Ще раз про проблемні питання визначення початку перебігу позовної давності

17:19, 8 июля 2020
До законодавчого удосконалення положень ЦК щодо початку перебігу позовної давності правникам залишається вміло використовувати існуюче регулювання для справедливого вирішення спорів.
Ще раз про проблемні питання визначення початку перебігу позовної давності

Ярослав Романюк, 
суддя Верховного Суду України у відставці, 
голова Верховного Суду України в 2013–2017 роках, 
доктор юридичних наук

Про свою точку зору щодо початку перебігу позовної давності за віндикаційними вимогами мені вже доводилося писати, пропонуючи як шляхи удосконалення цієї норми на законодавчому рівні, так і формування належної судової практики її застосування. Для наглядності тоді описувалися найпростіші випадки: коли на час пред’явлення власником до суду позову про витребування майна з чужого володіння майно перебуває в особи, яка заволоділа ним з часу вибуття з володіння позивача. Повернутися зараз знову до цієї теми спонукала практика застосування судами статті 388 Цивільного кодексу України у випадках, коли майно вибуло з володіння власника до однієї особи, але на час пред’явлення власником позову про витребування майна вже перебуває у володінні іншої. Такі випадки, коли після заволодіння чужим майном воно за низкою договорів відчужується, є доволі поширеними на практиці. Зараз для наглядності я обрав постанову Великої Палати Верховного Суду від 26 листопада 2019 року у справі № 914/3224/16, в якій вирішувалася саме така правова проблема.

Цю справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду передав Касаційний господарський суд на підставі частини п’ятої статті 302 Господарського процесуального кодексу України. Підставою для цього, як було вказано в ухвалі про передачу справи на розгляд Великої Палати, стало те, що справа містила виключну правову проблему і така передача була необхідна для забезпечення розвитку права і формування єдиної правозастосовчої практики. Обґрунтовуючи підставу для передачі справи на розгляд Великої Палати, Касаційний господарський суд зазначив, що виключною правовою проблемою, яка  має важливе значення для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики, є питання щодо застосування судами положень статей 256, 261 ЦК України при визначенні початку перебігу позовної давності у правовідносинах, що регулюються статтею 388 ЦК України, а саме з моменту, коли особа довідалася/або могла довідатися про порушення її права, тобто з моменту вибуття майна із власності або користування, чи з моменту, коли особа довідалася/або могла довідатися про порушення свого права шляхом набуття майна особою, у якої це майно знаходиться на час подачі позову.

Розглянувши справу, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що, оскільки право власності позивача на спірну земельну ділянку було порушено в момент її вибуття з його власності у володіння іншої особи, то початок перебігу позовної давності для позову, поданого на захист цього порушеного права, пов`язується з моментом, коли позивач довідався або міг довідатися про порушення його права або про особу, яка його порушила, а саме про факт вибуття з його власності у володіння іншої особи. Про те, чи має правове значення обізнаність позивача про особу, в чиє володіння вибула належна йому земельна ділянка, Велика Палата не висловилася. Водночас, з метою забезпечення єдності судової практики, Велика Палата Верховного Суду відступила від висновків, висловлених у постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 16 серпня 2018 року у справі № 711/802/17 та від 6 червня 2018 року у справі № 520/14722/16-ц, згідно з якими початок перебігу позовної давності за вимогами про витребування майна в порядку статті 388 ЦК України слід відліковувати з моменту набуття добросовісним набувачем права власності на майно, а не з моменту, коли позивач дізнався про вибуття свого майна до іншої особи, яка згодом його відчужила добросовісному набувачу.

Висновки Верховного Суду спонукали мене поділитися деякими своїми думками з окресленої проблематики.

Частина перша статті 261 Цивільного кодексу України встановлює, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. На перший погляд, законодавець встановив правило, за яким початок перебігу позовної давності розпочинається від дня настання однієї з двох обставин: або 1) від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про факт порушення свого права; або 2) від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про особу, яка порушила право. Однак такого висновку можна дійти лише шляхом суто формального тлумачення цієї норми, характерного для позитивістського підходу радянської доби, коли сповідувався принцип соціалістичної законності.

Натомість, на мою думку, окреслену норму необхідно тлумачити у системному зв’язку з поняттям позовної давності, яке міститься в статті 256 Цивільного кодексу України. Згідно з цим визначенням позовна давність – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Тобто інститут позовної давності пов'язано з інститутом пред’явлення позову, який вимагає наявності даних про особу відповідача.  Та і справді: хіба можна захистити своє порушене право в суді за відсутності даних про те, від кого слід вимагати поновлення порушеного права?

За таких обставин початок перебігу позовної давності відповідно до частини першої статті 261 Цивільного кодексу України повинен починатися від дня, коли особа довідалася або могла довідатися сукупно як про факт порушення свого права, так і про особу, до якої слід пред’являти судовий позов. Відсутність обізнаності особи про другу з цих обставин – про особу, відповідача, позбавляє особу можливості звернутися до суду з вимогою про захист свого права чи інтересу, отже, унеможливлює початок перебігу позовної давності.

У законодавствах країн континентальної системи права останнім часом проявляється саме така тенденція: для визначення початку перебігу позовної давності враховується не лише обізнаність особи про обставини, якими обґрунтовуються її вимоги, але і її обізнаність про особу, яка порушила її право.

Наглядним прикладом цього є оновлена з 1 січня 2002 року редакція параграфу 199 Німецького цивільного уложення, відповідно до якого вирішальним фактором для початку перебігу позовної давності є не лише обізнаність кредитора про обставини порушення його права, але і про особу боржника.

Подібна норма міститься і в Модельних правилах європейського приватного права, стаття ІІІ.-7:301 яких  необізнаність кредитора про особу боржника визнає як підставу для зупинення перебігу позовної давності. Модельні правила були напрацьовані спеціально утвореною для цього Комісією по підготовці європейського цивільного кодексу в період з 1999 до 2009 року. До складу Комісії увійшли професори різних університетів країн – членів Європейського союзу. Тобто Комісія була свого роду академічним зібранням, результат роботи якого відображав насамперед розвиток цивільно-правової думки в Європі.

З 1 вересня 2013 року аналогічну норму запровадив і російський законодавець. Так, відповідно до пункту 1 статті 200 Цивільного кодексу Російської Федерації перебіг строку позовної давності розпочинається від дня, коли особа довідалася або повинна була довідатися про порушення свого права і про того, хто є належним відповідачем за позовом про захист цього права.

Крокуючи в ногу з прогресивними європейськими тенденціями розвитку цивільного права, розробники Цивільного кодексу України запропонували підтримане в подальшому законодавцем правило частини першої статті 261 Цивільного кодексу України, за яким початок перебігу позовної давності розпочинається від дня, коли потенційний позивач оволодів достатньою для пред’явлення позову інформацією. Такою є сукупна інформація як про обставини порушення свого права, так і про особу, яка його порушила - відповідача за позовом.

Застосування такого правила не викликає труднощів у договірних правовідносинах, адже позивачу відома особа контрагента за договором, який порушив взяте на себе договірне зобов’язання. Не повинно виникати проблем із застосуванням цього правила і при вирішенні віндикаційних позовів, коли майно вибуло з володіння законного власника та перейшло у володіння іншої особи, яка продовжує ним володіти на момент пред’явлення власником позову про його витребування.

Однак на практиці на час пред’явлення власником позову про витребування свого майна відповідач як володілець спірного майна зовсім не обов’язково є тією самою особою, яка заволоділа ним в момент вибуття майна з володіння позивача. Випадки, коли в момент вибуття майна з володіння законного власника воно спершу переходить у володіння однієї особи, в подальшому неодноразово відчужується і на момент пред’явлення позову до суду перебуває у володінні іншої особи, є доволі поширеними. Така ситуація мала місце і у справі, розглянутій Великою Палатою. У зв’язку з цим у Касаційного господарського суду і виникло питання про те, чи правильно обчислювати перебіг позовної давності від дня, коли майном заволодів нинішній його володілець – належний відповідач у справі про витребування майна з чужого незаконного володіння?

На перший погляд при кожній зміні особи володільця перебіг позовної давності слід розпочинати заново, адже кожний випадок заволодіння майном власника незаконним володільцем є самостійним порушенням права власника. Однак, на мою думку, таке застосування положення про початок перебігу позовної давності буде не чим іншим, як штучним продовженням позовної давності.

Для правильного визначення початку перебігу позовної давності при вирішенні віндикаційних позовів у випадку, якщо відповідач – нинішній володілець спірного майна, не є тією особою, яка заволоділа ним зразу після вибуття з володіння позивача, слід виходити з такого.

Як обґрунтовувалося вище, відповідно до частини першої статті 261 Цивільного кодексу України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися сукупно як про факт порушення свого, права, так і про особу, яка його порушила.

У правовідносинах, які регулюються статтею 388 Цивільного кодексу України, право позивача порушується в момент вибуття майна з його володіння. Можливість захистити порушене право в суді у власника виникає від дня, коли він довідався або міг довідатися вже про першого незаконного володільця. У зв’язку з цим правове значення для правильного визначення початку перебігу позовної давності має обізнаність позивача про обставини вибуття майна з його володіння, в тому числі про особу першого незаконного володільця. Таким чином, належним відповідачем у справі про витребування майна з чужого незаконного володіння є нинішній володілець спірного майна. Однак початок перебігу позовної давності за такою вимогою необхідно обчислювати від дня, коли позивач довідався, або, вживши можливих та необхідних у такій ситуації заходів, міг довідатися про обставини вибуття майна з його володіння, в тому числі і про першу особу, до якої майно перейшло у володіння. Коли йдеться про об’єкти нерухомого майна, такими заходами насамперед є ознайомлення позивача із реєстром речових прав, який ведеться відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». Якщо ж, вживши можливих та необхідних заходів, позивачу не вдалося встановити першу особу, до якої у володіння перейшло його майно, то і перебіг позовної давності не розпочинається. Однак, якщо в подальшому майно перейшло у володіння іншої особи, про що в реєстрі речових прав з’явився відповідний запис, то від дня здійснення такого запису необхідно обчислювати перебіг позовної давності, адже позивач вже міг довідатися про особу, яка володіє його майном.

Застосування такого правила сприятиме законним власникам в реальному захисті свого права, порушеного вибуттям майна у незаконне володіння інших осіб. Однак в окремих випадках це може поставити у вкрай несприятливе становище відповідача, чим буде порушено баланс інтересів між сторонами тепер вже на користь позивача. Йдеться про випадки, коли між фактом вибуття майна з володіння позивача та фактом встановлення ним особи, у володінні якої його майно перебуває, проходить значний проміжок часу. Наприклад, при викраденні транспортного засобу. Тоді відповідачу – нинішньому володільцю майна з плином часу може бути важко вибудувати свій захист на задавнених доказах, особливо за умови, що він є не першим володільцем спірного майна і про обставини вибуття майна з володіння позивача йому нічого не відомо. За таких обставин позовна давність не виконає поставлених перед нею завдань: забезпечити юридичну визначеність та остаточність, впорядкувати цивільний обіг, дисциплінувати його учасників, одночасно  запобігаючи порушенню прав потенційних відповідачів, які можуть статися в разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними із плином часу.

Для врегулювання такої ситуації варто звернутися до досвіду країн Європи. Наприклад, швейцарський законодавець в частині першій статті 60 Швейцарського зобов’язального закону встановив, що позовна давність за вимогою про відшкодування збитків або компенсацію моральної шкоди становить один рік від дня, коли потерпілий довідався про шкоду і про особу, яка її заподіяла, але у всіх випадках десять років від дня діяння, в результаті якого було заподіяно збитки.

Оскільки ситуації у справах про відшкодування шкоди і про витребування майна є схожими, адже і в першому, і в другому випадку для захисту свого порушеного права в суді від позивача вимагається обізнаність як про факт порушення права, так і про особу, яка його порушила, такий підхід варто перейняти і українському законодавцю. В європейських національних правових системах аналогічне правило застосовується і в комерційних відносинах, наприклад, у зв’язку з наявністю прихованих недоліків при виконанні договорів будівельного підряду.

Постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2019 року № 650 утворено робочу групу щодо рекодифікації (оновлення) цивільного законодавства України. Це дає надію, що робоча групи зверне увагу, серед іншого, на запропоновані шляхи удосконалення положень Цивільного кодексу України щодо початку перебігу позовної давності. А до законодавчого удосконалення положень Цивільного кодексу України щодо початку перебігу позовної давності правникам залишається вміло використовувати існуюче законодавче регулювання для справедливого вирішення спорів.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, щоб бути в курсі найважливіших подій.

Следите за самыми актуальными новостями в наших группах в Viber и Telegram.
Новых судей привели к присяге: как прошла церемония при участии Зеленского
Loading...
Сегодня день рождения празднуют
  • Ольга Совгиря
    Ольга Совгиря
    заместитель председателя Комитета Верховной Рады Украины по вопросам правовой политики
  • Таисия Геза
    Таисия Геза
    судья Восточного апелляционного хозяйственного суда
  • Виктор Кривенко
    Виктор Кривенко
    судья Конституционного Суда Украины
  • Светлана Шаренко
    Светлана Шаренко
    председатель Киевского районного суда Харькова
  • Владимир Петренко
    Владимир Петренко
    судья Киевского районного суда Одессы
загрузка...