Апеляційний суд підтвердив право на подання заяви про аліменти в електронній формі — деталі справи
Херсонський апеляційний суд розглянув скаргу на ухвалу міського суду щодо відмови у видачі судового наказу про стягнення аліментів. Про це розповіли у суді.
Обставини справи №766/16840/25
У листопаді 2025 року громадянка звернулась до суду із заявою про видачу судового наказу, просила стягнути з громадянина аліменти на утримання сина у розмірі однієї чверті заробітку (доходу) платника аліментів, але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з дня подачі заяви і до досягнення дитиною повноліття.
Ухвалою міського суду відмовлено у видачі судового наказу. Суд першої інстанції виходив з того, що заява про видачу судового наказу про стягнення аліментів подана із порушенням вимог ст.163 ЦПК України, оскільки в заяві про видачу судового наказу повинно бути зазначено відомості про наявність або відсутність електронного кабінету.
Суд першої інстанції зазначив, що лише у разі, якщо боржник має електронний кабінет, заява про видачу судового наказу може бути подана в електронній формі. Застосовуючи аналогію закону, відповідно до абз.2 ч.1 ст. 177 ЦПК України та ч.7 ст.43 ЦК України, суд першої інстанції вказав, що у разі подання до суду заяви про видачу судового наказу та документів, що додаються до неї, в електронній формі, заявник зобов’язаний додати до заяви доказ надсилання таких матеріалів боржнику, а саме квитанцію про їх направлення, сформовану у ЄСІТС, у разі наявності електронного кабінету у боржника, або лист з описом вкладення у разі відсутності у боржника електронного кабінету.
Не погоджуючись з ухвалою суду адвокат гр.Н. звернувся з апеляційною скаргою.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначив, що норми процесуального закону, а саме ст.163 ЦПК України, на яку послався суд першої інстанції при відмові у видачі судового наказу, не вимагає від заявника додавати до заяви про видачу судового наказу докази надсилання листом з описом вкладення боржникам копії заяви про видачу судового наказу з доданими до неї документами. Крім цього, заявник наділений виключним правом на свій розсуд звертатись з заявою про видачу судового наказу через підсистему «Електронний суд», не залежно від того чи є боржник користувачем вказаної підсистеми.
Скаржник зазначив, що аналіз положень ст. 169 ЦПК України дає змогу однозначно встановити, що обов’язок надсилати боржнику копію судового наказу, копію заяви про його видачу та додані до неї документи покладений виключно на суд, а не на заявника.
Рішення апеляційного суду
Колегія суддів апеляційного суду не погодилась з висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Порядок розгляду вимог у наказному провадженні унормований Розділом ІІ «Наказне провадження» Цивільного процесуального кодексу України.
У відповідності до приписів ст.ст.160, 161 ЦПК України, судовий наказ є особливою формою судового рішення, що видається судом за результатами розгляду вимог, передбачених ст. 161 цього Кодексу. Вимоги до форми та змісту заяви про видачу судового наказу передбачені ст. 163 ЦПК України. Підстави для відмови у видачі судового наказу визначено ч. 1 ст. 165 ЦПК України, відповідно до п. 1 якої суддя відмовляє у видачі судового наказу, якщо заява подана з порушеннями вимог статті 163 цього Кодексу.
Так, колегія суддів наголосила на тому, що виключним правом стягувача є право на свій розсуд звертатись із заявою через систему «Електронний суд» про видачу судового наказу відносно боржника про стягнення аліментів на утримання дитини, незалежно від того, чи є останній користувачем «Електронного суду».
Заявник подав заяву про видачу судового наказу відносно боржника із додатками саме через систему «Електронний суд». Як додатки до цієї заяви додані копії відповідних документів згідно з наведеним переліком, при цьому докази надсилання копії заяви про видачу судового наказу з доданими до неї документами боржнику, суду не надавалися.
Разом з тим, вимогами ст. 163 ЦПК України на заявника не покладено обов’язку надання копії заяви про видачу судового наказу та додатків до неї для боржника, як і доказів надсилання копії заяви про видачу судового наказу з доданими до неї документами боржнику.
Відповідно до ч.1 ст.165 ЦПК України суддя відмовляє у видачі судового наказу, якщо заява подана з порушеннями вимог статті 163 цього Кодексу. Вказаною нормою закону в наказаному провадженні законодавцем не передбачено, що ненадання заявником доказів надсилання копії заяви про видачу судового наказу з доданими до неї документами боржнику має наслідком відмову суду у видачі судового наказу на підставі п.1 ч.1 ст.165 ЦПК України.
Крім того, суд першої інстанції безпідставно відмовив у видачі судового наказу з підстав, передбачених п.1 ч.1 ст.165 ЦПК України, вказавши, що в заяві про видачу судового наказу повинні бути зазначено відомості про наявність або відсутність електронного кабінету, при цьому не звернувши уваги на зміст п.2 ч.2 ст.163 ЦПК України, яка встановлює вимогу про зазначення у заяві про видачу судового наказу офіційної електронної адреси боржника лише у разі наявності такої інформації у заявника.
Застосування судом першої інстанції у цій справі будь-якої аналогії норм ЦПК України, та зокрема ст.177 в Розділу ІІІ «Позовне провадження» ЦПК України, яка регулює «Документи, що додаються до позовної заяви», є помилковим.
Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ, реалізуючи положення Конвенції, необхідно уникати занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, оскільки доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але й реальним. Надмірний формалізм при вирішені питання щодо прийняття позовної заяви або скарги є порушенням права на справедливий судовий захист.
За результатами апеляційного розгляду, колегія суддів Херсонського апеляційного суду скасувала ухвалу міського суду, справа направлена для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER, сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.
