До  проблем визначення початку перебігу позовної давності

12:06, 21 марта 2018
Поза увагою дослідників залишаються проблемні питання визначення початку перебігу позовної давності.
До  проблем визначення початку перебігу позовної давності

Я.М. Романюк,

суддя Верховного Суду України у відставці,

доктор юридичних наук

 

Останнім часом правничий інформаційний простір заповнили публікації, автори яких надають коментарі різноманітних положень нових процесуальних кодексів, що є цілком зрозумілим, виправданим і заслуговує на схвалення. Разом з тим поза увагою дослідників залишаються проблемні питанням застосування норм матеріального права, яких і надалі залишається чимало.        

Однією з таких проблем є правильне визначення початку перебігу позовної давності. Насправді проблем з правильним визначенням початку перебігу позовної давності є чимало. У цій публікації я хочу привернути увагу лише до однієї з них, яка з особливо гостро постала після 1 січня 2004 року, коли набрав чинності новий Цивільний кодекс України. Тим більше з огляду на те, що в науковій літературі вона до сих пір залишається достатньо не дослідженою, а судовою практикою не відпрацьованою. У той же час правильне визначення початку перебігу позовної давності має важливе правозастосовне значення, адже від нього нерідко залежить сама можливість захисту порушеного матеріального права.

Стаття 76 Цивільного кодексу Української РСР 1963 року встановлювала правило, за яким строк позовної давності починався з дня, коли особа дізналася (або повинна була дізнатися) про порушення свого права. Деякі науковці радянського періоду вже тоді піддавали таку норму критиці, вказуючи на те, що порушене право не може бути відновлене судом, якщо позивачу невідомо про особу порушника. Так, відомий тогочасний вчений І.Б.Новицький зазначав, що «поки власнику не відомо, хто є порушником його прав, він позбавлений можливості пред’явити позов до порушника його права; зараховувати йому цей період (необізнаності про особу порушника права) в строк позовної давності було б неправильним, оскільки така норма все рівно не стимулювала б до якнайшвидшого пред’явлення позову» [1].

Натомість судова практика того періоду пропуск строку позовної давності через те, що позивачу не було відомо про особу порушника його права, зазвичай визнавала поважною причину такого пропуску.

І справді, скажімо, водій транспортного засобу збив пішохода і зник з місця пригоди. Або інший приклад: припаркований біля будинку транспортний засіб вночі було пошкоджено невідомими особами. Такі випадки сьогодні є непоодинокими. Однак далеко не завжди правоохоронним органам вдається встановити особу заподіювача шкоди впродовж трьох років з дня її заподіяння, що за наведеним вище правилом призводить до спливу позовної давності для відшкодування потерпілому через суд завданої шкоди.

Не завжди потерпілому від поширення щодо нього недостовірної інформації одночасно з фактом такого поширення стає відомо і про особу, яка її поширила.

Це ж стосується і віндикаційних позовів, адже загальновідомо, що належним відповідачем в такій справі є фактичний володілець майна, яке вибуло з володіння його законного власника поза волею останнього. Якщо ж автомобіль викрадено і впродовж трьох років особу, яка тепер ним володіє, не встановлено, то чи справедливо позбавляти законного власника права на витребування свого майна лише тому, що правоохоронним органам вдалося відшукати його поза межами трирічного строку?

Можливо, саме тому український законодавець в статті 261 ЦК України 2003 року початок перебігу позовної давності визначив дещо по-іншому. За цим правилом перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Разом з тим в судовій практиці ця новела не знайшла свого належного відображення. В усякому разі мені, як практикуючому юристу, за весь час дії нового Цивільного кодексу України не доводилося бачити жодного судового рішення, в якому б початок перебігу позовної давності пов’язувався з обізнаністю позивача про особу порушника його прав.

Та і у відомих на сьогодні науково-практичних коментарях Цивільного кодексу України ця новела авторами або коментується вельми поверхнево, фактично лише відтворюючи норму закону, або залишається поза їх увагою взагалі.

Разом з тим, вона є достатньо важливою з правозастосовної точки зору, аби приділити їй більше уваги.

Отож, як вже зазначалося вище, стаття 261 Цивільного кодексу України встановлює, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Таким чином, законодавець запровадив альтернативний принцип для визначення початку перебігу позовної давності: тепер цей перебіг починається або 1) з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права, або 2) коли особа довідалася або могла довідатися про особу, яка порушила її право. Така наявність двох альтернативних умов фактично зводить нанівець прогресивність зазначеної вище новели, адже залишає можливість для обчислення перебігу позовної давності не звертати увагу на те, відомо чи не відомо позивачу про особу порушника його прав. Можливо, саме тому її застосування не знайшло поширення в судовій практиці. У зв’язку з цим підтримую пропозицію українського вченого П.Д.Гуйвана про необхідність заміни сполучника «або» на «та» [2], що дало б можливість перебіг позовної давності обчислювати з дня, коли особа довідалася не лише про сам факт порушення його права, а і про особу порушника, адже саме за наявності двох цих складових відкривається реальна можливість відновити порушене право в судовому порядку.

Та, як бачимо, з часу набрання чинності Цивільним кодексом України вже пішов п’ятнадцятий рік, а законодавець удосконалювати зазначену норму не поспішає.

На мою думку, цю проблему можна і потрібно вирішувати шляхом судового розсуду, адже суд повинен не формально, не поверхнево підійти до тлумачення і застосовування норми права, постановивши в результаті несправедливе рішення, а підійти до тлумачення і застосування норми закону змістовно, системно, з тим, щоб його рішення було справедливим по своїй суті і, крім того, відповідало вимогам закону.

Моє ж бачення щодо застосування зазначеної новели полягає в наступному.

Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України, позовна давність — це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Фактично це строк для захисту порушеного права в судовому порядку. Слід погодитися з професором Луцем В.В., який зауважує, що «наведена норма є дещо невдалою, адже дає підстави вважати, що зі спливом позовної давності особа не може звертатися з позовом до суду» [3]. Насправді може. Інша справа, яка перспектива такого звернення?

На мою думку, під терміном «може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права» мається на увазі таке звернення, яке стане підставою для його розгляду по суті, незалежно від строку подачі.      

Так, аналіз змісту вже цитованих вище статей 256 та 261 Цивільного кодексу України засвідчує, що початок перебігу позовної давності — це фактично момент виникнення в особи права на судовий позов.

Пункт 1 статті 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує кожному право на звернення до суду з позовом щодо його прав та обов’язків цивільного характеру. Тобто він втілює «право на суд», яке, згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, включає в себе не тільки право ініціювати провадження, але й право розпочати провадження в суді за цивільним позовом та отримати його вирішення (наприклад, п. 25 рішення у справі «Кутіч проти Хорватії», п. 50 рішення у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства», п. 52 рішення у справі «Меньшакова проти України»).

Відповідно до статті 175 Цивільного процесуального кодексу України, яка встановлює вимоги до форми та змісту позовної заяви, в ній, серед іншого, має бути вказане повне найменування (для юридичних осіб) або ім’я (прізвище, ім’я та по-батькові для фізичних осіб) відповідача, його місце знаходження  (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), поштовий індекс, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України (для юридичних осіб, зареєстрованих за законодавством України), а також реєстраційний номер  облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію паспорта для фізичних осіб — громадян України (якщо такі відомості позивачу відомі), відомі номери засобів зв’язку, офіційної електронної адреси та адреси електронної пошти. У разі відсутності зазначених даних в позовній заяві суддя відповідно до статті 185 Цивільного процесуального кодексу України постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху, в якій зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення. Якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві.

Отже, відсутність у позивача даних про особу — порушника його прав фактично унеможливлює прийняття судом його позовної заяви до розгляду по суті. Якщо ж такі відомості про особу відповідача позивач вкаже в позовній заяві, то тоді вона буде розглянута судом по суті, навіть якщо буде подана після спливу позовної давності.

Виходячи з аналізу прецедентної практики Європейського суду з прав людини щодо застосування пункту 1 статті 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод в аспекті «права на суд», системного тлумачення статей 256, 261 Цивільного кодексу України та статей 175, 185 Цивільного процесуального кодексу України, доходжу висновку, що початок перебігу позовної давності слід обчислювати від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про обидві обставини: і про порушення свого права, і про особу, яка його порушила. Ці обставини можуть стати відомі позивачу одночасно. Якщо ж ні, то початок перебігу позовної давності слід обчислювати від дня, коли позивач довідався або міг довідатися про другу з них, якою зазвичай є відомості про особу порушника. Що ж до першої обставини, то вона завжди є обов’язковою, адже без порушення права позивача в нього не виникає і права на позов з метою його судового захисту. Наявність у позивача відомостей лише про одну з цих обставин — як правило, це обізнаність про сам факт порушення його права — не призводить до початку перебігу позовної давності.

Досліджуючи проблему початку перебігу позовної давності, не можна оминути увагою і підхід Європейського суду з прав людини щодо завдань позовної давності, який зводиться до того, що позовна давність покликана не лише сприяти захисту порушеного права позивача, але і забезпечувати юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав потенційних відповідачів, які можуть статися в разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними із плином часу (наприклад, п. 51  рішення у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства», п. 570 рішення у справі «ВАТ «Нафтова компанія «ЮКОС» проти Росії»).

Висновки, зроблені в цьому дослідженні, не суперечать такому підходу Європейського суду з прав людини, адже такий підхід Страсбурзький суд сформував у справах, за обставинами яких позивачі звернулися до суду за захистом порушеного права після спливу позовної давності, хоча про особу порушника їм було відомо своєчасно.

Захисту потенційних відповідачів від несправедливого притягнення до відповідальності сприяють і встановлені в статті 3 Цивільного кодексу України такі загальні засади цивільного законодавства, як справедливість, добросовісність та розумність. Відповідно до цих принципів, якщо судом буде встановлено, що позивачу було відомо, або за обставинами справи він мав можливість раніше довідатися про особу порушника своїх прав, але не зробив цього через власне недбальство чи з причини зловживання своїм правом на позов, то за таких обставин суд повинен стати на бік відповідача. До такого висновку наштовхують положення частини третьої статті 16 та частини третьої статті 13 Цивільного кодексу України, відповідно до яких суд може відмовити у захисті порушеного права особи у разі зловживання нею своїм правом, що є недобросовісною поведінкою такої особи. У системному взаємозв’язку це правило узгоджується з частинами четвертою та п’ятою статті 267 Цивільного кодексу України, згідно з якими сплив позовної давності без поважних причин на її пропущення є підставою для відмови в позові.

Якщо ж недобросовісної поведінки позивача встановлено не буде, то суд повинен захистити його порушене право. У справах за віндикаційними позовами, в яких відповідачі нерідко є добросовісними набувачами, останні зможуть в подальшому захистити своє право за правилами евікції, викладеними в статті 661 Цивільного кодексу України, пред’явивши відповідний позов до особи, в якої було придбано вилучене в неї за рішенням суду майно. 

Отож, саме таке тлумачення і застосування зазначеної новели статті 261 Цивільного кодексу України, на мою думку, призведе до більш ефективного захисту порушених прав осіб і, відповідно, до підвищення рівня суспільної довіри до судової системи України.

1. И.Б.Новицкий. Избранные труды по гражданському праву. В двух томах. Том 1. – М., Статут, 2006 – с. 375.

2. П.Д.Гуйван. Позовна давність. – Х., Право, 2012 – с. 176.

3. В.В.Луць. Строки і терміни в цивільному праві. – К., Юрінком Інтер, 2013 – с. 65 


Блог отражает исключительно точку зрения автора. Текст блога не претендует на объективность и всесторонность освещения темы, о которой идет речь.

Мнение редакции «Судебно-юридической газеты» может не совпадать с точкой зрения автора. Редакция не несет ответственность за достоверность и толкование приведенной информации и выполняет исключительно роль носителя.

Следите за самыми актуальными новостями в наших группах в Viber и Telegram.
Зарплати суддів: що мав на увазі КСУ, визнавши окремі норми неконституційними
Сегодня день рождения празднуют
  • Галина Момонт
    Галина Момонт
    судья Кировоградского окружного административного суда
  • Игорь Бенедисюк
    Игорь Бенедисюк
    председатель Высшего совета правосудия
  • Андрей Черногуз
    Андрей Черногуз
    судья Хозяйственного суда Киевской области