Військовий після СЗЧ вимагав направлення на ВЛК: чому суд визнав відмову військової частини законною

Суть справи

Позивач проходив військову службу за призовом під час мобілізації у військовій частині. У листопаді 2022 року він вибув із району виконання бойових завдань на стаціонарне лікування у зв’язку з отриманою травмою. Після завершення лікування до місця проходження військової служби він не повернувся.

Наказом командира військової частини військовослужбовця було визнано таким, що самовільно залишив військову частину, виключено з усіх видів забезпечення, а згодом зараховано в розпорядження командира у зв’язку із самовільним залишенням частини. Після внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань за фактом самовільного залишення військової частини його військову службу було призупинено, а дію контракту — призупинено відповідним наказом.

Надалі військовослужбовець звертався до командира військової частини із рапортом про видачу довідки щодо отриманої під час захисту Батьківщини травми. Після відмови він оскаржив бездіяльність військової частини в судовому порядку. Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду військову частину було зобов’язано провести службове розслідування щодо обставин травмування. На виконання цього рішення службове розслідування було проведено та видано довідку про обставини травми.

Після цього військовослужбовець подав новий рапорт із проханням направити його на медичний огляд військово-лікарською комісією для визначення ступеня придатності до військової служби. Військова частина повідомила, що питання про направлення на ВЛК може бути вирішене лише після надання рішення суду або органу досудового розслідування та поновлення військовослужбовця у списках особового складу військової частини, оскільки його військова служба призупинена. Саме ця відмова стала предметом нового адміністративного позову.

Позиція та висновки суду

Суд зазначив, що правове регулювання проходження військової служби визначається Законом України «Про військовий обов’язок і військову службу», Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженим Указом Президента України №1153/2008, Положенням про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженим наказом Міністерства оборони України №402, а також іншими нормативно-правовими актами.

Проаналізувавши положення Положення №402, суд дійшов висновку, що направлення на медичний огляд військово-лікарською комісією здійснюється щодо військовослужбовців, які проходять військову службу, у тому числі за рішенням прямих начальників від командира окремої військової частини і вище, у разі наявності рекомендацій лікаря або інших визначених законодавством підстав. Водночас таке направлення здійснюється саме стосовно військовослужбовців, які проходять службу у відповідній військовій частині.

Суд звернув увагу, що матеріалами справи підтверджено внесення до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомостей про самовільне залишення військової частини. Відповідно до частини другої статті 24 Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу» для військовослужбовців, які самовільно залишили військові частини або місця служби, військова служба призупиняється. Початком такого призупинення є день внесення відповідних відомостей до ЄРДР, а підставою — отримання військовою частиною письмового повідомлення правоохоронного органу про внесення таких відомостей.

Крім того, закон прямо визначає правові наслідки призупинення військової служби. Військовослужбовці, військову службу яких призупинено, звільняються із займаних посад, вважаються такими, що не виконують обов’язків військової служби, щодо них призупиняється дія контракту, припиняється виплата грошового забезпечення та інших видів забезпечення. Час призупинення служби не зараховується до строку військової служби та вислуги років, на таких осіб не поширюються встановлені законодавством соціальні гарантії військовослужбовців, а також вони не входять до чисельності Збройних Сил України.

За таких обставин суд дійшов висновку, що у зв’язку із призупиненням військової служби у військової частини відсутні законні підстави для направлення позивача на медичний огляд військово-лікарською комісією. Також суд зазначив, що військова частина не наділена повноваженнями направляти осіб до сімейного лікаря в порядку, передбаченому системою цивільної охорони здоров’я, оскільки медичне забезпечення військовослужбовців здійснюється через медичну службу військової частини та заклади охорони здоров’я, що належать до сфери управління Міністерства оборони України.

Оцінивши надані сторонами докази та застосувавши норми матеріального права, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення адміністративного позову та відмовив у задоволенні всіх заявлених вимог.