Чи допускається зміна черговості вимог кредиторів у затвердженому реєстрі у зв’язку зі змінами законодавства: позиція КГС ВС
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду розглянув касаційну скаргу Головного управління ДПС у місті Києві у справі про банкрутство ТОВ, яка стосувалася зміни черговості задоволення податкових вимог у реєстрі кредиторів. Йшлося про те, чи можна змінити визначену судом черговість вимог у зв’язку з набранням чинності Кодексом України з процедур банкрутства.
Суть справи
Провадження у справі № 910/8404/15-г про банкрутство ТОВ «Ексліфтбудсервіс» було відкрито ухвалою Господарського суду міста Києва у квітні 2015 року. У подальшому суд визнав конкурсні вимоги приватного підприємства, затвердив реєстр кредиторів, а також визнав визнано кредиторські вимоги податкового органу на суму близько 3 570 499,53 грн, віднесені до шостої черги.
Згодом боржника було визнано банкрутом і відкрито ліквідаційну процедуру.
У межах провадження відбувалася процесуальна заміна податкового органу на його правонаступника. У березні 2025 року податковий орган звернувся до суду із заявою про внесення змін до реєстру вимог кредиторів. Заява була мотивована тим, що після набрання чинності Кодексом України з процедур банкрутства змінилися правила черговості задоволення вимог, зокрема вимоги щодо сплати податків і зборів підлягають задоволенню у третю чергу.
Податковий орган просив змінити черговість частини своїх вимог, віднісши їх до третьої черги, залишивши іншу частину без змін відповідно до раніше ухваленого судового рішення.
Податковий орган просив віднести до третьої черги вимоги на суму 2 468 398,55 грн, а решту — 1 102 100,98 грн — залишити у шостій черзі.
Рішення судів
Господарський суд міста Києва задовольнив заяву податкового органу та зобов’язав ліквідатора внести відповідні зміни до реєстру кредиторів, віднісши частину вимог до третьої черги.
Північний апеляційний господарський суд скасував це рішення та відмовив у задоволенні заяви. Суд апеляційної інстанції виходив з того, що зміни у законодавстві не можуть бути підставою для перегляду черговості вимог, які вже визначені чинним і не скасованим судовим рішенням.
Податковий орган оскаржив це рішення в касаційному порядку, посилаючись на необхідність відступлення від правових висновків Верховного Суду, викладених у попередній практиці.
Мотиви та висновки Верховного Суду
Верховний Суд зазначив, що відповідно до статті 300 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування норм матеріального і процесуального права в межах доводів касаційної скарги та встановлених обставин справи.
При цьому Суд врахував положення пункту 4 Прикінцевих та перехідних положень КУзПБ, відповідно до яких подальший розгляд справ здійснюється за новим Кодексом, однак це не змінює правових наслідків процесуальних дій, вчинених за попереднім законом.
Предметом спору є питання щодо можливості зміни черговості задоволення вимог кредитора, які вже були визначені судом у чинному судовому рішенні, у зв’язку зі змінами законодавства.
Суд звернув увагу, що вимоги податкового органу були визнані у 2016 році відповідно до положень Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» та віднесені до шостої черги у зв’язку з пропуском встановленого строку на їх заявлення. Суд наголосив, що пропуск строку на заявлення вимог має наслідком втрату статусу конкурсного кредитора та віднесення таких вимог до шостої черги, що є остаточним правовим наслідком.
Вказана ухвала є чинною та не скасованою.
Верховний Суд погодився з висновком апеляційної інстанції про те, що зміни у спеціальному законі, зокрема у Кодексі України з процедур банкрутства, не є підставою для внесення змін до вже затвердженого судом реєстру вимог кредиторів, зокрема щодо черговості задоволення вимог.
Суд послався на правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 25 травня 2021 року, згідно з якою ні попередній закон, ні Кодекс України з процедур банкрутства не передбачають можливості перегляду судом черговості вимог кредитора лише з підстав зміни законодавства після ухвалення відповідного судового рішення.
Верховний Суд також врахував, що кредитор подав заяву про визнання вимог у період дії попереднього закону, і правові наслідки пропуску строку на заявлення вимог визначалися саме цим законом. Застосування нових норм не може змінювати правове становище кредитора у вже завершених процесуальних діях.
Крім того, Суд наголосив на принципі незворотності дії законів у часі, закріпленому у статті 58 Конституції України, відповідно до якого нормативно-правові акти застосовуються до правовідносин, що виникли після набрання ними чинності, якщо інше прямо не передбачено.
Суд підкреслив, що подання заяви про грошові вимоги є реалізацією права кредитора, а пропуск встановленого строку має визначені законом юридичні наслідки, які не можуть бути усунуті шляхом подальшої зміни законодавства.
Також Верховний Суд дійшов висновку, що скаржник не обґрунтував необхідність відступлення від раніше сформованої правової позиції Верховного Суду та не навів достатніх аргументів щодо її помилковості чи застарілості. Скаржник не навів належних і достатніх підстав для відступу від усталеної правової позиції Верховного Суду.
З урахуванням викладеного Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного господарського суду — без змін. Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.
Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER, сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.
