Чи може власник виселити колишню дружину зі свого будинку після розлучення — позиція Верховного Суду

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду скасував постанову апеляційного суду у спорі між колишнім подружжям щодо користування житловим будинком та зазначив, що під час вирішення таких справ необхідно оцінювати баланс між правом власника на мирне володіння майном і правом іншої особи на повагу до житла, а також перевіряти, чи не покладається на власника надмірний тягар.

Обставини справи №302/1799/24

У грудні 2024 року власник житлового будинку звернувся до суду з позовом до колишньої дружини про припинення права користування житлом та зобов’язання звільнити будинок.

Позивач зазначав, що будинок належить йому на праві особистої приватної власності. Після розірвання шлюбу у 2013 році відповідачка продовжила проживати в будинку, тоді як він мешкав окремо.

Навесні 2024 року, за словами позивача, у нього виникла потреба повернутися до належного йому будинку для проживання разом із жінкою, з якою він фактично створив нову сім’ю. Він наголошував, що будинок є невеликим, має лише дві житлові кімнати, одна з яких прохідна, тому одночасне проживання всіх сторін є проблематичним. На його думку, відмова колишньої дружини звільнити будинок обмежує його право користуватися власним майном та перешкоджає реалізації права на сімейне життя.

Водночас відповідачка продовжувала проживати у спірному будинку, який фактично був її місцем проживання протягом багатьох років.

Що вирішили суди першої та апеляційної інстанцій

Місцевий та апеляційний суди відмовили у задоволенні позову.

Суди виходили з того, що відповідачка вселилася до будинку законно як член сім’ї власника та набула право користування житлом за його згодою. Також вони врахували, що жінка проживає у будинку понад десять років і не має іншого житла.

На думку судів, за таких обставин припинення права користування будинком становило б непропорційне втручання у її право на повагу до житла, гарантоване статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Крім того, суди дійшли висновку, що позивач не довів створення йому перешкод у користуванні будинком.

Доводи касаційної скарги

У касаційній скарзі власник будинку наголошував, що після розірвання шлюбу сторони вже понад десять років не ведуть спільного господарства та не проживають однією сім’єю.

Він також вказував, що спірний будинок є його єдиним житлом, яке він має намір використовувати для власного проживання. На думку позивача, право користування будинком, яке виникло у відповідачки як у члена його сім’ї, повинно бути припинене, оскільки обставини, що стали підставою для його виникнення, фактично припинилися після розірвання шлюбу.

Позиція Верховного Суду

Касаційний цивільний суд зазначив, що у подібних спорах необхідно враховувати конкуренцію двох фундаментальних прав.

З одного боку, йдеться про право особи на повагу до житла, гарантоване статтею 8 Конвенції. З іншого боку — про право власника на мирне володіння своїм майном, захищене статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.

Верховний Суд підкреслив, що задоволення позову означатиме втручання у право відповідачки на повагу до житла, тоді як відмова у позові обмежуватиме реалізацію права власності позивача. Саме тому суди повинні встановити справедливий баланс між цими інтересами та оцінити, чи є таке втручання пропорційним.

КЦС також нагадав свою усталену практику, відповідно до якої право користування житлом, набуте членом сім’ї власника, має природу особистого сервітуту. Водночас сам по собі факт припинення сімейних відносин не означає автоматичної втрати права користування житлом. Вирішуючи подібні спори, суди мають оцінювати всі обставини конкретної справи та баланс інтересів сторін.

Верховний Суд дійшов висновку, що апеляційний суд не надав належної оцінки доводам позивача та не дослідив питання пропорційності втручання у права сторін.

Зокрема, апеляційний суд не з’ясував, чи відповідає заявлене припинення права користування житлом легітимній меті захисту права власності, чи не покладається на власника надмірний тягар через неможливість повноцінно користуватися належним йому майном, а також чи було належним чином дотримано баланс між інтересами власника будинку та його колишньої дружини.

Касаційний суд звернув увагу, що позивач посилався на конкретні обставини: невеликі розміри будинку, намір проживати у ньому з новою сім’єю та припинення сімейних відносин між сторонами ще у 2013 році. Ці доводи апеляційний суд належним чином не оцінив.

Рішення ВС

КЦС ВС частково задовольнив касаційну скаргу.

Постанову Закарпатського апеляційного суду від 29 січня 2026 року скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Таким чином, Верховний Суд не вирішував питання про виселення відповідачки по суті та не встановлював, що вона втратила право користування житлом. Натомість касаційний суд вказав, що апеляційний суд має повторно розглянути справу, належним чином дослідити всі обставини та оцінити баланс між правом власника на мирне володіння майном і правом іншої особи на повагу до житла.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER та WhatsApp, сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.