Тимчасова заборона на стягнення пенсій під час воєнного стану не працює автоматично для «універсальних» карток

Питання балансу між правом стягувача на виконання рішення суду та правом боржника на мінімальні соціальні гарантії загострилося в умовах воєнного стану. Попри законодавчі запобіжники, що забороняють звернення стягнення на пенсії, практика стикається з технічною неможливістю ідентифікувати джерело походження коштів на банківських рахунках. Постанова Верховного Суду від 23 червня 2026 року у справі № 554/11715/24 продемонструвала, як суди трактують цільове призначення рахунків та розподіляють тягар доказування між учасниками виконавчого провадження.

Пенсія під арештом

Спір виник після того, як у жовтні 2023 року приватний виконавець відкрила виконавче провадження щодо стягнення заборгованості на користь АТ «Полтаваобленерго». У межах провадження було накладено арешт на всі рахунки боржника, який є пенсіонером та особою з інвалідністю ІІ групи.

За твердженням позивача, один із арештованих рахунків використовувався виключно для зарахування пенсійних виплат. Попри це, кошти були списані в рахунок погашення боргу. Пенсіонер наполягав, що на момент стягнення діяв Закон № 2129-ІХ, який під час воєнного стану обмежував звернення стягнення на окремі соціальні виплати, зокрема пенсію.

На думку позивача, дії виконавця та банку фактично залишили його без єдиного джерела існування. Вважаючи, що його права були порушені, він звернувся до суду з вимогою стягнути солідарно з приватного виконавця та банку понад 1 млн грн матеріальної та моральної шкоди.

Позивач будував свою правову позицію на трьох основних аргументах.

По-перше, наявність законодавчої заборони на стягнення пенсій. Після набрання чинності Законом № 2129-ІХ на період воєнного стану було припинено звернення стягнення на пенсії та інші соціальні виплати, за винятком окремих випадків, зокрема стягнення аліментів та боргів на користь громадян держави-агресора.

По-друге, неналежне виконання обов’язків банком. На думку позивача, банк мав встановити, що арештований рахунок використовується для зарахування пенсійних виплат, та відповідно до статті 52 Закону України «Про виконавче провадження» повідомити про це приватного виконавця, повернувши постанову про арешт без виконання в частині коштів, на які заборонено звертати стягнення.

По-третє, неправомірні дії приватного виконавця. Позивач стверджував, що виконавець наклала арешт та звернула стягнення на кошти, достеменно знаючи про їх соціальний характер і пенсійне походження. На його переконання, такі дії порушували встановлені законом гарантії захисту пенсійних виплат під час воєнного стану.

Мотиви Верховного Суду

Розглядаючи касаційну скаргу, Верховний Суд залишив рішення попередніх інстанцій про відмову в позові без змін.

Суди встановили, що рахунок позивача був «універсальним», а не рахунком зі спеціальним режимом використання. Це означає, що на нього могли зараховуватися будь-які кошти, а не лише пенсійні виплати.

Суд виходив із того, що дії банку та приватного виконавця були вчинені в межах наданих законом повноважень, тому підстав для цивільно-правової відповідальності не встановлено.

Щодо обов’язку ідентифікації коштів, суд послався на статті 52 та 59 Закону України «Про виконавче провадження» і зазначив, що виконавець має право накладати арешт на кошти на рахунках боржника, якщо немає прямої законодавчої заборони. Водночас банк зобов’язаний повідомити виконавця про спеціальний статус рахунку або його цільове призначення. Оскільки рахунок мав універсальний характер і не був позначений як спеціальний, банк не мав правових підстав самостійно виключати його з-під арешту чи блокувати виконання постанови.

Окремо суд наголосив на значенні процесуальної активності боржника. Він зазначив, що позивач мав можливість захистити свої права в межах виконавчого провадження, зокрема шляхом подання виконавцю документів, які підтверджують пенсійний характер коштів, звернення із заявою про зняття арешту або оскарження постанови. Однак ці процесуальні механізми використані не були, що суд оцінив як бездіяльність у захисті свого права.

У підсумку суд дійшов висновку, що для відшкодування шкоди за статтями 1166 і 1167 Цивільного кодексу України необхідно довести наявність протиправної поведінки, шкоди, причинного зв’язку та вини. Оскільки виконавець і банк діяли в межах закону та на підставі чинних виконавчих документів, склад цивільного правопорушення у їхніх діях відсутній.

Суд фактично сформував практичний алгоритм поведінки у подібних спорах, який визначає межі захисту соціальних виплат у виконавчому провадженні.

Сам факт зарахування пенсії на банківську картку не є достатнім для автоматичного визнання арешту незаконним, якщо рахунок відкритий як універсальний і не має спеціального режиму використання.

Також суд розмежував відповідальність учасників виконавчого провадження. Банк не несе відповідальності за виконання законної постанови приватного виконавця, якщо не отримав належного повідомлення про спеціальний статус рахунку або обмеження щодо стягнення з нього коштів.

Окремо підкреслено принцип розподілу тягаря доказування: ініціатива захисту своїх прав покладається на боржника. Саме він має надати виконавцю документи, які підтверджують цільове призначення коштів, і в разі необхідності оперативно оскаржувати відповідні дії в межах виконавчого провадження.

У ширшому сенсі рішення демонструє, що режим воєнного стану сам по собі не працює як «автоматичний імунітет» від стягнення. Для застосування відповідних заборон необхідне належне документальне підтвердження у кожній конкретній справі та активна процесуальна поведінка боржника.

Основні висновки:

Використання «універсальних» карток для отримання пенсії створює ризик миттєвого арешту та списання коштів. Рекомендується відкривати спеціалізовані пенсійні рахунки або негайно після арешту подавати виконавцю довідки про джерела доходів.

У справах про відшкодування шкоди ключовим є доведення неправомірності дій виконавця. Якщо боржник не скористався своїм правом на надання доказів цільового призначення коштів або не оскаржив саму постанову про арешт, шанси на виграш справи про шкоду прямують до нуля.

Рішення підтверджує захищеність фінансових установ, які виконують вказівки виконавців щодо загальних поточних рахунків, навіть якщо клієнт наполягає на їхньому «пенсійному» характері постфактум.

Ігнорування процесуальних можливостей на стадії виконавчого провадження не може бути компенсовано позовом про відшкодування шкоди у майбутньому.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER та WhatsApp, сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.