КСУ перевіряє конституційність перехідних норм про пайову участь забудовників після скасування статті 40
Конституційний Суд повідомляє, що Другий сенат 8 липня на відкритій частині пленарного засідання у формі письмового провадження розглядав справу за конституційною скаргою Петренко Любові Борисівни.
Під час пленарного засідання суддя-доповідач у справі Олександр Водянніков виклав зміст конституційної скарги, обґрунтування заявниці та підстави для відкриття конституційного провадження у справі.
Суддя зазначив, що заявниця звернулася до Конституційного Суду України із клопотанням перевірити на конституційність окремі приписи Закону України „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні“ від 20 вересня 2019 року № 132–IХ (далі – Закон). У цій справі колегія суддів Суду відкрила конституційне провадження в частині вимог заявниці. Отже, предметом конституційного контролю у цій справі є абзац другий, підпункти 3, 4 пункту 2 розділу ІІ „Прикінцеві та перехідні положення“ Закону.
Оспорюваними приписами встановлено, що протягом 2020 року замовники будівництва на земельній ділянці у населеному пункті перераховують до відповідного місцевого бюджету кошти для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту (далі – пайова участь) у визначеному розмірі та порядку:
- замовник будівництва зобов’язаний протягом 10 робочих днів після початку будівництва об’єкта звернутися до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об’єкта будівництва, до якої додаються документи, які підтверджують вартість будівництва об’єкта. Орган місцевого самоврядування протягом 15 робочих днів з дня отримання зазначених документів надає замовнику будівництва розрахунок пайової участі щодо об’єкта будівництва;
- пайова участь сплачується виключно грошовими коштами до прийняття відповідного об’єкта будівництва в експлуатацію.
Зі змісту конституційної скарги та долучених до неї матеріалів убачається, що заявниця є власницею земельної ділянки в місті Києві, на якій вона побудувала індивідуальний (садибний) житловий будинок.
Із 1 січня 2020 року набрав чинності підпункт 3 пункту 13 розділу І Закону, яким було виключено статтю 40 Закону України „Про регулювання містобудівної діяльності“ від 17 лютого 2011 року, яка установлювала пайову участь забудовників у розвитку інфраструктури населеного пункту.
Повідомлення про початок виконання будівельних робіт заявниця подала 15 червня 2020 року, а декларацію про готовність до експлуатації будинку Департамент з питань державного архітектурно-будівельного контролю міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) зареєстрував 13 липня 2020 року. На дату прийняття будинку в експлуатацію заявниця не уклала договору про пайову участь у розвитку інфраструктури міста Києва.
У 2023 році Департамент економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (далі – Департамент економіки та інвестицій) звернувся до суду з позовом до Петренко Л. Б. про стягнення безпідставно збережених коштів пайової участі в сумі 1 409 024,34 грн для створення та розвитку соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста Києва.
Деснянський районний суд міста Києва позов задовольнив частково та стягнув із заявниці як безпідставно збережені грошові кошти в сумі 223 866,87 грн на бюджетний рахунок бюджетного розвитку спеціального фонду міського бюджету. Київський апеляційний суд рішення суду першої інстанції залишив без зміни.
У 2025 році Департамент економіки та інвестицій звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просив скасувати зазначені судові рішення та ухвалити нове, яким позов задовольнити у повному обсязі. Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду касаційну скаргу залишив без задоволення, а судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій – без зміни.
Заявниця твердить, що оспорювані приписи Закону, якими встановлено „порядок та розміри сплати пайової участі у 2020 році без укладення відповідного договору з органом місцевого самоврядування“, суперечать основоположним засадам конституційного ладу в Україні, порушують гарантовані Конституцією права особи, передбачені статтями 7, 8, 13, 19 та 58 Конституції України. На її переконання, „норма, яка де-факто зобов’язує особу сплачувати кошти за умов, що були скасовані законодавством, без наявності прямої і чинної правової підстави, суперечить не лише статтям 13, 42 і 57 Конституції України, але й загальній філософії взаємовідносин держави та бізнесу в умовах демократичної правової держави“.
Суддя-доповідач також поінформував, що направив листи-запити до органів державної влади, наукових установ та організацій щодо питань, порушених у конституційній скарзі.
Суд дослідив матеріали справи та перейшов до закритої частини пленарного засідання.
Участь у пленарному засіданні взяли уповноважена особа, яка діє від імені суб’єкта права на конституційну скаргу, адвокат Ганна Нікітіна-Дудікова та постійний представник Верховної Ради України у Конституційному Суді України Максим Дирдін.
Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER та WhatsApp, сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.
