Верховний Суд: скасування акта примусового відчуження авто не є належним способом захисту та не зумовлює його повернення
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду розглянув справу № 947/10086/24 за позовом фізичної особи до командування прикордонного загону Державної прикордонної служби України щодо оскарження наказу про примусове відчуження транспортного засобу та вимоги про його повернення.
За результатами касаційного перегляду суд дійшов висновку про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, зокрема без урахування правових висновків Верховного Суду у подібних правовідносинах.
Суть справи
Позивач звернувся до суду з вимогами про визнання протиправним та скасування наказу командира військової частини про примусове відчуження транспортного засобу, а також про зобов’язання повернути цей транспортний засіб із оформленням відповідного акта.
Обґрунтовуючи позов, позивач зазначав, що належний йому автомобіль був відчужений із порушенням законодавства, яке регулює порядок примусового відчуження майна в умовах воєнного стану. Зокрема, відчуження здійснено поза межами належної процедури, без погодження з військовою адміністрацією, а також фактично не у строки та не в порядку, визначеному наказом і актом. При цьому фактичне вилучення транспортного засобу відбулося раніше — на підставі розпорядження обласної військової адміністрації та за участю органів поліції.
Фактичні обставини справи свідчать, що транспортний засіб був придбаний позивачем за кордоном, доставлений на територію України та перебував на території морського порту. У березні 2022 року відповідно до розпорядження військової адміністрації об’єкти інфраструктури разом із транспортними засобами були передані для використання органам Національної поліції.
Надалі військовим командуванням було видано наказ про примусове відчуження майна та складено відповідний акт, після чого транспортний засіб був зарахований на баланс військової частини для використання у службовій діяльності.Оцінка вартості автомобіля була проведена вже після складання акта про примусове відчуження, без фактичного огляду транспортного засобу.
Суд першої інстанції позов задовольнив, визнавши протиправним та скасувавши наказ у частині відчуження транспортного засобу, а також зобов’язав відповідача повернути автомобіль позивачу. Суд виходив із того, що акт про примусове відчуження складено з порушенням вимог законодавства, зокрема через зазначення вартості майна, визначеної після його підписання, а також відсутність підтвердження неможливості попереднього відшкодування. Крім того, суд врахував, що позивач є особою з інвалідністю та використовує автомобіль як єдиний засіб пересування, що має істотне значення для оцінки втручання у його права.
Апеляційний суд погодився з такими висновками та залишив рішення без змін, зазначивши, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та застосував норми права.
Позиція та висновки Верховного Суду
Верховний Суд, перевіривши доводи касаційної скарги, дійшов висновку про наявність підстав для її задоволення.
Суд виходив із того, що відповідно до законодавства України в умовах воєнного стану допускається примусове відчуження майна з переходом права власності до держави за умови попереднього або наступного повного відшкодування його вартості. Таке відчуження є формою реквізиції — примусового оплатного відчуження майна у власника в умовах воєнного стану з мотивів публічного інтересу, яке здійснюється в адміністративному порядку та передбачає пріоритет публічного інтересу над приватним із гарантією подальшого відшкодування вартості майна.
Верховний Суд зазначив, що суди попередніх інстанцій не врахували обов’язкові для застосування правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 23 жовтня 2024 року у справі № 712/3525/23, що є підставою для скасування їхніх рішень. Скасування такого акта не тягне припинення права державної власності на відчужене майно та не відновлює права попереднього власника.
Крім того, суд зазначив, що оскарження акта про відчуження як способу захисту є неналежним, оскільки не забезпечує відновлення порушеного права, а також може позбавити особу можливості отримання компенсації вартості майна у встановленому законом порядку.
Обрання позивачем неналежного способу захисту є самостійною та достатньою підставою для відмови у задоволенні позову.
Верховний Суд також наголосив, що вимога про повернення майна є передчасною, оскільки така можливість може бути реалізована лише після припинення правового режиму воєнного стану за умови збереження майна та звернення колишнього власника з відповідною вимогою.
З урахуванням викладеного суд дійшов висновку, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували норми матеріального права та не врахували правові позиції Верховного Суду у подібних правовідносинах, у зв’язку з чим їхні рішення підлягають скасуванню.
За результатами касаційного розгляду Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу, скасував рішення судів попередніх інстанцій та ухвалив нове рішення про відмову у задоволенні позову.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER, сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.
