Чи можна виселити людину з будинку на вимогу власника: суд назвав вирішальні обставини

16:16, 24 червня 2026
telegram sharing button
facebook sharing button
viber sharing button
twitter sharing button
whatsapp sharing button
Вишгородський райсуд Київської області на прикладі спору між власницею житлового будинку та її батьком роз’яснив, що право власника на виселення не є абсолютним: якщо особа законно вселилася до житла, тривалий час проживає в ньому та має достатні зв’язки з цим помешканням, суд може відмовити у виселенні навіть попри заперечення власника.
Чи можна виселити людину з будинку на вимогу власника: суд назвав вирішальні обставини
Слідкуйте за актуальними новинами у соцмережах SUD.UA

Вишгородський районний суд Київської області у відкритому судовому засіданні розглянув цивільну справу за позовом власниці житлового будинку до кількох відповідачів про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні майном шляхом виселення.

Суд надав оцінку доводам щодо законності проживання у спірному житлі та правомірності втручання у право власності.

Суть справи

Позивачка звернулася до суду із вимогою усунути перешкоди у користуванні житловим будинком, розташованим у Київській області, шляхом виселення осіб, які, за її твердженням, без належних правових підстав самовільно вселилися до будинку та продовжують у ньому проживати.

Вона зазначала, що не надавала згоди на проживання цих осіб, не укладала з ними будь-яких договорів, а також була фактично позбавлена доступу до житла, оскільки відповідачі змінили замки та унеможливили вільне користування майном.

За матеріалами справи, спірний житловий будинок розташований на земельній ділянці, яка спочатку перебувала у власності відповідача, а будівництво об’єкта здійснювалося під час його перебування у шлюбі з матір’ю позивачки.

Згодом земельну ділянку було відчужено на користь позивачки за договором дарування, після чого вона оформила право власності на житловий будинок як закінчений об’єкт нерухомості.

Відповідач заперечував проти позову, вказуючи, що будівництво будинку здійснювалося ним протягом тривалого часу за власні кошти, а вселення до житла відбулося законно, оскільки він є батьком позивачки та проживає у спірному будинку як у своєму єдиному фактичному житлі.

Інші відповідачі пояснили, що проживають у будинку як родичі та члени сім’ї, а їх вселення відбулося за згодою одного з проживаючих осіб. Також вони посилалися на відсутність іншого житла та складні життєві обставини.

Судом встановлено, що після вселення відповідачів доступ позивачки до будинку був обмежений, між сторонами виник тривалий конфлікт, а житло фактично використовується особами, які заперечують проти вимог власника про виселення.

Висновки та рішення суду

Оцінивши матеріали справи № 363/2788/25, суд виходив із положень цивільного та житлового законодавства, а також практики Європейського суду з прав людини щодо захисту права на житло.

Суд зазначив, що власник житлового будинку має право вимагати усунення будь-яких перешкод у здійсненні свого права користування та розпорядження майном, у тому числі шляхом виселення осіб, які не мають належних правових підстав для проживання.

Разом із тим суд підкреслив, що у випадках, коли особа фактично тривалий час проживає у житлі та має сталі зв’язки з ним, таке житло може вважатися “домівкою” у розумінні статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, що потребує оцінки пропорційності втручання.

Суд встановив, що відповідач, який є батьком позивачки, вселився до спірного будинку до моменту оформлення права власності позивачки на нього, а його проживання носить тривалий характер та пов’язане з фактичним створенням і використанням цього житла як сімейного.

За таких обставин суд дійшов висновку, що виселення цієї особи становило б непропорційне втручання у право на повагу до житла.

Водночас щодо інших відповідачів суд встановив, що вони вселилися до житлового будинку без згоди власника та не є членами її сім’ї у розумінні закону. Доказів наявності правових підстав для їх проживання у спірному будинку не надано.

Суд також врахував, що після їх вселення власниця була фактично позбавлена доступу до свого майна, а відповідачі продовжують проживати у будинку та відмовляються його залишати.

З огляду на це суд дійшов висновку, що щодо цих осіб має місце самовільне зайняття житла та наявні підстави для захисту права власності шляхом їх виселення.

Суд ухвалив позов задовольнити частково. Усунути позивачці перешкоди у користуванні та розпорядженні житловим будинком шляхом виселення осіб, які не мають законних підстав для проживання у ньому, без надання іншого житлового приміщення. У решті вимог відмовлено.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного суду.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER та WhatsApp, сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.

Виступ Генерального прокурора Руслана Кравченка на Ministerial Dialogue Group