Верховний Суд: в Італії суд передав дитину батькові та позбавив матір батьківських прав, але рішення не можуть примусово виконати в Україні

Питання визнання та виконання рішень іноземних судів стає дедалі актуальнішим для української судової практики. Через масову міграцію українців, збільшення кількості міжнародних шлюбів і сімейних спорів дедалі частіше виникають ситуації, коли рішення щодо дітей, батьківських прав чи опіки ухвалюються за кордоном, але потребують правових наслідків в Україні.

У постанові Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 17 червня 2026 року у справі № 495/8640/21 розглядалося питання про надання дозволу на примусове виконання рішення суду Італійської Республіки, яким матір було позбавлено батьківських прав щодо дитини, дитину передано під опіку батька, визначено порядок підтримання сімейних контактів, а також стягнуто судові витрати.

Обставини справи

Громадянин Італії звернувся до українського суду з клопотанням про надання дозволу на примусове виконання рішення Апеляційного суду міста Рима від 18 лютого 2020 року.

Зазначеним рішенням матір було позбавлено батьківських прав щодо малолітнього сина, дитину передано під опіку батькові, який проживає в Італії, визначено місце постійного проживання дитини з батьком, доручено компетентним соціальним службам забезпечити контакти дитини з матір’ю та надати підтримку дитині й батькові.

Також із матері було стягнуто 8 000 євро процесуальних витрат, крім ПДВ, витрат на правову допомогу та загальних витрат у розмірі 15 %.

У жовтні 2021 року Верховний касаційний суд Італійської Республіки залишив це рішення без змін.

Суд першої інстанції задовольнив клопотання та надав дозвіл на примусове виконання рішення іноземного суду.

Одеський апеляційний суд скасував це рішення та відмовив у задоволенні клопотання. Суд виходив із того, що дитина понад вісім років проживає в Україні, адаптувалася до нового середовища, а її повернення до Італії може створити ризик заподіяння психічної шкоди.

Батько оскаржив постанову апеляційного суду до Верховного Суду.

Позиція Верховного Суду

Суд звернув увагу на те, що Між Україною та Італійською Республікою міжнародні договори про правову допомогу і правові відносини у цивільних і сімейних справах не укладалися, а тому визнання та виконання рішення іноземного суду залежить від принципу взаємності. У разі якщо визнання та виконання рішення іноземного суду залежить від принципу взаємності, вважається, що він існує, оскільки не доведено інше.

Крім того, Україна та Італійська Республіка є договірними державами Конвенції про юрисдикцію, право, що застосовується, визнання, виконання та співробітництво щодо батьківської відповідальності та заходів захисту дітей від 19 жовтня 1996 року.

Водночас рішення іноземного суду визнаються та виконуються в Україні, якщо їх визнання та виконання передбачено міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності.

ВС підкреслив, що зі змісту зазначеного рішення іноземного суду слідує, що воно містить присудження як майнового (стягнення процесуальних витрат, витрат на правову допомогу, а також загальних витрат), так і немайнового характеру (позбавлення батьківських прав, визначення питання батьківської опіки, забезпечення відносин (контакту) дитини з матір'ю, а також підтримки дитини й батьків).

Суд вказав, що відмінність між наданням дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду, передбаченим главою 1, та визнанням в Україні рішень іноземних судів, передбаченим главою 2 розділу ІХ ЦПК України, полягає в тому, що в першому випадку національний суд дозволяє примусове виконання рішення іноземного суду та видає виконавчий лист, який пред'являється для виконання в порядку, встановленому законом.

У другому випадку національний суд лише визнає рішення іноземного суду як факт або юридичний стан, що вже відбувся за кордоном, без звернення цього рішення до примусового виконання.

Суд звернув увагу на характер рішення та зазначив, що можливість реалізації рішення іноземного суду в Україні залежить від характеру рішення.

До рішень іноземного суду, які потребують виконання, можна віднести рішення: про стягнення боргу; стягнення аліментів; відшкодування шкоди. Тобто такі, що мають майновий характер. Рішеннями іноземного суду немайнового характеру, які не потребують виконання, можуть бути: про розірвання шлюбу; про встановлення батьківства; про встановлення опіки тощо.

Суд підкреслив, що при вирішенні питання про легалізацію іноземного рішення національний суд повинен встановити, чи йдеться про обов’язок, який може бути реалізований через процедуру примусового виконання, чи про юридичний факт або правовий стан.

ВС вказав, що якщо іноземне рішення встановлює або змінює правовий статус особи, батьківську відповідальність, опіку, місце проживання дитини чи інший сімейно-правовий стан, воно не завжди може бути предметом примусового виконання в Україні.

Однак у кожному випадку суд повинен встановити, чи містить таке рішення конкретний обов`язок боржника, який може бути реалізований із застосуванням процедури примусового виконання, чи йдеться лише про юридичний факт або статус, який підлягає визнанню.

Застосовуючи ці підходи до обставин справи, Верховний Суд дійшов висновку, що рішення італійського суду не підлягає примусовому виконанню в частині здійснення батьківських прав.

ВС зазначив, що рішення Апеляційного суду м. Рима (палата з розгляду справ неповнолітніх – цивільна палата) Італійської Республіки не підлягає примусовому виконанню в частині вирішення питання про здійснення батьківських прав над малолітнім (позбавлення батьківських прав; визначення батьківської відповідальності, забезпечення відносин дитини з матір'ю в Італії, підтримки дитини, а також підтримки батька).

У зазначеній частині рішення іноземного суду може бути визнано як факт або юридичний стан, без звернення цього рішення до примусового виконання, у порядку, визначеному главою 2 розділу ІХ ЦПК України. Однак про це заявник не просив у поданому до національного суду клопотанні.

Водночас Суд звернув увагу, що рішення містить і майнові вимоги, щодо яких застосовується інший правовий режим.

ВС вказав, що рішення Апеляційного суду м. Рима містить також майнові присудження, і у цій частині підлягає примусовому виконанню, зокрема щодо сплати процесуальних витрат на користь апелянта в розмірі 8 000 євро, крім ПДВ та витрат на правову допомогу, а також загальних витрат у розмірі 15 %.

Окремо Верховний Суд не погодився з підходом суду першої інстанції щодо визначення гривневого еквівалента суми, присудженої іноземним судом.

Суд зазначив, що визначення такого еквівалента фактично призводить до зміни резолютивної частини судового рішення іноземного суду та не відповідає порядку виконання рішень судів при обчисленні боргу у валюті.

Таким чином, Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу батька. Суд змінив мотиви відмови у наданні дозволу на примусове виконання рішення італійського суду в частині здійснення батьківських прав, зазначивши, що такі приписи не підлягають примусовому виконанню, а можуть бути реалізовані шляхом визнання рішення іноземного суду як юридичного факту або правового стану.

Водночас Суд скасував постанову апеляційного суду в частині відмови у виконанні рішення щодо стягнення судових витрат та залишив у силі рішення суду першої інстанції в цій частині.

Таким чином, Суд підтвердив, що при вирішенні питань про легалізацію іноземних судових рішень необхідно окремо оцінювати їх майнові та немайнові складові, оскільки для них передбачені різні процесуальні механізми реалізації в Україні.

Додатково читайте про ще одну важливу для спорів щодо дітей з міжнародним елементом позицію ВС, у якій Суд погодився, що саме британський суд має визначати місце проживання дитини, яка протягом двох років проживає у Великій Британії.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER та WhatsApp, сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.