Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду розглянув касаційну скаргу захисника в інтересах засудженого на вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду у кримінальному провадженні щодо засудження за державну зраду. Суд перевірив доводи касаційної скарги в межах її вимог щодо правильності застосування норм матеріального та процесуального права і наявності істотних процесуальних порушень.
Суть справи № 497/2392/22
Судом першої інстанції встановлено, що обвинувачений, будучи громадянином України та перебуваючи на території Одеської області в умовах воєнного стану, діючи умисно, здійснював передачу представникам іноземної держави інформації військового характеру, яка не перебувала у відкритому доступі. Зокрема, упродовж липня — серпня 2022 року він, використовуючи мобільний телефон і месенджер «Telegram», систематично передавав дані про дислокацію підрозділів Збройних Сил України, розташування військової техніки, інфраструктурних об’єктів, результати навчань, а також точні географічні координати відповідних об’єктів.
Передача інформації здійснювалася як через адміністраторів проросійського інформаційного ресурсу, так і безпосередньо особі, встановленій як співробітник розвідувального органу РФ. Передані відомості супроводжувалися фотоматеріалами, зображеннями з картографічних сервісів, а також уточненням чисельності особового складу та характеристик техніки. Вказані дії носили системний характер та були спрямовані на сприяння підривній діяльності проти України.
Факт передачі інформації підтверджено результатами обшуку, вилученням мобільного телефону, висновками комп’ютерно-технічної експертизи, матеріалами негласних слідчих (розшукових) дій, а також офіційними повідомленнями військових органів щодо достовірності переданих координат і даних. Встановлено, що інформація, яку передавав обвинувачений, становила реальну загрозу обороноздатності держави.
Суд першої інстанції визнав обвинуваченого винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 111 Кримінального кодексу України, та призначив покарання у виді 15 років позбавлення волі з конфіскацією майна. Суд дійшов висновку, що вина доведена поза розумним сумнівом сукупністю належних і допустимих доказів.
Апеляційний суд, перевіривши доводи сторони захисту, залишив вирок без змін, погодившись із встановленими обставинами, оцінкою доказів і правовою кваліфікацією дій обвинуваченого. Суд апеляційної інстанції визнав, що процесуальні порушення, на які посилається захист, не знайшли підтвердження та не вплинули на законність рішення.
Мотиви та правові висновки Верховного Суду
Суд касаційної інстанції зазначив, що відповідно до статті 433 КПК він перевіряє лише правильність застосування норм права і не має повноважень переоцінювати докази чи встановлювати нові фактичні обставини. Доводи касаційної скарги фактично зводяться до незгоди з оцінкою доказів, що виходить за межі повноважень касаційного суду.
Суд підтвердив, що суди попередніх інстанцій дотрималися вимог статей 94 та 370 КПК, належним чином дослідили докази, надали їм оцінку та обґрунтували свої висновки.
Касаційний суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій щодо встановлених фактичних обставин та оцінки доказів, діючи в межах повноважень, визначених КПК України.
Сукупність доказів підтверджує, що обвинувачений здійснював систематичну передачу інформації представнику іноземної держави, що становить склад державної зради.
Щодо доводів про провокацію злочину Суд послався на практику ЄСПЛ, згідно з якою одночасне заперечення факту вчинення злочину та посилання на провокацію є взаємовиключними. Оскільки обвинувачений не визнавав вчинення діяння, твердження про провокацію не підлягають розгляду по суті.
Суд визнав безпідставними доводи про неправильну кваліфікацію дій за частиною другою статті 111 КК, зазначивши, що систематичність передачі даних, їх характер та спрямованість на шкоду державній безпеці свідчать про наявність умислу на вчинення державної зради, а не лише поширення інформації.
Аргументи щодо недопустимості доказів, отриманих під час обшуку, відхилено, оскільки обшук проведено на підставі ухвали слідчого судді з дотриманням процесуальних вимог, а відсутність захисника не є безумовною підставою для визнання доказів недопустимими. Суд також зазначив відсутність причинно-наслідкового зв’язку між цією обставиною та отриманими доказами.
Доводи про фальсифікацію відеозапису обшуку, порушення права на захист, незаконний склад суду, порушення строків досудового розслідування, недоліки обвинувального акта та інші процесуальні порушення були перевірені та обґрунтовано відхилені як такі, що не впливають на законність судових рішень.
Суд також підтвердив правильність застосування положень щодо розгляду справи без участі присяжних в умовах воєнного стану та визнав, що тримання під вартою було обґрунтованим з огляду на тяжкість обвинувачення та ризики.
За результатами касаційного розгляду Верховний Суд дійшов висновку про відсутність істотних порушень норм процесуального права чи неправильного застосування закону про кримінальну відповідальність та залишив судові рішення без змін, а касаційну скаргу — без задоволення.
Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.
Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER та WhatsApp, сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.
