Чи може суд зменшити витрати на правничу допомогу без клопотання сторони: позиція Верховного Суду
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду розглянув у письмовому провадженні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю на судові рішення у справі за позовом про стягнення грошових коштів та за скаргою на дії приватного виконавця.
Предметом касаційного перегляду були законність дій приватного виконавця у межах виконавчого провадження та правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права.
Суть справи № 916/2100/20
Рішенням Господарського суду Одеської області від 21.10.2020, залишеним без змін постановою апеляційного суду, частково задоволено позов про стягнення грошових коштів за договором оренди залізничного рухомого складу у зв’язку з неналежним виконанням відповідачем грошових зобов’язань. На виконання зазначеного рішення видано наказ, який став підставою для відкриття виконавчого провадження приватним виконавцем.
У межах виконавчого провадження приватним виконавцем було вжито заходів примусового виконання рішення, зокрема винесено постанови про опис та арешт майна боржника, залучення працівників органів внутрішніх справ, призначення спеціаліста та суб’єкта оціночної діяльності, а також постанови про заборону курсування вантажного вагона у порожньому стані та про арешт усього майна боржника. Вказані виконавчі провадження були об’єднані у зведене виконавче провадження. Окремі виконавчі провадження, відкриті на підставі різних виконавчих документів, були приєднані до зведеного виконавчого провадження.
Боржник, вважаючи такі дії та постанови приватного виконавця незаконними, звернувся до суду зі скаргою, у якій оскаржив, зокрема, опис та арешт майна, передачу майна на зберігання, залучення сторонніх осіб до виконавчих дій, а також недотримання вимог щодо повідомлення та співмірності виконавчих заходів.
Господарський суд Одеської області ухвалою, залишеною без змін постановою апеляційного господарського суду, відмовив у задоволенні скарги на дії приватного виконавця.
Суди виходили з того, що дії приватного виконавця здійснені в межах повноважень та відповідно до вимог законодавства про виконавче провадження. Вони встановили, що арешт майна, його опис, передача на зберігання, залучення спеціалістів та інших осіб відповідають процедурі виконання судових рішень, а доводи скаржника не підтверджують порушення його прав, зокрема з огляду на те, що законодавство не передбачає обов’язку попереднього повідомлення боржника про проведення виконавчих дій, допускає передачу арештованого майна на зберігання іншій особі, а опис майна є належним за умови можливості його ідентифікації.
Суди врахували, що визначення вартості майна здійснюється на наступних стадіях виконавчого провадження із залученням суб’єкта оціночної діяльності.
Також суди дійшли висновку про правомірність розподілу витрат на професійну правничу допомогу з огляду на відсутність клопотань про їх зменшення, надані докази понесених витрат, а також відповідність таких витрат критеріям розумності та співмірності.
При цьому Верховний Суд, врахувавши критерії реальності та розумності витрат, а також практику Європейського суду з прав людини, частково задовольнив заяву про їх стягнення та визначив розмір компенсації витрат на правничу допомогу у суді касаційної інстанції.
Мотиви та висновки Верховного Суду
Відповідно до частини першої статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги перевіряє правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права.
Верховний Суд дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги.
Суд зазначив, що на момент винесення постанови про опис та арешт майна один із напіввагонів перебував у власності іншої юридичної особи, яка не є стороною виконавчого провадження, а тому на нього не могло бути накладено арешт. Судами попередніх інстанцій встановлено, що арешт з напіввагона № 56429608 було знято приватним виконавцем до подання боржником скарги до суду.
За таких обставин висновки судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для задоволення скарги у цій частині є необґрунтованими.
Верховний Суд вказав, що боржник у виконавчому провадженні має право оскаржувати дії приватного виконавця, а тому відмова у задоволенні скарги щодо арешту майна, яке не належить боржнику, є неправильною. У цій частині судові рішення підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення скарги та скасування відповідної постанови приватного виконавця.
В іншій частині Верховний Суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій. Суд зазначив, що законодавство не зобов’язує виконавця попередньо повідомляти боржника про проведення опису майна, а також допускає передачу арештованого майна на зберігання іншій особі, ніж боржник.
Суд також наголосив, що виконавець має право накладати арешт як на окреме майно, так і на все майно боржника в межах суми стягнення, а відсутність детального опису кожної складової частини майна не є підставою для визнання постанови незаконною за умови можливості ідентифікації об’єкта.
Щодо доводів про неспівмірність вартості арештованого майна сумі боргу, Верховний Суд зазначив, що закон не встановлює обмежень щодо накладення арешту на майно більшої вартості, а дії виконавця щодо подальшої оцінки майна відповідають вимогам законодавства.
Суд також погодився з висновками попередніх інстанцій щодо правомірності розподілу витрат на професійну правничу допомогу, оскільки скаржник не заявляв клопотань про їх зменшення у встановленому порядку.
За результатами розгляду справи Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу, скасував судові рішення у відповідній частині та ухвалив нове рішення про задоволення скарги щодо окремого епізоду, залишивши інші висновки судів без змін.
Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER та WhatsApp, сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.
