Верховний Суд пояснив, чи потрібне бойове зіткнення для виплати прикордонникам 100 тисяч гривень
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду розглянув спір щодо виплати військовослужбовцю Державної прикордонної служби підвищеної додаткової винагороди у розмірі до 100 тисяч гривень, передбаченої постановою Кабінету Міністрів №168, за безпосередню участь у бойових діях та забезпеченні заходів з національної безпеки і оборони. Суд також висловив правову позицію щодо співвідношення положень постанови Кабінету Міністрів №168 та наказу Адміністрації Державної прикордонної служби №628-АГ при визначенні підстав для виплати такої винагороди.
Фабула справи
У січні 2024 року військовослужбовець Державної прикордонної служби звернувся до адміністративного суду з позовом до військової частини, у якому просив визнати протиправною бездіяльність щодо ненарахування та невиплати йому додаткової винагороди відповідно до постанови Кабінету Міністрів від 28 лютого 2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім’ям під час дії воєнного стану» за безпосередню участь у бойових діях або забезпеченні заходів з національної безпеки і оборони, відсічі та стримування збройної агресії.
Позивач також просив зобов’язати військову частину здійснити нарахування та виплату йому додаткової винагороди із розрахунку до 100 тисяч гривень на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах за 22 доби грудня 2022 року та за 31 добу січня 2023 року з урахуванням уже виплачених сум.
Позовні вимоги були обґрунтовані тим, що військовослужбовець проходив службу у Державній прикордонній службі з листопада 2020 року по квітень 2023 року та безпосередньо брав участь у бойових діях, забезпеченні заходів з національної безпеки і оборони, відсічі та стримуванні збройної агресії Російської Федерації. Такі обставини підтверджувалися довідкою військової частини.
Крім того, першим заступником начальника прикордонного загону були складені рапорти про виплату військовослужбовцю додаткової винагороди у розмірі 70 тисяч гривень на місяць пропорційно кількості діб виконання бойових завдань у грудні 2022 року та січні 2023 року. Незважаючи на це, військова частина фактично виплатила збільшену винагороду лише за дев’ять діб грудня 2022 року, а за решту 22 доби грудня та 31 добу січня 2023 року підвищена винагорода не була нарахована і виплачена. Саме ці обставини стали підставою для звернення до суду.
Суди встановили, що військовослужбовець проходив службу у відповідному прикордонному загоні Державної прикордонної служби та у період з 24 лютого 2022 року по 4 квітня 2023 року безпосередньо брав участь у бойових діях або забезпеченні заходів з національної безпеки і оборони, відсічі та стримуванні військової агресії у Донецькій та Луганській областях. Ці обставини підтверджувалися довідками військової частини.
Також було встановлено, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів №168 та наказу Адміністрації Державної прикордонної служби №628-АГ начальником штабу були складені рапорти про виплату військовослужбовцю додаткової винагороди у розмірі 70 тисяч гривень за повний період грудня 2022 року та січня 2023 року.
Разом із тим наказами військової частини було прийнято рішення виплатити йому базову додаткову винагороду у розмірі 30 тисяч гривень за грудень 2022 року та січень 2023 року, а також додатково 20 322,58 гривні лише за дев’ять діб участі у бойових діях у грудні 2022 року.
У матеріалах справи також містилися витяги з бойових розпоряджень за відповідні періоди грудня 2022 року та січня 2023 року, які підтверджували виконання військовослужбовцем бойових завдань. Позивач наполягав, що за наявності зазначених документів він мав право на виплату підвищеної додаткової винагороди за весь підтверджений період участі у бойових діях та заходах із забезпечення національної безпеки і оборони.
Рішення судів першої та апеляційної інстанцій
Хмельницький окружний адміністративний суд рішенням від 19 квітня 2024 року, яке залишив без змін Сьомий апеляційний адміністративний суд, позов задовольнив.
Суди визнали протиправним часткове невирішення військовою частиною питання про виплату військовослужбовцю підвищеної додаткової винагороди відповідно до постанови Кабінету Міністрів №168 за всі дні його участі у бойових діях або забезпеченні заходів з національної безпеки і оборони, відсічі та стримуванні збройної агресії у грудні 2022 року та січні 2023 року відповідно до рапортів начальника штабу прикордонного загону.
Також суди зобов’язали військову частину здійснити виплату підвищеної додаткової винагороди за всі підтверджені дні участі військовослужбовця у бойових діях та заходах із забезпечення національної безпеки і оборони у грудні 2022 року та січні 2023 року з урахуванням сум, які вже були виплачені.
Обґрунтовуючи свої рішення, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив із положень постанови Кабінету Міністрів №168, Окремого доручення Міністра оборони України від 23 червня 2022 року №912/з/29 та підпункту 3 пункту 3 наказу Адміністрації Державної прикордонної служби №628-АГ.
Суди встановили, що рапорти про виплату підвищеної додаткової винагороди були виконані військовою частиною лише частково. При цьому відповідач не надав належних доказів, які б спростовували відомості, викладені у документах, поданих позивачем, зокрема щодо його участі у бойових діях та виконанні відповідних заходів.
Суди зазначили, що достовірність документів, які підтверджують участь військовослужбовця у бойових діях або заходах із забезпечення національної безпеки і оборони, може бути поставлена під сумнів лише за наявності прямих і належних доказів недостовірності відомостей про таку участь. Таких доказів відповідач не надав.
Правові висновки Верховного Суду
Переглядаючи справу № 560/965/24 в касаційному порядку, Верховний Суд зазначив, що спір виник у зв’язку з невиплатою військовослужбовцю Державної прикордонної служби збільшеної до 100 тисяч гривень додаткової винагороди, передбаченої пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів №168.
Суд детально проаналізував законодавче регулювання спірних правовідносин, зокрема положення Законів України «Про державний кордон України», «Про Державну прикордонну службу України», «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», постанови Кабінету Міністрів №168, а також наказу Адміністрації Державної прикордонної служби №628-АГ.
Верховний Суд звернув увагу, що саме постанова Кабінету Міністрів №168 визначає підстави виникнення права військовослужбовця на підвищену додаткову винагороду, тоді як наказ Адміністрації Державної прикордонної служби встановлює порядок її документального підтвердження та процедуру виплати.
Колегія суддів зазначила, що вже сформулювала відповідні правові висновки у постанові від 26 лютого 2025 року у справі №560/3312/23. Верховний Суд наголосив, що пункт 2-1 постанови Кабінету Міністрів №168 наділяє керівників відповідних міністерств та державних органів повноваженнями визначати лише порядок і умови виплати додаткової винагороди, але не змінювати підстави виникнення права на її отримання.
Під «умовами» слід розуміти перелік документів, які підтверджують наявність визначених постановою Кабінету Міністрів підстав для виплати винагороди, а під «порядком» — процедуру розгляду таких документів, прийняття рішення про призначення виплати або відмову в ній. При цьому ані порядок, ані умови не можуть змінювати, обмежувати чи розширювати підстави, встановлені нормативно-правовим актом вищої юридичної сили.
Верховний Суд підкреслив, що постанова Кабінету Міністрів №168 передбачає дві самостійні підстави для виплати підвищеної додаткової винагороди: безпосередню участь у бойових діях або забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі та стримування збройної агресії безпосередньо в районах проведення таких заходів.
Перша підстава передбачає участь у бойових зіткненнях із противником, тоді як друга пов’язана із забезпеченням відповідних заходів у районах їх проведення і не вимагає обов’язкового безпосереднього бойового зіткнення, хоча й не виключає його.
Верховний Суд зазначив, що доповнення підстав для виплати підвищеної додаткової винагороди вимогами про обов’язкове «вогневе ураження» або «безпосереднє зіткнення з противником» у всіх випадках фактично змінює зміст постанови Кабінету Міністрів №168. Такі вимоги не є умовами чи порядком виплати винагороди, а фактично звужують визначені урядом підстави для виникнення права військовослужбовця на її отримання.
Суд наголосив, що акти нижчої юридичної сили не можуть змінювати чи обмежувати положення нормативно-правового акта вищої юридичної сили. Тому у разі колізії між постановою Кабінету Міністрів №168 та наказом Адміністрації Державної прикордонної служби застосуванню підлягають положення постанови Кабінету Міністрів.
Крім того, Верховний Суд звернув увагу на власний правовий висновок, викладений у постанові від 6 серпня 2024 року у справі №360/290/23, відповідно до якого підтвердження безпосередньої участі військовослужбовця у бойових діях або відповідних заходах здійснюється на підставі комплексу відомостей, що містяться у передбачених наказом документах. При цьому перелік документів, визначений пунктом 3 наказу №628-АГ, є альтернативним і не вимагає обов’язкової наявності всіх документів одночасно.
Застосовуючи зазначені правові підходи до обставин цієї справи, Верховний Суд встановив, що військовослужбовець проходив службу у відповідному прикордонному загоні та у період з 24 лютого 2022 року по 4 квітня 2023 року безпосередньо брав участь у бойових діях або забезпеченні заходів з національної безпеки і оборони, відсічі та стримуванні військової агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях.
Такі обставини підтверджувалися довідками військової частини, рапортами начальника штабу про виплату додаткової винагороди за грудень 2022 року та січень 2023 року, а також витягами з бойових розпоряджень, поданими відповідно до вимог наказу №628-АГ.
Верховний Суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій про те, що відповідач не довів належними доказами правомірність виплати військовослужбовцю додаткової винагороди у меншому розмірі. Матеріали справи підтверджували, що складені начальником штабу рапорти про виплату підвищеної винагороди були виконані лише частково, тоді як доказів недостовірності документів, які підтверджували участь військовослужбовця у бойових діях або заходах із забезпечення національної безпеки і оборони, відповідач не надав.
Разом із тим Верховний Суд дійшов висновку, що суди першої та апеляційної інстанцій допустили неправильне застосування норм матеріального права у мотивувальній частині своїх рішень. Зокрема, вони не застосували інші положення наказу №628-АГ, які підлягали застосуванню при визначенні співвідношення його норм із постановою Кабінету Міністрів №168, а також безпідставно застосували Окреме доручення Міністра оборони України, яке не регулює спірні правовідносини щодо військовослужбовців Державної прикордонної служби.
Верховний Суд також відхилив доводи військової частини щодо порушення судами строків звернення позивача до суду. Суд зазначив, що відповідач не порушував цього питання під час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій, а тому відповідні доводи не були предметом їх дослідження та не стали підставою для відкриття касаційного провадження.
У підсумку Верховний Суд дійшов висновку, що суди попередніх інстанцій правильно вирішили спір по суті та встановили всі обставини, необхідні для його вирішення. Водночас допущені ними помилки у застосуванні норм матеріального права не вплинули на законність результату розгляду справи.
З огляду на це Верховний Суд змінив рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду лише в частині мотивів задоволення позову, виклавши мотивувальні частини судових рішень у редакції своєї постанови. В іншій частині рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишено без змін.
Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER та WhatsApp, сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.
