Через спільне житло — постійні конфлікти: апеляція відмовила у видачі обмежувального припису щодо колишнього чоловіка
Рівненський апеляційний суд скасував обмежувальний припис щодо колишнього чоловіка та відмовив у його застосуванні. Колегія суддів дійшла висновку, що заявниця не довела наявності реальних ризиків повторного домашнього насильства, які є обов’язковою умовою для такого заходу.
Суд апеляційної інстанції наголосив: сам факт конфлікту між колишнім подружжям або звернення до правоохоронних органів не є достатнім доказом для обмеження прав особи. Вирішальним є встановлення обґрунтованої загрози життю чи здоров’ю постраждалої, чого в цій справі підтверджено не було.
Обставини справи № 569/211/26
Апеляційний суд переглянув рішення місцевого суду, оскаржене обома сторонами, яким частково задоволено заяву рівнянки та видано обмежувальний припис стосовно її колишнього чоловіка, котрим йому строком на 2 місяці заборонено перебувати в місці спільного проживання та наближатися до нього на відстань не менше 100 метрів.
Представниця заявниці в апеляційній скарзі просила оскаржене судове рішення змінити, задовольнивши заяву повністю і видавши обмежувальний припис щодо колишнього чоловіка заявниці строком на 6 місяців. Покликаючись на висновок Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, висловлений у постанові від 05 вересня 2019 року у справі №756/3859/19, вказала, що тимчасове обмеження кривдника у праві користування належним йому на праві власності майном з метою забезпечення безпеки постраждалої особи шляхом встановлення судом обмежувального припису є легітимним заходом втручання у права та свободи особи.
Представниця колишнього чоловіка заявниці в апеляційній скарзі вказала, що її довіритель військовослужбовець і що оскаржуване судове рішення позбавляє його доступу до особистих речей та фактично перешкоджає у несенні військової служби. Зауважила на помилкове застосуванні судом норм ст.ст. 1, 26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», ст.ст. 3504, 3506 ЦПК України, оскільки видача обмежувального припису є заходом впливу на кривдника, який може вживатися в інтересах постраждалих осіб та у разі настання певних обставин за наявності ризиків, однією з характеристик яких є повторюваність.
Просила скасувати оскаржуване рішення суду попередньої інстанції та відмовити у задоволенні заяви про видачу обмежувального припису.
Заслухавши суддю-доповідача, думку осіб, які брали участь у справі і з’явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи авторів апеляційних скарг, колегія суддів дійшла висновку про задоволення апеляційної скарги представниці військовослужбовця і відхилення апеляційної скарги представниці заявниці.
Із матеріалів справи відомо, що після розірвання шлюбу сторони проживають у квартирі, яка належить їм на праві сумісної власності подружжя, що ними підтверджується і не заперечується.
Витягом з Єдиного реєстру досудових розслідувань встановлено, що у жовтні 2025 року зареєстроване кримінальне провадження, у якому чоловік підозрюється у нанесенні умисних легких тілесних ушкоджень (ч. 1 ст. 125 КК України) заявниці та їх малолітньому синові.
У подальшому працівники поліції склали два термінові заборонні приписи, за якими колишній чоловік заявниці вчинив щодо неї домашнє насильство психологічного і фізичного характеру.
Вважаючи, що внаслідок протиправних дій заінтересованої особи їй завдано психологічного та фізичного насильства, а невжиття своєчасних обмежувальних заходів щодо кривдника може призвести в подальшому до завдання шкоди здоров’ю від насильства в сім’ї, у січні 2026 року потерпіла звернулася в суд із заявою про видачу обмежувального припису щодо колишнього чоловіка.
Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив із доведеності і обґрунтованості заяви, оскільки встановлено існування високого рівня імовірності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства чоловіком щодо колишньої дружини, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення щодо постраждалої особи, а такі ризики є реальними.
Тому з урахуванням обставин справи і вимог закону для забезпечення дієвого та ефективного захисту заявниці застосовано обмежувальний припис щодо колишнього чоловіка строком на 2 місяці, яким визначено тимчасові обмеження його прав, заборонивши перебувати в місці спільного проживання (перебування) із заявницею, а також заборонивши рівнянинові наближатися на відстань менше 100 метрів до місця спільного проживання (перебування) з нею.
Проте з такими висновками колегія суддів погодитися не змогла.
Висновки апеляції
Рішення про видачу обмежувального припису або про відмову у видачі обмежувального припису приймається на підставі оцінки ризиків.
Оцінкою ризиків вважається оцінювання вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи (пункт 9 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству»).
За правилами ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Верховного Суду від 05 вересня 2019 року у справі № 756/3859/19 зазначено, що враховуючи положення Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», обмежувальний припис за своєю суттю не є заходом покарання особи (на відміну від норм, закріплених у Кодексі України про адміністративні правопорушення та Кримінальному кодексі України), а є тимчасовим заходом, виконуючим захисну та запобіжну функцію і направленим на попередження вчинення насильства та забезпечення першочергової безпеки осіб, з огляду на наявність ризиків, передбачених вищезазначеним законом, до вирішення питання про кваліфікацію дій кривдника та прийняття стосовно нього рішення у відповідних адміністративних або кримінальних провадженнях.
Частиною другою ст. 3 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» визначено перелік осіб, на яких поширюється дія законодавства про запобігання та протидію домашньому насильству незалежно від факту спільного проживання, серед яких — колишнє подружжя.
Необхідною умовою для застосування судом до заінтересованої особи спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству є вчинення по відношенню до заявника домашнього насильства, що підлягає доказуванню.
Подібні висновки зроблено і у постанові Верховного Суду від 28 квітня 2020 року у справі № 754/11171/19.
У постанові Верховного Суду від 28 квітня 2020 року у справі № 754/11171/19 зазначено, що тимчасове обмеження прав кривдника з метою забезпечення безпеки постраждалої особи шляхом встановлення судом обмежувального припису у порядку, визначеному Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», є легітимним заходом втручання у права та свободи особи. При вирішенні питання щодо застосування такого заходу суд, на підставі установлених обставин справи та оцінки факторів небезпеки (ризиків) щодо вчинення домашнього насильства, має оцінити пропорційність втручання у права і свободи особи, враховуючи, що ці заходи пов’язані з протиправною поведінкою такої особи.
Подібні висновки зроблено і у постанові Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі № 154/1692/19.
Крім того, у постанові Верховного Суду від 10 лютого 2021 року у справі №761/49109/19 зазначено, що покладення заборони перебувати у квартирі, яка належить йому (заінтересованій особі) на праві власності, порушує його право на користування цією квартирою, і такий захід не може бути визнаний пропорційним за обставин цієї справи.
Приходячи до переконання про скасування оскаржуваного рішення, колегія суддів взяла до уваги, що суд видає припис, коли є достатні докази того, що життя, здоров’я або безпека постраждалої особи під загрозою, або коли кривдник продовжує чинити насильство чи переслідування.
Апеляційний суд взяв до уваги рішення місцевого суду від 30 жовтня 2025 року, яким рівнянці відмовлено у задоволенні заяви про видачу обмежувального припису. Постановою суду апеляційної інстанції це рішення залишено без змін.
Зі згаданих судових рішень вбачається, що між сторонами, як між колишнім подружжям, існує конфлікт щодо проживання у квартирі.
Військовослужбовець не притягувався до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст.1732 КУпАП, яка передбачає настання відповідальності за вчинення домашнього насильства, тобто умисне вчинення будь-яких діянь (дій або бездіяльності) фізичного, психологічного чи економічного характеру (застосування насильства, що не спричинило тілесних ушкоджень, погрози, образи чи переслідування, позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна або коштів, на які потерпілий має передбачене законом право, тощо), внаслідок чого була завдана шкода фізичному або психічному здоров’ю потерпілого.
До матеріалів справи долучені ще дві постанови місцевого суду від січня та травня 2025 року, якими провадження у справах щодо колишнього чоловіка заявниці про притягнення його до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст.1732 КУпАП закрито за відсутністю в його діях події і складу адміністративного правопорушення.
Не містять матеріали справи жодних належних та допустимих доказів вчинення рівнянином щодо заявниці домашнього насильства.
Окрім того, долучена копія термінового заборонного припису стосовно заявниці, яким заборонено останній в будь-який спосіб контактувати з колишнім чоловіком упродовж 5 днів.
Оцінюючи долучені заявницею до апеляційної скарги витяги з Єдиного реєстру досудових розслідувань за фактом повідомлення поліції про заподіяння у жовтні 2025 року тілесних ушкоджень їй та сину, апеляційний суд зазначає, що саме по собі звернення заявника до органів поліції та внесення відомостей про кримінальні провадження до ЄРДР не є належними доказами на підтвердження факту вчинення домашнього насильства, що відповідає правовій позиції Верховного Суду, висловленій у його постанові від 09 червня 2022 року у справі № 216/4309/21.
Отже, обставини, на які частково посилалася заявниця, уже були предметом судового вирішення і їм суд дав відповідну правову оцінку, відмовивши у задоволенні заяви про видачу обмежувального припису.
Верховний Суд у своїх постановах від 29 серпня 2019 року у справі №640/23804/18 і від 05 березня 2020 року у справі №755/5273/19 висловив висновок про те, що звернення заявника до органів поліції не підтверджує факт вчинення заінтересованою особою домашнього насильства, що є необхідною умовою застосування судом до відповідної особи спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству, які визначені Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству».
Більше того, заявниця в засіданні апеляційного суду підтвердила, що кримінальне провадження за ч. 1 ст. 125 КК України за її заявою на час розгляду апеляційних скарг закрите.
Не можна погодитися і з подібними покликаннями місцевого суду про винесення щодо військовослужбовця заборонних приписів у грудні 2025 року, адже сам по собі факт наявності заборонного припису щодо кривдника за вчинення психологічного насильства не може бути безумовною підставою для застосування спеціального заходу у виді обмежувального припису.
При цьому не надано об’єктивних і переконливих доказів про те, що на час звернення до суду із заявою про видачу обмежувального припису існує імовірність вчинення домашнього насильства, а також ризиків, які можуть настати у подальшому із невчиненням щодо колишнього чоловіка заявниці обмежувального припису.
Апеляційний суд, ухвалюючи рішення про скасування оскарженого сторонами судового рішення, відхилення апеляційної скарги представниці заявниці та задоволення апеляційної скарги представниці військовослужбовця, врахував і те, що конфлікти між колишнім подружжям носять періодичний характер, а ініціаторами негативних відносин між ними є обидві сторони, тобто мають взаємну юридичну природу.
Проаналізовані колегією суддів докази у справі як кожен окремо, так і у їх сукупності дали також підстави для висновку, що ці конфлікти виникли і пов’язуються із реалізацією ними обома прав на володіння та користування квартирою, яка є їх спільною сумісною власністю.
Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER, сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.
