Верховний Суд: для виплат за загиблого військового необхідно підтвердити право на пенсію по втраті годувальника
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду розглянув касаційну скаргу Міністерства оборони України у справі № 339/471/24 щодо встановлення факту перебування особи на утриманні загиблого військовослужбовця. Спір стосувався наявності юридичних підстав для отримання соціальних виплат у зв’язку із загибеллю годувальника.
Обставини справи
Позивач звернувся до суду з вимогою встановити факт перебування на утриманні свого рідного брата, який загинув під час виконання обов’язків військової служби у зв’язку із військовою агресією російської федерації проти України. Обґрунтовуючи позов, заявник зазначав, що є особою з тяжкими хронічними захворюваннями, які обумовлюють постійну потребу у сторонньому догляді, спеціальному харчуванні та медикаментозному забезпеченні, що потребує значних щомісячних витрат.
Позивач повідомив, що після розірвання шлюбу проживав разом із братом, з яким вів спільне господарство, та фактично перебував на його утриманні, оскільки отримувана ним державна соціальна допомога не покривала необхідних витрат. Допомога з боку брата, за твердженням позивача, була систематичною, тривалою та становила основне джерело засобів до існування.
Після загибелі брата позивач звернувся до суду з метою встановлення юридичного факту перебування на утриманні для подальшої реалізації права на отримання передбачених законодавством соціальних виплат, пов’язаних із загибеллю військовослужбовця. При цьому інші родичі позивача проживали окремо, а батьки померли.
На момент звернення до суду позивач не звертався до органів Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії у разі втрати годувальника.
Матеріалами справи підтверджено, що позивач має низку тяжких захворювань, включаючи наслідки інсульту, що призвели до втрати здатності до самообслуговування та самостійного пересування, у зв’язку з чим він потребує постійного догляду. Також встановлено, що він отримував державну соціальну допомогу, однак її розмір був недостатнім для забезпечення його потреб.
Факт спільного проживання із загиблим братом, а також перебування на його утриманні підтверджувався відповідними актами обстеження матеріально-побутових умов та іншими доказами.
Суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову, виходячи з недоведеності факту перебування позивача на утриманні загиблого брата, зокрема через відсутність належних та допустимих доказів, які б підтверджували систематичність та обсяг матеріальної допомоги.
Апеляційний суд скасував рішення суду першої інстанції та ухвалив нове рішення про задоволення позову. Суд апеляційної інстанції встановив, що позивач тривалий час не працював у зв’язку зі станом здоров’я, проживав разом із братом та перебував на його повному утриманні, а матеріальна допомога брата була основним і постійним джерелом засобів до існування позивача.
Позиції та висновки Верховного Суду
У касаційній скарзі Міністерство оборони України зазначало, що встановлення факту перебування на утриманні без перевірки наявності у позивача права на пенсію у разі втрати годувальника може призвести до отримання соціальних виплат особами, які не відповідають вимогам законодавства, а також створює ризик виникнення юрисдикційних спорів.
Верховний Суд також звернув увагу на те, що встановлення фактів, які мають юридичне значення, можливе лише за умов, визначених статтею 315 ЦПК України, зокрема якщо від такого факту залежить виникнення або реалізація прав особи.
Верховний Суд зазначив, що суди попередніх інстанцій не встановили, чи має юридичне значення для позивача факт перебування на утриманні з урахуванням заявленої мети — отримання грошових виплат за загиблого брата-військовослужбовця.
Суд наголосив, що відповідно до законодавства утриманцями загиблого військовослужбовця визнаються члени сім’ї, які відповідно до статті 16-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» мають право на пенсію у разі втрати годувальника згідно зі статтею 30 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», за умови їх непрацездатності.
Визначення такого права, у свою чергу, залежить від встановлення статусу непрацездатного члена сім’ї та факту перебування на утриманні.
Верховний Суд звернув увагу, що суди попередніх інстанцій не встановили, чи є позивач непрацездатним членом сім’ї у розумінні законодавства, зокрема чи встановлено йому інвалідність, коли саме такий статус набуто та чи надає це право на пенсію у разі втрати годувальника, оскільки ці обставини є визначальними для встановлення права на пенсію у разі втрати годувальника, а відтак і для визначення його як утриманця у розумінні спеціального законодавства.
Суд касаційної інстанції врахував правову позицію Великої Палати Верховного Суду, відповідно до якої для визначення статусу утриманця необхідно з’ясувати наявність права на пенсію у разі втрати годувальника. При цьому чинне законодавство не передбачає іншого судового порядку встановлення факту перебування на утриманні, окрім як у порядку цивільного судочинства.
З огляду на те, що встановлення зазначених обставин не належить до повноважень суду касаційної інстанції, Верховний Суд дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги, скасування постанови апеляційного суду та направлення справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанова Верховного Суду набрала законної сили з моменту її прийняття та є остаточною.
Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER, сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.
