники від зловживань

Для суду дуже важливою є наявність будь-якого зв'язку. Якщо мати хоча б інколи телефонує дитині, присилає посилки або перераховує незначні кошти, суд вважатиме, що між ними є емоційний зв'язок.

Позов про позбавлення батьківських прав: це єдиний надійний шлях, якщо мати справді ігнорує дитину. Тільки таке рішення суду стане беззаперечною підставою для відстрочки. Проте, судова система вибудувала декілька рівнів захисту, які не дозволяють батькові отримати статус одинака лише на підставі довідок про проживання.

Згідно зі статтями 15 та 155 Сімейного кодексу України, батьківські обов'язки тісно пов'язані з особою і не можуть бути перекладені на іншого. Суд виходить з того, що відмова від дитини є неправозгідною, а отже, проста заява батька про те, що мати самоусунулася, не має юридичної сили без вагомих доказів.

Стаття 141 СК України встановлює, що розірвання шлюбу та окреме проживання не звільняють матір від її обов'язків. Суд трактує це як запобіжник: факт того, що дитина живе з батьком, свідчить лише про побутовий устрій, а не про припинення батьківських прав матері.

Аналізуючи рішення Верховного Суду, приходимо до висновку, що суди не повинні встановлювати факт самостійного виховання лише для того, щоб надати комусь лазівку для відстрочки від мобілізації, якщо для цього немає реальних юридичних підстав щодо другого з батьків. Якщо дитину нікому забрати, закон передбачає, що її має забрати мати, або вона повинна бути офіційно позбавлена прав на цю дитину.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER та WhatsApp, сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.