Звільнення без медичного висновку про непридатність працівника є незаконним — КЦС ВС
Звільнення працівника за п. 2 ч. 1 ст. 40 КЗпП України є незаконним, якщо роботодавець не надав медичного висновку про неможливість виконання працівником посадових обов’язків за станом здоров’я. Відсторонення від роботи через ненадання результатів медогляду не звільняє роботодавця від обов’язку документально підтвердити невідповідність працівника займаній посаді перед звільненням. Визнання звільнення працівника незаконним не є підставою для стягнення середнього заробітку за період вимушеного прогулу, якщо працівника було законно відсторонено від роботи без збереження заробітної плати на момент звільнення.
18 лютого 2026 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу АТ «НАЕК «Енергоатом» в особі філії «ВП «ХАЕС» у справі за позовом ОСОБА_1 до ДП «НАЕК «Енергоатом» в особі філії «ВП «ХАЕС», правонаступником якого є АТ «НАЕК «Енергоатом» в особі філії «ВП «ХАЕС», третя особа – КНП НМР «СМСЧ м. Нетішин», про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
На обґрунтування заявлених вимог позивач указував, що в жовтні 2023 року він пройшов медичний огляд без виявлення протипоказань до роботи, однак лікар-психіатр відмовилась видати висновок про стан його здоров’я. Відповідач, урахувавши ухилення позивача від проходження позачергового медичного огляду, відсторонив його від роботи та зобов’язав до 15.12.2023 надати висновок комісії щодо придатності для роботи за професією. 19.12.2023 позивача було звільнено. Наказ про звільнення не містить підтвердження неможливості виконання позивачем його трудових обов’язків внаслідок стану здоров’я або наявності протипоказань щодо продовження трудової діяльності.
Крім того, відповідач, вважаючи, що він не може виконувати роботу за займаною посадою, не запропонував іншої роботи.
Суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову, мотивуючи своє рішення тим, що вимоги відповідача про надання позивачем висновку комісії щодо проходження позачергового медичного огляду, з врахуванням попередньої заяви позивача про погіршення здоров’я, характеру та умов його праці, є обґрунтованими. За відсутності відповідного медичного висновку відповідач законно прийняв оспорювані накази.
Апеляційний суд не погодився з висновками суду першої інстанції, рішення скасував, ухвалив нове рішення, яким позов задовольнив частково, вказуючи на те, що дії роботодавця щодо відсторонення позивача від роботи відповідають вимогам закону, однак матеріали справи не містять висновку про неможливість виконання позивачем своїх посадових обов’язків за станом здоров’я, а тому його звільнення з роботи на підставі п. 2 ч. 1 ст. 40 КЗпП України є незаконним.
ВС постанову апеляційного суду в частині задоволених позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу скасував, залишив в силі в цій частині рішення суду першої інстанції, постанову апеляційного суду в частині задоволених позовних вимог про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі залишив без змін, адже позивача звільнено з роботи у зв’язку з невідповідністю виконуваній роботі внаслідок стану здоров’я, однак доказу про неможливість виконання позивачем своїх посадових обов’язків за станом здоров’я матеріали справи не містять.
Факт незавершення позивачем медичного огляду не є тотожним факту невідповідності працівника займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок стану здоров’я.
У цій справі встановлено, що обов’язок працівника проходити медичний огляд передбачений як Положенням про медичний огляд персоналу «ВП «ХАЕС», так і Колективним договором, однак відомостей про притягнення його до дисциплінарної відповідальності за ігнорування наказів роботодавця та ухилення від медичного огляду немає.
За відсутності підстав для визнання незаконним наказу про відсторонення від роботи правильним є висновок про відмову у стягненні середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Під час відсторонення працівник тимчасово увільняється від виконання своїх трудових обов’язків і заробітна плата працівнику в цей період не виплачується.
ВС виснував, що незалежно від того факту, що звільнення ОСОБА_1 за п. 2 ч. 1 ст. 40 КЗпП України визнано незаконним, позивач не отримував заробітну плату через відсторонення від роботи, із законністю якого погодились суди попередніх інстанцій, а тому стягнення апеляційним судом на користь працівника середнього заробітку за цей період є помилковим.
Детальніше з текстом постанови ВС від 18 лютого 2026 року у справі № 679/1660/23 (провадження № 61-1439св25) можна ознайомитися за посиланням.
Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER, сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.
