У Верховному Суді обговорили використання доказів у дисциплінарних справах суддів
Кожна справа щодо дисциплінарної відповідальності суддів має неабиякий суспільний резонанс та вагоме значення для забезпечення належного формування суддівського корпусу. Водночас притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності не має становити загроз для суддівської незалежності, що є однією з умов розбудови демократичної держави. Велика Палата Верховного Суду вже виробила судову практику з багатьох аспектів, пов’язаних із дисциплінарною відповідальністю суддів. Проте час від часу виникають питання щодо оцінки трансформації практики Вищої ради правосуддя в цій сфері, пошук відповідей на які необхідний, щоб забезпечити єдність і стабільність правозастосування.
На цьому наголосив вчений секретар Науково-консультативної ради при Верховному Суді, суддя Великої Палати Верховного Суду Олег Ткачук під час засідання НКР при ВС за участю вчених у галузях адміністративного права та кримінального процесу й суддів Великої Палати ВС. Учасники обговорили питання щодо нормативного регулювання і доктринальних підходів до обґрунтованості та обсягу використання матеріалів кримінальних проваджень, оперативно-розшукової діяльності в дисциплінарних провадженнях щодо суддів.
Як зауважив Секретар Великої Палати Верховного Суду Сергій Погрібний, судді звертаються до доктрини права, щоб почути, як наука кримінального процесуального права й наука адміністративного права оцінюють можливість застосування певних доказів у справах про притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності. За його словами, з одного боку, надзвичайно важливо забезпечити незалежність суддів зокрема й судової влади загалом, а з іншого – вирішити питання про те, чи може конкретна особа надалі виконувати надзвичайно важливі обов’язки судді від імені Української держави.
Д. ю. н., доцент Олександр Константий зупинився на засадничих теоретичних підходах, які повинні застосовувати судді при розгляді дисциплінарних проваджень, враховуючи положення, закріплені в кодексах. Відповідно до КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, які мають значення для правильного вирішення справи. Водночас у разі подання до Великої Палати ВС скарги на рішення ВРП, ухвалене за результатами розгляду скарги на рішення її Дисциплінарної палати, потрібно враховувати, що за ст. 266 КАС України така скарга розглядається за правилами касаційного провадження, встановленими цим Кодексом. Важливо, що ВП ВС не може поновити порушені права особи, а може лише скасувати оскаржуване рішення ВРП або залишити його без змін.
Науковець додав, що якщо в певному кримінальному провадженні немає вироку, при оцінці доказів суд повинен керуватися загальними положеннями ст. 90 КАС України, за якою суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об’єктивному дослідженні.
Суддя ВП ВС Олена Губська порушила питання теоретичних аспектів належності та допустимості доказів і їх джерел при розгляді справ про дисциплінарні провадження як у межах процедур у ВРП, так і при перегляді цих рішень Великою Палатою Верховного Суду.
Як акцентувала д. ю. н., професор Оксана Хотинська-Нор, дисциплінарному провадженню притаманний принцип автономності. Це відокремлює його від прив’язки до кримінального провадження. Відповідно до Закону України «Про Вищу раду правосуддя», сказала спікерка, в дисциплінарних провадженнях передбачені інші стандарти доказування, аніж закріплено в процесуальних кодексах: у дисциплінарних провадженнях діє стандарт чітких і переконливих доказів.
У цьому контексті суддя ВП ВС Лев Кишакевич зосередився на доцільності визначення поняття автономності дисциплінарного провадження та можливості використання в такому провадженні матеріалів і доказів, здобутих під час кримінального провадження.
На думку д. ю. н., професора Андрія Бойка, природа кримінального провадження та дисциплінарного провадження є відмінною. Це стосується, зокрема, підходів до допустимості доказів, адже Закон України «Про Вищу раду правосуддя» не регламентує вимог щодо належності й допустимості доказів у дисциплінарних провадженнях. За словами Андрія Бойка, якщо немає застережень стосовно законності отримання доказів, дисциплінарний орган вважає цей доказ допустимим. Якщо ж доказ отримано в спосіб, заборонений законом, то очевидно, що цей доказ є недопустимим.
Стосовно можливості використання в дисциплінарних провадженнях матеріалів оперативно-розшукової діяльності науковець зауважив, що ст. 10 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність» передбачає, що ці матеріали можуть використовуватися для інформування державних органів про певні події.
Д. ю. н., професор Ірина Гловюк зазначила, що зі змісту ч. 2 ст. 255 КПК України простежується висновок, що використання матеріалів, отриманих у результаті проведення негласних слідчих (розшукових) дій, для цілей, не пов’язаних із кримінальним провадженням, забороняється. До того ж у ч. 3 ст. 254 КПК України чітко закріплено, що виготовлення копій протоколів про проведення негласних слідчих (розшукових) дій та додатків до них до прийняття рішення про їх розсекречування в порядку, визначеному законодавством, не допускається.
Окрім цього, у ст. 246 КПК України прописано, що НСРД проводяться виключно у кримінальному провадженні щодо тяжких або особливо тяжких злочинів. «За логікою законодавця держава може використати один із найрадикальніших варіантів втручання в права людини лише тоді, коли тяжкість кримінального правопорушення і суспільний інтерес настільки сильні, щоб виправдати таке втручання. Тобто обмеження на проведення НСРД є навіть у самому кримінальному провадженні. Тому не можна говорити про використання таких матеріалів в інших провадженнях, у яких взагалі не передбачено проведення НСРД», – поділилася міркуваннями Ірина Гловюк.
Продовжуючи, к. ю. н., доцент Микола Пашковський зазначив, що комплекс норм гл. 21 КПК України є логічним розвитком ст. 31 Конституції України, якою кожному гарантується таємниця листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції, а винятки можливі лише в разі потреби запобігти злочинові чи з'ясувати істину під час розслідування кримінальної справи, якщо іншими способами одержати інформацію неможливо.
Він також підтримав концепцію щодо автономності дисциплінарного провадження і додав, що КПК України не може регламентувати правила допустимості доказів у дисциплінарному провадженні. Звернув увагу Микола Пашковський і на положення ст. 257 КПК України щодо неможливості використання результатів негласних слідчих (розшукових) дій у цілях, не пов’язаних із кримінальним провадженням.
На питанні щодо автономності дисциплінарного провадження й необхідності шукати алгоритм, який дозволить суду ухвалити рішення дисциплінарного характеру до особи, яка вчинила дисциплінарне правопорушення, використовуючи матеріали кримінального провадження, також зупинився д. ю. н., професор Анатолій Берлач. Він наголосив, що коли суд опиняється в ситуації оцінки в дисциплінарних провадженнях матеріалів оперативно-розшукової діяльності, то потрібно звертати увагу на якість цих матеріалів і підстави для проведення оперативно-розшукової діяльності, у результаті якої були отримані ці відомості.
Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER, сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.
