Отменить нельзя оставить: где поставить запятую?

Валентин Щербина

доктор юридичних наук, професор,

академік НАПрН України,

професор кафедри економічного права та економічного судочинства Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Питання відмови чи збереження (протягом перехідного періоду) правових титулів «право господарського відання» та «право оперативного управління» навколо якого суперечки представників наук цивільного і господарського права (до яких періодично долучаються з підтримкою цивільно-правових поглядів на це питання представники науки адміністративного права)  точилися з моменту прийняття Цивільного та Господарського кодексів України, набуло особливої гостроти в умовах так званої «рекодифікації» цивільного законодавства, що по суті звелася до оновлення Цивільного кодексу України, яке, поки що без видимих юридичній спільноті результатів, триває відтоді, як 17 липня 2019 р. Кабінет Міністрів України прийняв постанову за № 650 «Про утворення робочої групи щодо рекодифікації (оновлення) цивільного законодавства України», якою було утворено робочу групу щодо рекодифікації цивільного законодавства та затверджено Положення про неї. На її базі згодом була сформована відповідна робоча група при Парламенті України, єдиним на сьогоднішній день видимим результатом роботи якої став законопроект № 6013 від 6 вересня 2021 року ««Про особливості регулювання підприємницької діяльності окремих видів юридичних осіб та їх об’єднань у перехідний період», підготовка до другого читання якого в звичному «турборежимі» активізувалася останнім часом.

Окрім головної ідеї цього законопроекту, якою його авторами визначено визнання Господарського кодексу України таким, що втратив чинність, як неодмінну передумову оновлення Цивільного кодексу України, законопроект передбачає ще одну «революційну» акцію – відмову від права господарського відання та права оперативного управління, як прав за якими за підприємствами, установами та організаціями (до речі, конституційними термінами) закріплюється майно, що є об’єктом державної та комунальної власності.

При цьому чи не головним аргументом на користь відмови від «квазіречових» прав господарського відання та оперативного управління (навішування ярликів на предмети та явища, що не подобаються «антигосподарникам», з прийняттям Господарського кодексу України, а, особливо останнім часом, перетворилося в правило, яке застосовується ними коли треба, а в більшості випадків – коли не треба, і жодним чином не носить ознак наукової дискусії) називаються, зокрема, ті обставини, що зазначені правові титули є надбанням радянської правової системи (з уточненням «оцих жахливих творінь 1930 року») і невідомі іноземним правопорядкам (як варіанти – нашим зарубіжним партнерам/клієнтам). В умовах євроінтеграції України ці обставини доповнюються більш «сучасними»: «… які навіть не можна перекласти на англійську мову. Дуже складно пояснювати нашим колегам за кордоном, перекладаючи контракти, що це і власність, і не власність…». Щодо останнього «аргументу» виникає питання щодо того, яка різниця іноземному суб’єкту господарювання, на якому праві належить продукція контрагенту-експортеру, чи на якому праві належатиме продукція, поставлена іноземною компанією українському покупцеві? Та й подібні умови в контрактах не помічалися.

Не підлягає сумніву, що право господарського відання та право оперативного управління не сприймаються цивілістами тільки тому, що «не вписуються» в правову матерію Цивільного кодексу України, який самі ж розробники, попри наявність у ньому низки норм публічно-правового характеру (щодо актів цивільного стану, щодо опіки та піклування, щодо державної реєстрації: юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, прав на нерухомість, правочину, щодо нотаріального посвідчення правочину тощо) кваліфікували як «кодекс приватного права».

І якщо з тезою про приватноправовий характер підприємницьких відносин ще можна було б частково погодитися, то чи можна визнавати приватними відносини щодо забезпечення державою соціальної спрямованості економіки – функції, виконання якої покладено на державу ч. 4 ст. 13 Конституції України? До речі, в чинному Цивільному кодексі України взагалі відсутній термін «економіка» та похідні від нього терміни. То про яке регулювання цивільним законодавством відносин у сфері економіки можна взагалі говорити?

У своєму прагненні назавжди покінчити з правом господарського відання та правом оперативного управління автори законопроекту № 6013 вийшли далеко за межі правового регулювання підприємницької діяльності, запропонувавши в Прикінцевих та перехідних положеннях законопроекту внесення змін до низки законів, більшість з яких не мають жодного відношення до підприємництва. Йдеться, зокрема, про закони (далеко не всі), в яких на сьогодні вживаються терміни «право господарського відання» чи «право оперативного управління», які пропонується замінити  термінами «власність», «управління», «оренда», «користування», «речові права на чуже майно», «узуфрукт» тощо, пристосувавши ці категорії до зручного для авторів законопроекту розуміння. При цьому запропонованими змінами не передбачено, хто і за яких умов буде визначати: по-перше, вид майна, що передається; по-друге, конкретну юридичну особу, якій передається майно; по-третє, на якому праві передається майно і зміст повноважень юридичної особи; по-четверте, вид договору, за яким майно передаватиметься тій або іншій юридичній особі. Які корупційні ризики можливі при такому «правовому регулюванні» можна лише здогадуватися.

Натомість Господарський кодекс України чітко визначає зміст понять «право господарського відання» і «право оперативного управління», що, очевидно, декому не подобається, а тому і не сприймається.

Тому на запитання, винесене в заголовок цієї публікації, відповідаємо: кому слід поставити після слів «не можна». Натомість, взагалі зняти законопроект № 6013 з розгляду як такий, що містить низку недосконалих та відверто помилкових положень, і включити до оновленого Цивільного кодексу України статті, які б містили положення щодо права господарського відання та права оперативного управління з визначенням їх поняття, змісту та кола суб'єктів (юридичних осіб), за якими майно може бути закріплене на зазначених правах.

Повернення в 21-му столітті до милих цивілістичним серцям понять і категорій права Стародавнього Риму на кшталт узуфрукту навряд чи можна розцінювати як приклад оновлення Цивільного кодексу.

Подписывайтесь на наш Тelegram-канал t.me/sudua и на Google Новости SUD.UA, а также на наш VIBER, страницу в Facebook и в Instagram, чтобы быть в курсе самых важных событий.