Верховний Суд дозволив оскаржити борг з ЄСВ 5-річної давнини: повернення листа з пошти не позбавляє права на позов

Право на доступ до суду є основою демократичної держави, проте навіть це право не є абсолютним і може бути обмежене строками звернення. Як показує практика, спори щодо сплати єдиного соціального внеску часто супроводжуються питанням щодо того, коли саме особа дізналася про наявність боргу — у момент винесення вимоги контролюючим органом чи вже, коли виконавча служба блокує рахунки.

Постанова Верховного Суду від 28 травня 2026 року у справі № 420/11772/25 стала взірцем обмеження використання «процесуальних фільтрів». ВС скасував ухвали нижчих інстанцій, виявивши надмірний формалізм у підході до обчислення моменту обізнаності особи.

Позивач звернулася до суду з вимогою скасувати податкові вимоги про сплату боргу з ЄСВ, датовані лютим 2019 року та лютим 2021 року на загальну суму понад 56 тисяч гривень. Також вона просила зобов’язати ДПС скоригувати дані в інтегрованій картці платника.

Позов був поданий лише у квітні 2025 року через 6 років після винесення першого оскаржуваного акта. Позивач стверджувала, що дізналася про ці вимоги лише на початку 2025 року через застосунок «Дія» після блокування її рахунку.

Одеський окружний адміністративний суд та П’ятий апеляційний адміністративний суд залишили позов без розгляду, застосувавши статтю 123 Кодексу адміністративного судочинства України у зв’язку з пропуском процесуального строку звернення до суду без поважних причин.

Суди виходили з того, що позивачка була належним чином повідомлена про відповідні вимоги, оскільки судова кореспонденція надсилалася за її офіційною адресою та поверталася з відмітками поштового зв’язку «адресат відсутній» і «за закінченням строку зберігання». Такі обставини суди розцінили як належне вручення у розумінні процесуального законодавства.

Окремо суди зазначили, що у зв’язку з тривалим виконавчим провадженням, яке здійснювалося з 2022 року, позивачка об’єктивно повинна була знати про наявність і характер боргу. Додатково було враховано положення статті 110 Кодексу законів про працю України щодо обов’язку роботодавця інформувати працівника про здійснені утримання із заробітної плати, що, на думку судів, створює можливість своєчасного усвідомлення таких відрахувань.

Також суди взяли до уваги факт добровільної сплати боргу у грудні 2023 року, який був розцінений як підтвердження фактичної обізнаності позивачки про природу та підстави стягнення.

У сукупності ці обставини були визнані достатніми для висновку про відсутність поважних причин пропуску строку звернення до суду, що стало підставою для залишення позову без розгляду.

Рішення Верховного Суду

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду не погодився із рішеннями судів.

Суд наголосив, що для висновку про «належне вручення» недостатньо самого факту повернення конверта. Суди мали перевірити, чи було надіслано СМС-повідомлення про надходження листа, чи вкладав поштар повідомлення до абонентської скриньки та чи було дотримано терміни зберігання (30 днів для рекомендованих листів). Без перевірки цих фактів висновок про обізнаність особи є передчасним.

Крім того, ВС вказав, що не можна покладати на позивача негативні наслідки лише на підставі припущення, що роботодавець виконав свій обов’язок за ст. 110 КЗпП. У матеріалах справи не було доказів того, що роботодавець дійсно роз’яснював позивачу підстави утримань. Таким чином, суди допустили надмірний формалізм.

Окремо Верховний Суд звернув увагу на природу часткової сплати заборгованості. Сам по собі факт здійснення платежу у 2023 році не є безумовним доказом того, що особа була обізнана про зміст, реквізити та правові наслідки конкретних рішень суб’єкта владних повноважень. Така сплата могла бути здійснена без повного усвідомлення юридичної природи відповідного акта.

Водночас Верховний Суд наголосив, що при оцінці поважності причин пропуску процесуальних строків суди повинні враховувати всі індивідуальні обставини справи у сукупності. Зокрема, беруться до уваги вік позивача, наприклад, статус пенсіонера, стан здоров’я, а також умови воєнного стану, включно з обстрілами, регулярними повітряними тривогами та перебоями з електропостачанням. Такі фактори, за підходом Верховного Суду, підлягають комплексній оцінці та можуть мати істотне значення для висновку щодо наявності або відсутності поважних причин пропуску строку звернення до суду.

Рішення Верховного Суду у справі № 420/11772/25 — орієнтир для адміністративної практики щодо доступу до правосуддя та оцінки процесуальних строків.

Суд підкреслив, що підхід до визначення обізнаності особи про податкові чи інші владні рішення не може ґрунтуватися виключно на формальних припущеннях. Зокрема, сам факт повернення поштової кореспонденції з відмітками про закінчення строку зберігання або відсутність адресата не є безумовним доказом належного повідомлення, якщо не перевірено належність та добросовісність дій поштового оператора і фактичні обставини доставки.

Окремо Верховний Суд звернув увагу на розмежування обов’язків різних суб’єктів правовідносин. Так, обов’язок роботодавця інформувати працівника про утримання із заробітної плати відповідно до КЗпП не може автоматично підміняти обов’язок органів влади належним чином довести факт отримання або реальної обізнаності особи щодо конкретного рішення.

У рішенні також акцентовано на принципі офіційного з’ясування всіх істотних обставин справи. Суди повинні не обмежуватися формальним прийняттям доводів органу влади, а самостійно перевіряти факти, які впливають на реалізацію права особи на доступ до суду.

Верховний Суд окремо визнав, що умови воєнного стану, включно з безпековими ризиками, обстрілами та перебоями в роботі інфраструктури, можуть бути релевантними обставинами при оцінці поважності причин пропуску процесуальних строків і мають враховуватися судами у сукупності з іншими доказами.

За результатами розгляду справу було направлено на новий розгляд до суду першої інстанції. Це забезпечує позивачу можливість повторного розгляду вимог по суті, з перевіркою законності нарахувань ЄСВ та інших фінансових зобов’язань. Таким чином, Верховний Суд фактично підтвердив, що право на судовий захист має бути реальним і не може зводитися до формального процесуального бар’єра.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER та WhatsApp, сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.