У Мін’юсті нагадали особливості визнання громадянина України недієздатним за кордоном

Південне міжрегіональне управління Міністерства юстиції нагадало особливості визнання громадянина України недієздатним за кордоном.

Питання визнання особи недієздатною набуває особливої юридичної чутливості, коли вона перебуває на території іншої держави. У таких випадках важливо знати: хто має право ухвалювати рішення, яке право застосовується та яку роль відіграють міжнародні договори. Оскільки правова відповідальність не знає кордонів — як і обов’язок держави захищати своїх громадян.

Перш за все, варто розрізняти два ключові поняття:

- правоздатність — здатність мати цивільні права й обов’язки, що виникає з моменту народження і триває до смерті та не залежить від віку, статі, фізичного чи розумового розвитку людини;

- дієздатність — здатність самостійно набувати прав і нести юридичну відповідальність, яка залежить від адекватної оцінки людиною навколишньої дійсності, тобто від її розумового стану.

Таким чином в законодавстві існує нижча межа віку, з якого особа стає повністю дієздатною.

Визнання особи недієздатною — юридично складна, але іноді необхідна процедура, зокрема якщо мова йде про хворобу, старість чи психічні розлади.

Що ж говорить закон?

Відповідно до Закону України «Про міжнародне приватне право»:

- Правоздатність і дієздатність фізичної особи визначаються її особистим законом (тобто законом країни, громадянином якої є особа).

- У разі виникнення правочинів або зобов’язань через завдання шкоди — може застосовуватись закон держави, де відбулися ці дії (ст. 18).

Підстави і правові наслідки визнання недієздатності або обмеження цивільної дієздатності фізичної особи також регулюються особистим законом особи. Тобто — українським, якщо йдеться про громадянина України.

Особливої уваги потребує ситуація, коли громадянин України проживає за кордоном. У цьому випадку застосовуються положення двосторонніх міжнародних договорів. Саме ці договори визначають, хто має право розглядати справу та яким чином вона повинна вирішуватись.

Приклад — Україна та Польща

Стаття 22 Договору між Україною і Республікою Польща (1993 р.) про правову допомогу та правові відносини у цивільних і кримінальних справах 1993 року передбачає певну процедуру обмеження дієздатності або визнання особи недієздатною (повне і часткове визнання недієздатним), а саме:

1. При обмеженні в дієздатності або в визнанні особи недієздатною компетентним є суд тієї держави, громадянином якої є особа.
2. Якщо польський суд встановив підстави для обмеження в дієздатності або визнанні недієздатним щодо громадянина України, він повідомляє український суд.
3. Якщо протягом трьох місяців Україна не заперечує, суд Польщі може розглянути справу, але лише за умови, що підстави відповідають українському законодавству. Рішення обов’язково пересилається до українського суду.

Аналогічну норму містить Договір між Україною та Чеською Республікою від 2001 року (стаття 23).

На що звернути увагу родичам?

Якщо людина втратила здатність діяти самостійно за кордоном, а ви — її родич або опікун:

* дізнайтеся, які міжнародні договори підписані між Україною та відповідною країною;

* зверніться до суду України (якщо є підстави), або слідкуйте за діями іноземного суду;

* зберігайте документи й дотримуйтесь строків (3 місяці на відповідь суду — критичні).

Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER, сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.