Чи впливає утримання дітей з інвалідністю на збільшення частки при поділі майна – ВС роз’яснив ключові принципи
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду залишив без задоволення касаційну скаргу та без змін постанову Дніпровського апеляційного суду від 14 травня 2025 року у справі про поділ спільного майна подружжя.
Обставини справи № 215/5316/20
Сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 27 листопада 1993 року до 19 березня 2019 року. За час шлюбу ними було набуте спільне майно: двокімнатна квартира, однокімнатна квартира, гараж у гаражно-будівельному кооперативі та автомобіль Opel Vivaro 2002 року випуску.
Позивач просив поділити майно з урахуванням рівності часток. Позивачка за зустрічним позовом просила визнати двокімнатну квартиру своєю особистою приватною власністю, а також збільшити її частку у спільному майні до 3/4, посилаючись на проживання з двома дітьми, що мають інвалідність з дитинства та перебувають на її утриманні, вказавши на ухилення колишнього чоловіка від участі в утриманні дітей.
Рішення судів
Тернівський районний суд міста Кривого Рогу рішенням від 1 лютого 2024 року частково задовольнив зустрічний позов, відступивши від принципу рівності часток на користь дружини через інтереси дітей з інвалідністю. Апеляційний суд скасував це рішення та ухвалив нове, застосувавши рівність часток, визнавши двокімнатну квартиру спільним сумісним майном та здійснивши поділ з виплатою грошових компенсацій.
Позиція Верховного Суду
Верховний Суд залишив постанову апеляційного суду без змін, зазначивши, що:
Сам факт наявності у відповідача заборгованості по аліментам не свідчить про існування підстав для збільшення частки позивачки у спільній сумісній власності подружжя при поділі майна, оскільки факт ухилення відповідача від участі в утриманні дітей в повній мірі не доведено. Матеріали справи не містять доказів звернення з вимогами про надання додаткової матеріальної допомоги на лікування дитини, доказів відмови від надання такої допомоги, а також доказів того, що син сторін перебуває на повному утриманні матері.
Суд касаційної інстанції також підтримав висновок апеляційного суду про те, що двокімнатна квартира є спільним сумісним майном, оскільки презумпцію спільності не було спростовано належними доказами. Крім того, Верховний Суд вказав, що апеляційний суд правильно застосував норми статей 60, 70, 71 Сімейного кодексу України та не вийшов за межі позовних вимог при визначенні способу поділу майна.
У статті 60 СК України визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Таку ж норму містить стаття 368 ЦК України.
Відповідно до частин другої, третьої статті 70 СК України при вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, ухилявся від участі в утриманні дитини (дітей), приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї. За рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування.
Зазначається, що у порушення норм частини четвертої статті 71 Сімейного кодексу України судом апеляційної інстанції присуджено на користь жінки грошову компенсацію замість її частки у праві спільної сумісної власності на квартири без її згоди. Позивачка надавала згоду на присудження на її користь тільки компенсації вартості транспортного засобу, а згоди на компенсацію вартості квартир не надавала.
Суд звертає увагу, що Поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а в разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частини перша, друга статті 71 СК України), або реалізується через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки (частина друга статті 364 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 71 СК України якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.
Суд може ухвалити рішення про присудження майна одному з подружжя з покладенням на нього обов'язку виплатити другому з подружжя компенсацію замість його частки у праві спільної сумісної власності (частини друга, четверта, п'ята статті 71 СК України).
Суд може застосувати і такий спосіб поділу майна, як розподіл речей між подружжям з урахуванням їх вартості і частки кожного із подружжя у спільному майні. Розподіл речей є самостійним способом поділу подружнього майна та має місце при наявності кількох більш-менш рівнозначних за вартістю речей, які за своєю природою не можуть бути поділені в натурі. Так, суд може розподілити між подружжям будь-які об'єкти права спільної власності, передавши кожному з подружжя певну їх кількість. Речі для професійних занять присуджуються тому з подружжя, хто використовував їх у своїй професійній діяльності. Вартість цих речей враховується при присудженні іншого майна другому з подружжя.
Крім того, у процесі поділу майна суд може одночасно застосувати не один спосіб, а їх комбінацію: щодо одних видів речей застосувати їх поділ в натурі, стосовно інших - здійснити передання одному із подружжя з зобов'язанням певної компенсації другому, а треті види речей - розподілити між сторонами з урахуванням їх вартості. При цьому враховується вартість окремих речей, а також загальна вартість майна, що передається кожному з подружжя.
Касаційну скаргу залишено без задоволення. Постанова Верховного Суду набрала законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER та WhatsApp, сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.
