Кому дістанеться квартира, будинок і бізнес після розлучення: огляд п’яти нових позицій Верховного Суду
Поділ майна після розірвання шлюбу залишається однією з найпоширеніших категорій сімейних спорів. Верховний Суд у своїй практиці неодноразово роз’яснював, коли майно вважається особистою власністю одного з подружжя, за яких умов його можна визнати спільним, а також коли суд може відступити від принципу рівності часток.
«Судово-юридична газета» розібрала п’ять показових правових позицій Верховного Суду, які допомагають зрозуміти, як сьогодні вирішуються найскладніші спори щодо поділу майна.
1. Самого факту продажу особистої квартири недостатньо
Верховний Суд звернув увагу: не кожне посилання на продаж особистого майна автоматично доводить, що нове майно також є особистою власністю.
У справі № 209/3761/20 дружина заявляла, що придбала чотирихкімнатну квартиру за гроші, отримані від продажу її власної однокімнатної квартири. Проте суд відмовив у визнанні квартири її особистою власністю. Причина проста – жінка не змогла підтвердити безпосередній зв’язок між отриманими коштами та купівлею нового житла.
Суд наголосив, що необхідно довести не лише факт продажу особистої нерухомості, а й те, що саме ці кошти були використані для придбання конкретного об’єкта, а не витрачені на сімейні потреби чи інші цілі. Як доказ можуть використовуватися банківські виписки, документи про рух коштів або інші підтвердження фінансової операції.
У цій справі позивач не надала доказів того, що гроші від продажу однокімнатної квартири не були використані на поточні потреби сім’ї (на той час у подружжя вже було двоє дітей). Також вона не підтвердила документально доходи від здачі квартири в оренду, які нібито накопичувала для купівлі нового житла.
2. Добудований під час шлюбу будинок не завжди стає спільною власністю
Ще один поширений спір виникає щодо нерухомості, яку один із подружжя отримав у подарунок до шлюбу. Верховний Суд розглянув справу 1303/1459/12, де дружина ще до реєстрації шлюбу отримала у дарунок земельну ділянку та незавершений будинок готовністю 64%. Після весілля будинок добудували, ввели в експлуатацію та оформили право власності.
Чоловік наполягав, що нерухомість стала спільною власністю, а під час їхнього спільного життя будинок було завершено, газифіковано та облаштовано інтер’єр виключно завдяки його значним коштам і праці. Згідно з висновком судової експертизи, вартість об’єкта за період шлюбу зросла на 94% від початкової вартості коробки. Позивач просив визнати за ним право на 1/2 частку будинку, земельної ділянки та спільного автомобіля.
Однак Верховний Суд зазначив: завершення будівництва саме по собі не змінює правового режиму майна. Визнання такого майна спільною сумісною власністю можливе лише за умови істотного збільшення його вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат подружжя, що визначається шляхом порівняння вартості майна до і після поліпшень без урахування інфляції чи загального подорожчання. Якщо істотність такого збільшення не доведено, інший з подружжя має право лише на компенсацію понесених витрат.
Поточний ремонт, газифікація, встановлення котла чи внутрішнє оздоблення не завжди свідчать про настільки суттєві зміни, щоб особиста власність перетворилася на спільну.
Якщо ж один із подружжя справді вклав значні кошти або працю, він може претендувати не на частку у будинку, а на компенсацію понесених витрат.
3. Торговельні павільйони ФОП також можуть бути спільним майном
Верховний Суд також роз’яснив, що підприємницька діяльність одного з подружжя не означає автоматично, що все майно ФОП є його особистою власністю. У справі № 629/3710/20 чоловік звернувся до суду з позовом про поділ спільного майна подружжя, до якого входили автомобіль Toyota Corolla, квартира, житловий будинок та 9 тимчасових торговельних споруд (павільйонів). Дружина стверджувала, що вони були придбані за кошти від її підприємницької діяльності та подаровані батьком гроші. Позивач вимагав поділу павільйонів або виплати компенсації за них, з урахуванням їх ринкової вартості.
Втім суд дійшов висновку, що жінка не довела використання виключно особистих коштів. Тому павільйони були визнані спільною сумісною власністю подружжя.
Водночас Верховний Суд погодився, що реальний поділ такого майна може фактично зруйнувати діючий бізнес. Саме тому торговельні споруди залишили дружині, яка використовувала їх у підприємницькій діяльності, а чоловіку присудили грошову компенсацію половини їх ринкової вартості.
Окремо Верховний Суд підкреслив ще один важливий момент: компенсація визначається за актуальною ринковою вартістю майна на момент розгляду справи, а не за оцінкою, зробленою кілька років тому.
4. Хто має доводити, що майно, придбане у шлюбі, не є спільною власністю
Верховний Суд нагадав: усе майно, придбане під час шлюбу, за загальним правилом вважається спільною сумісною власністю подружжя. Якщо один із подружжя стверджує, що конкретна річ була придбана виключно за його особисті кошти, саме він повинен це довести.
У справі № 641/2211/23 чоловік вимагав поділити квартиру, оформлену на дружину, оскільки вважав, що її придбали за спільні сімейні кошти, позичені у родичів. Дружина наполягала, що квартира є її особистою власністю, адже купувалася за власні заощадження та фінансову допомогу батьків.
Однак суди встановили, що документальних підтверджень походження особистих коштів дружина не надала. Посилання лише на пояснення сторін і показання свідків виявилося недостатнім для спростування презумпції спільної власності.
Верховний Суд підтримав рішення судів попередніх інстанцій та наголосив: сам факт оформлення квартири на одного з подружжя не визначає її правового статусу. Якщо відсутні належні докази того, що майно придбане виключно за особисті кошти одного з подружжя, воно вважається спільною сумісною власністю і підлягає поділу в рівних частках. Тягар доказування у справах цієї категорії покладено на того із подружжя, хто заперечує проти визнання майна об`єктом спільної сумісної власності подружжя.
Таким чином, Верховний Суд ще раз підтвердив: презумпція спільності майна залишається чинною доти, доки сторона, яка її заперечує, не надасть переконливих письмових доказів на підтвердження своїх доводів.
5. Якщо спільні кошти внесли до статутного капіталу ТОВ: на що може претендувати другий з подружжя
Верховний Суд звернув увагу ще на один поширений спір під час поділу майна подружжя – що відбувається, якщо один із подружжя вклав спільні сімейні кошти до статутного капіталу товариства з обмеженою відповідальністю.
У справі № 369/5830/22 чоловік просив поділити автомобіль, який дружина продала без його згоди. У відповідь дружина подала зустрічний позов, вимагаючи, зокрема, компенсацію за частку у ТОВ, засновником якого був чоловік. Статутний капітал товариства становив 500 тис. грн і був сформований під час шлюбу за рахунок спільних коштів сім’ї.
Суди першої та апеляційної інстанцій погодилися, що дружина має право на компенсацію у розмірі 250 тис. грн, однак Верховний Суд уточнив важливий правовий підхід. Суд пояснив, що після внесення коштів до статутного капіталу вони перестають належати подружжю і стають власністю самого товариства. Тому другий із подружжя не може вимагати повернення половини внесених коштів як таких. Натомість він має право вимагати компенсацію вартості частки учасника товариства, яка належить іншому з подружжя.
Верховний Суд також зазначив, що оцінювати потрібно саме ринкову вартість частки на момент звернення до суду. Водночас, якщо жодна зі сторін не доведе, що ця вартість змінилася, діє презумпція: частка вважається рівною розміру первинного внеску.
Оскільки чоловік не надав доказів, що частка у товаристві подорожчала або подешевшала порівняно з початковими 500 тис. грн, Верховний Суд залишив без змін суму компенсації – 250 тис. грн, хоча й зазначив, що суди попередніх інстанцій неправильно обґрунтували саму правову природу цієї вимоги.
Правовий висновок: майно або кошти, внесені одним із подружжя до статутного фонду ТОВ, стають власністю самого товариства, а інший з подружжя має право вимагати виплати половини вартості частки учасника у статутному капіталі, а не половини внесених коштів. За відсутності доказів зміни вартості частки суд застосовує презумпцію, що її вартість відповідає розміру внеску.
Аналіз практики Верховного Суду свідчить, що вирішальне значення у спорах про поділ майна мають не припущення сторін, а належні докази. Зокрема, сторонам варто бути готовими підтверджувати: джерело походження коштів, за які придбано майно, реальний рух цих коштів та їх використання саме для купівлі конкретного об’єкта, розмір особистих або спільних вкладень у добудову чи реконструкцію нерухомості, факти ухилення одного з батьків від утримання дітей, актуальну ринкову вартість майна на момент розгляду спору.
Саме тому результат подібних спорів значною мірою залежить від якості доказової бази, а не лише від позиції сторін.
Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER та WhatsApp, сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.
