Відстрочка через догляд за братом — суд відкинув вимогу доводити відсутність «усіх можливих доглядальників»
Чернігівський окружний адміністративний суд у рішенні пояснив, як застосовуються правила надання відстрочки від мобілізації для тих, хто доглядає за родичами з інвалідністю. Йдеться про поширену ситуацію, коли військовозобов’язаний фактично здійснює постійний догляд за близькою людиною і через це просить відстрочку від призову.
На практиці такі заяви нерідко відхиляють, посилаючись на те, що існують інші родичі або особи, які теоретично могли б допомагати з доглядом. Суд у цій справі чітко визначив межі таких вимог: військовозобов’язаний не зобов’язаний доводити, що більше ніхто взагалі не може доглядати. Його обов’язок стосується лише членів сім’ї першого ступеня споріднення. Вимагати ширших доказів закон не дозволяє.
Водночас суд наголосив: органи, які розглядають заяви про відстрочку, мають діяти в межах визначеного переліку документів і не можуть вимагати додаткові підтвердження, не передбачені законодавством, або відмовляти, ігноруючи належні докази.
Обставини справи №620/13540/25
Позивач оскаржив відмови комісії у наданні відстрочки від призову під час мобілізації. Підставою для звернення була обставина постійного догляду за рідним братом — особою з інвалідністю І групи.
Заявник подав документи, що підтверджують родинні зв’язки, інвалідність брата та факт здійснення постійного догляду, а також обставини, які свідчать про відсутність можливості здійснення такого догляду членами сім’ї першого ступеня споріднення.
Комісія двічі відмовила у наданні відстрочки. У рішеннях зазначалося про виявлення інших осіб, які можуть та мають утримувати особу з інвалідністю, а також про відсутність окремих довідок і невідповідність акта про встановлення факту догляду вимогам чинного порядку.
Оцінка суду
Суд проаналізував положення статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та Порядку проведення призову, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №560, і встановив, що подані позивачем документи є належними та достатніми для підтвердження права на відстрочку.
Ключовим у справі стало тлумачення меж обов’язку доказування. Суд прямо зазначив, що на заявника не покладено обов’язку доводити відсутність інших осіб, які могли б здійснювати догляд, окрім членів сім’ї першого ступеня споріднення. Відтак посилання комісії на наявність інших осіб як підставу для відмови не відповідає вимогам закону.
Окремо суд звернув увагу на недопустимість вимагання додаткових документів, не передбачених нормативними актами. За висновком суду, законодавство не встановлює обов’язку подавати довідки про місце реєстрації, статус внутрішньо переміщеної особи, отримання соціальної допомоги чи компенсації за догляд за умови, що вже подано документи, які підтверджують ключові обставини: родинні зв’язки, інвалідність та факт догляду, а також неможливість його здійснення членами сім’ї першого ступеня.
Суд також підкреслив, що акти про встановлення факту здійснення постійного догляду, видані до затвердження нової форми, залишаються чинними. Законодавство не містить вимоги щодо їх повторного оформлення, а тому формальні зауваження до форми такого документа не можуть бути підставою для відмови.
Крім того, суд констатував, що відповідач як суб’єкт владних повноважень не довів правомірність своїх рішень, тоді як позивач підтвердив обставини, на які посилався.
Рішення суду
Суд частково задовольнив позов. Він визнав протиправними та скасував рішення комісії, оформлені відповідними протоколами, якими позивачу було відмовлено у наданні відстрочки.
Водночас суд не зобов’язав безпосередньо надати відстрочку. З огляду на межі судового контролю за дискреційними повноваженнями, відповідача зобов’язано повторно розглянути заяви позивача та ухвалити нове рішення з урахуванням правової оцінки, викладеної у рішенні суду.
Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER та WhatsApp, сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.
