ВС погодився, що саме британський суд визначає місце проживання дитини, яка два роки проживає у Великій Британії

Питання визнання в Україні рішень іноземних судів щодо дітей набуває особливої актуальності в умовах масового переміщення українських сімей за кордон після початку повномасштабної війни.

У справі № 753/17854/24 від 10 червня 2026 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду розглянув питання про визнання в Україні рішення британського суду щодо визначення місця проживання дитини та перевірив наявність підстав для відмови у такому визнанні.

Справа є показовою для розуміння того, як застосовуються положення Конвенції про юрисдикцію, право, що застосовується, визнання, виконання та співробітництво щодо батьківської відповідальності та заходів захисту дітей 1996 року, а також які критерії визначають міжнародну юрисдикцію у сімейних спорах, пов’язаних із дітьми.

Обставини справи

Мати дитини звернулася до українського суду з клопотанням про визнання рішення Сімейного суду Вулвергемптона від 10 травня 2024 року, яке не підлягає примусовому виконанню.

Сторони перебували у шлюбі з 2011 року та мають спільну доньку. Після початку повномасштабної війни сім’я виїхала до Польщі, а згодом мати разом із дитиною переїхала до Великої Британії. Шлюб між сторонами було розірвано рішенням українського суду у грудні 2022 року.

У січні 2023 року батько звернувся до суду Англії та Уельсу із заявою щодо дитини. За результатами розгляду справи Сімейний суд Вулвергемптона постановив, що дитина має проживати разом із матір’ю, визначив порядок непрямого спілкування батька з дитиною шляхом обміну відеоповідомленнями та встановив низку обмежень щодо самостійного вилучення дитини батьком.

Суд першої інстанції задовольнив клопотання про визнання рішення британського суду в Україні. Апеляційний суд погодився з таким висновком.

У касаційній скарзі батько стверджував, що британський суд не мав юрисдикції розглядати питання щодо дитини, що рішення порушує його права як батька, а також посилався на наявність пов’язаних спорів в українських судах.

Позиція Верховного Суду

ВС вказав, що, норми статті 5 цієї Конвенції містять загальне правило стосовно юрисдикції, яке полягає в тому, що заходи захисту дітей мають бути вжиті судовими або адміністративними органами держави звичайного місця проживання дитини.

Суд наголосив, що юрисдикція спорів щодо батьківського піклування має визначатися залежно від звичайного місця проживання дитини.

Верховний Суд роз’яснив, що звичайне місце проживання відповідає місцю, яке відображає певний ступінь інтеграції дитини в соціальне і сімейне середовище.

З цією метою, зокрема, повинні братися до уваги тривалість, регулярність, умови і причини перебування дитини на території держави-члена і переїзду сім`ї в цю державу, громадянство дитини, місце і умови відвідування школи, мовні знання, а також сімейні та соціальні відносини дитини в цій державі.

Оцінивши встановлені обставини, Верховний Суд вказав, що судами попередніх інстанцій встановлено, що дитина - громадянка України з квітня 2022 року постійно проживає у Великій Британії, відвідує там школу та є соціально інтегрованою.

Відтак, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дійшов вірного висновку, що саме британський суд мав юрисдикцію вирішувати питання щодо її проживання та спілкування з батьками.

ВС також наголосив, що сімейний суд Вулвергемптона, ухвалюючи рішення, діяв у межах міжнародно визнаної компетенції.

Розглядаючи клопотання, суди дійшли правильного висновку, що визначені законом підстави для відмови у визнанні в Україні рішення суду Сполученого Королівства Великої Британії та Північної Ірландії, яке було ухвалено Сімейним Судом Вулвергемптона, відсутні.

Суд окремо відхилив доводи про фактичне позбавлення батьківських прав та підкреслив, що рішення іноземного суду не свідчить і не може тлумачитись як рішення про позбавлення батька батьківських прав щодо дитини.

Також Верховний Суд наголосив, що контакт з батьком не заборонений, а врегульований у спосіб, який суд визнав найбільш безпечним і таким, що відповідає інтересам дитини.

Водночас під час розгляду клопотання про визнання рішення іноземного суду, що не підлягає примусовому виконанню, суд вирішує лише процесуальне питання щодо виконання рішення іноземного суду, а не спір між батьками щодо визначення місця проживання дитини».

У зв’язку з цим Суд зазначив, що заперечуючи проти задоволення клопотання про визнання рішення іноземного суду батько фактично просить суд переглянути рішення іноземного суду, що очевидно є незаконним.

Отже, Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення та підтвердив законність визнання в Україні рішення Сімейного суду Вулвергемптона про проживання дитини разом із матір’ю.

Для батьків це означає, що тривале проживання дитини за кордоном може впливати на те, суд якої країни буде уповноважений вирішувати спір. Водночас під час визнання рішення іноземного суду український суд не переглядає його по суті, а лише перевіряє наявність законних підстав для відмови у визнанні.

Додатково читайте позицію ВС, де Суд зазначив, що емоційно напружені відносини між колишнім подружжям самі по собі не можуть позбавляти дитину права на спілкування з кожним із батьків.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER та WhatsApp, сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.