ВП ВС відступила від позиції 2016 року щодо статті 69-1 КК: щирого каяття недостатньо

Питання застосування статті 69-1 КК України викликало дискусії у судовій практиці, особливо у справах, де кримінальним правопорушенням фактично не було завдано збитків чи шкоди конкретному потерпілому.

Нагадаємо, що раніше «Судово-юридична газета» повідомляла про передачу справи № 214/2983/24 на розгляд ВП ВС для вирішення питання про відступ від висновку Верховного Суду України щодо застосування статті 69-1 КК України у випадках, коли злочином не завдано збитків чи шкоди.

У постанові від 27 травня 2026 року у справі № 214/2983/24 Велика Палата Верховного Суду розглянула питання умов застосування цієї норми та сформулювала обов’язковий для правозастосування висновок.

Суд також відступив від висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 14 квітня 2016 року у справі № 5-23кс(15)16.

Обставини справи

Місцевий суд визнав обвинуваченого винуватим у незаконному придбанні, зберіганні та перевезенні з метою збуту психотропних речовин і прекурсорів, а також у незаконному придбанні та зберіганні прекурсорів. Йому було призначено покарання у виді дев’яти років позбавлення волі з конфіскацією майна.

Під час призначення покарання суд визнав пом’якшуючою обставиною щире каяття, не встановив обставин, що обтяжують покарання, однак не застосував положення статті 69-1 КК України.

Апеляційний суд погодився з таким підходом. Надалі прокурор звернувся з касаційною скаргою, вважаючи, що за наявності щирого каяття, визнання вини та відсутності обтяжуючих обставин суди повинні були застосувати спеціальні правила призначення покарання, передбачені статтею 69-1 КК України.

Позиція Великої Палати Верховного Суду

Суд наголосив, що відповідно до частини першої статті 69-1 КК України за наявності обставин, що пом'якшують покарання, передбачених пунктами 1 та 2 частини першої статті 66 цього Кодексу, відсутності обставин, що обтяжують покарання, а також при визнанні обвинуваченим своєї вини, строк або розмір покарання не може перевищувати двох третин максимального строку або розміру найбільш суворого виду покарання, передбаченого відповідною санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини цього Кодексу.

ВП ВС зазначила, що аналіз частини першої статті 69-1 КК України вказує на те, що підставою для її застосування виступає сукупність таких умов: 1) наявність обставин, що пом’якшують покарання, передбачених пунктами 1 та 2 частини першої статті 66 цього Кодексу; 2) відсутність обставин, які обтяжують покарання; 3) визнання обвинуваченим своєї вини.

Редакція пункту 1 частини першої статті 66 КК України з використанням коми та сполучника «або» вказує на те, що ним передбачено три самостійні обставини, які пом'якшують призначене покарання: 1) з'явлення із зізнанням; 2) щире каяття; 3) активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення.

Наявність щонайменше однієї із зазначених обставин у контексті статті 66 КК України виступає достатньою підставою для того, щоб бути врахованою судом при призначенні покарання.

Суд також звернув увагу на те, що згідно з пунктом 2 частини першої статті 66 КК України при призначенні покарання обставинами, які його пом'якшують, виступають добровільне відшкодування завданого збитку або усунення заподіяної шкоди.

Тобто редакція цього пункту частини першої статті 66 КК України з використанням сполучника «або» вказує на те, що в ньому передбачено дві самостійні обставини, які пом'якшують призначене покарання: 1) добровільне відшкодування завданого збитку; 2) добровільне усунення заподіяної шкоди.

ВП ВС звернула увагу, що на відміну від пунктів 1, 2 частини першої статті 66 КК України, в яких для позначення обставин, які пом'якшують покарання, застосовується кома чи сполучник «або», у частині першій статті 69-1 цього Кодексу вжито сполучник «та», який за правилами законодавчої техніки використовується для об'єднання окремих складових/ознак/умов, які лише в своїй сукупності дають підстави для застосування відповідного положення законодавства.

Також у назві та частині першій статті 69-1 КК України йдеться про призначення покарання за наявності обставин (множина), які пом'якшують покарання, а не обставини (однина), яка пом'якшує покарання.

На переконання Великої Палати, пункт 2 частини першої статті 66 КК України охоплює фактично заподіяну шкоду та фактично завданий збиток потерпілому як наслідок кримінально протиправного діяння, а не «шкоду», яка полягає лише у самому факті порушення кримінально-правової заборони.

Отже, призначення покарання з урахуванням положень частини першої статті 69-1 КК України може бути здійснено лише за наявності щонайменше однієї обставини, передбаченої пунктом 1 (з'явлення із зізнанням, щире каяття або активне сприяння розкриттю злочину) та пунктом 2 (добровільне відшкодування завданого збитку або усунення заподіяної шкоди) частини першої статті 66 КК України, а також при визнанні обвинуваченим своєї вини та відсутності обставин, що обтяжують покарання.

Відсутність хоча б однієї із зазначених складових виключає застосування частини першої статті 69-1 КК України.

Тобто, незалежно від конструкції складу кримінального правопорушення (матеріальний, формальний, усічений) суд зобов'язаний встановити чи наявні фактичні підстави для застосування пом'якшуючої обставини, передбаченої пунктом 2 частини першої статті 66 КК України.

Це означає, що у матеріалах провадження мають бути докази того, що шкода (матеріальна чи нематеріальна) існувала і була усунена. Якщо шкода не була завдана, то умова пункту 2 частини першої статті 66 КК України не виконана, а отже і відсутні підстави для застосування статті 69-1 КК України.

Водночас у постанові від 14 квітня 2016 року у справі № 5-23кс(15)16 Верховний Суд України дійшов висновку, що стаття 69-1 КК України може застосовуватися за наявності щирого каяття та відсутності обтяжуючих обставин навіть тоді, коли злочином не завдано збитків чи шкоди.

Такий підхід суд обґрунтував тим, що ступінь суспільної небезпечності злочинів без заподіяння шкоди є нижчим. Водночас ВП ВС зазначила, що ці мотиви не викликають сумніву, якщо йдеться про кримінальні правопорушення із матеріальним складом, де підставою криміналізації є саме заподіяння суспільно-небезпечних наслідків.

При цьому стаття 68 КК України, з метою реалізації принципу диференціації та індивідуалізації кримінальної відповідальності, закріплює спеціальні правила призначення покарання за незакінчене кримінальне правопорушення, коли воно не було доведено до кінця з причин, які не залежали від волі винуватої особи, зокрема, в тих випадках, коли не настали суспільно-небезпечні наслідки, передбачені диспозицією статті Особливої частини КК України.

Таким чином, це не виключає можливість застосовування положень статті 69-1 КК України у разі вчинення кримінальних правопорушень з формальним або усіченим складами.

Однак у таких випадках також необхідно встановити факт заподіяння та усунення шкоди або відшкодування збитків.

ВП ВС наголосила, що застосування статті 69-1 КК України вимагає встановлення та підтвердження доказами факту відшкодування збитків або усунення заподіяної шкоди.

У зв’язку з цим суд відступив від висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 14 квітня 2016 року у справі № 5-23кс(15)16, згідно з яким при призначенні покарання із застосуванням статті 69-1 КК України добровільне відшкодування завданого збитку або усунення заподіяної шкоди не враховується тоді, коли такі збитки або шкоду не заподіяно в кримінальному провадженні.

Керуючись вищевикладеним, Велика Палата Верховного Суду залишила без змін рішення судів попередніх інстанцій та відмовила у задоволенні касаційної скарги прокурора.

Цим рішенням Велика Палата Верховного Суду фактично сформувала новий підхід до застосування статті 69-1 КК України, який матиме значення для подальшої практики призначення покарання у кримінальних провадженнях.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER та WhatsApp, сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.