Не отримав повістку та не знав про штраф – чи вдалося військовозобов’язаному скасувати через суд штраф ТЦК на 17 000 гривень
Білоцерківський міськрайонний суд Київської області розглянув адміністративний позов громадянина до територіального центру комплектування та соціальної підтримки про визнання протиправною та скасування постанови про адміністративне правопорушення. Суд задовольнив позов, скасував постанову про накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу та закрив справу про адміністративне правопорушення.
Обставини справи
У травні 2026 року адвокат в інтересах громадянина звернувся до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області з адміністративним позовом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки. Позивач просив визнати протиправною та скасувати постанову № БЦРТЦК/1/1009/25 від 23 січня 2026 року, якою його притягнуто до адміністративної відповідальності за частиною третьою статті 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення та накладено штраф у розмірі 17 000 гривень.
В оскаржуваній постанові зазначено, що громадянина засобами поштового зв’язку рекомендованим листом з повідомленням про вручення повістки від 16 грудня 2025 року № 5886398 оповіщено про виклик до територіального центру комплектування та соціальної підтримки на 26 грудня 2025 року для уточнення персональних даних. Позивач не з’явився у визначену дату та не повідомив про причини неявки. Постановою його визнано винним у порушенні частини третьої статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та підпунктів 21, 27 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 560 від 16 травня 2024 року.
Представник позивача зазначав, що громадянин не отримував жодної повістки, виклику чи розпорядження. Повістка не була вручена особисто та не надсилалася засобами поштового зв’язку. Адміністративна справа розглядалася без присутності позивача та без його повідомлення про розгляд. Зі змісту постанови неможливо встановити, який конкретний обов’язок не виконано, та на підставі яких доказів установлено наявність події та складу адміністративного правопорушення. Також посилалися на примітку до статті 210 Кодексу України про адміністративні правопорушення, згідно з якою положення статей 210, 210-1 цього Кодексу не застосовуються у разі можливості отримання держателем Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов’язаних та резервістів персональних даних шляхом електронної інформаційної взаємодії з іншими інформаційно-комунікаційними системами, реєстрами, базами даних.
Позивач просив поновити пропущений строк на звернення до суду, оскільки дізнався про постанову лише 20 квітня 2026 року після ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження. Раніше постанова йому не вручалася та не надсилалася. Разом із позовом подано заяву про відшкодування витрат на правничу допомогу у розмірі 15 000 гривень.
Ухвалою суду від 18 травня 2026 року пропущений строк поновлено, провадження відкрито, справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників. Від відповідача відзив на позовну заяву не надходив.
З військово-облікового документа, сформованого в застосунку «Резерв+», вбачається, що громадянин перебуває на обліку в територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки, дані уточнено вчасно 15 липня 2024 року.
Що вирішив суд
Білоцерківський міськрайонний суд Київської області у справі № 357/7906/26 ухвалив рішення задовольнити адміністративний позов.
Суд визнав протиправною та скасував постанову, складену начальником територіального центру комплектування та соціальної підтримки по справі про адміністративне правопорушення № БЦРТЦК/1/1009/25 від 23 січня 2026 року, якою громадянина визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення, та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в сумі 17 000 гривень.
Справу про адміністративне правопорушення відносно громадянина за частиною третьою статті 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення закрито.
Суд стягнув за рахунок бюджетних асигнувань територіального центру комплектування та соціальної підтримки на користь позивача сплачений судовий збір у розмірі 665,60 гривень та витрати на правничу допомогу в розмірі 3 000 гривень, загалом 3 665,60 гривень.
Суд зазначив, що відповідно до статті 7 Кодексу України про адміністративні правопорушення ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв’язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Завданнями провадження є своєчасне, всебічне, повне і об’єктивне з’ясування обставин кожної справи (стаття 245 Кодексу України про адміністративні правопорушення). Обов’язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення, яка доводиться шляхом надання доказів (пункт 1 частини першої статті 247 Кодексу України про адміністративні правопорушення).
Суд вказав, що притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами. Відповідач не довів належним чином факт вручення або отримання громадянином повістки від 16 грудня 2025 року № 5886398. Розгляд справи про адміністративне правопорушення відбувся без повідомлення позивача, що позбавило його можливості надати пояснення.
Щодо витрат на правничу допомогу суд, керуючись критеріями реальності, необхідності та розумності розміру, з урахуванням конкретної обставини справи (розгляд у спрощеному провадженні без виклику сторін, поширеність категорії спорів), зменшив заявлену суму 15 000 гривень до 3 000 гривень.
Суд послався на практику Верховного Суду, зокрема ВП ВС в постанові від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21, зауважила, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи, чи були вони фактично здійснені, та оцінювати їх необхідність.
Подібних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 17 квітня 2024 року у справі № 756/6927/20, від 04 квітня 2024 року у справі № 701/804/21, від 10 квітня 2024 року у справі № 530/259/21, від 10 квітня 2024 року у справі № 367/6289/21, у яких також вирішувалось питання щодо зменшення розміру витрат на правничу допомогу за відсутності заперечень іншої сторони.
Суд акцентує увагу на позиції Великої Палати Верховного Суду, що під час вирішення тотожних спорів суди мають враховувати саме останню правову позицію Верховного Суду (зазначена позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі №755/10947/17).
Відповідно до ч. 4 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Згідно ч. 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER та WhatsApp, сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.
