Поширення недостовірної інформації:  хто відповість

Останнім часом потерпілі від поширення недостовірної інформації в Інтернеті стикаються з проблемою доведення того, що її поширювачем є певна особа. Найчастіше трапляються випадки, коли автор поширеної інформації невідомий. Можна навести багато таких прикладів не тільки при поширенні новин у ЗМІ, але, зокрема, і в разі написання негативних коментарів під публікаціями.

Для притягнення особи-поширювача до відповідальності її треба спочатку ідентифікувати, а потім ще й довести, що саме ця особа повинна відповідати.

Враховуючи приналежність більшості найпопулярніших соціальних мереж в Україні (Вконтакте, Одноклассники, Facebook, Instagram) до закордонного Інтернет-сегменту, можливість встановлення особи порушника та притягнення його до відповіді  ускладнюється.

Верховний Суд у справі № 910/17819/17 зауважив, що належними відповідачами в разі поширення оспорюваної інформації в мережі Інтернет є автор відповідного інформаційного матеріалу та власник веб-сайту, особи яких позивач повинен встановити та зазначити в позовній заяві.

Якщо недостовірна інформація, що ганьбить гідність, честь чи ділову репутацію, розміщена в мережі Інтернет на інформаційному ресурсі, зареєстрованому в установленому законом порядку як засіб масової інформації, при розгляді відповідних позовів судам слід керуватися нормами, що регулюють діяльність засобів масової інформації.

Якщо автор поширеної інформації невідомий або його особу та/чи місце проживання (місцезнаходження) неможливо встановити, а також коли інформація є анонімною, а доступ до сайту — вільним, належним відповідачем є власник веб-сайту, на якому розміщено зазначений інформаційний матеріал, оскільки саме він створив технологічну можливість та умови для поширення недостовірної інформації.

Фізична особа, яка поширює інформацію, зобов'язана переконатися в її достовірності (ст. 302 Цивільного Кодексу).

Відомості про власника веб-сайту можуть бути витребувані відповідно до положень ЦПК у адміністратора системи реєстрації та обліку доменних назв та адреси українського сегмента мережі Інтернет.

Недбале ставлення до збору доказів у подальшому зменшує шанси на відновлення порушених прав.

Так, ЄСПЛ 14 травня 2019 року визнав неприйнятною як очевидно необґрунтовану заяву у справі «Mykola Vasylyovych NEDILENKO and Ivan Volodymyrovych KOGUT against Ukraine».

Заявники намагались подати дифамаційні позови проти Інтернет-ресурсів, таких як proUa.ua та vlasti.net, на яких були опубліковані статті негативного характеру. Проте ці позови не було прийнято судами з тих підстав, що заявники не вжили заходів для визначення власників сайтів і авторів статей та їхні адреси.

У заявників виникло питання про доступ до правосуддя згідно зі ст. 6 Конвенції, але Суд, вивчивши ситуацію з погляду ст. 8 Конвенції, погодився з урядом, що заявники мали у своєму розпорядженні досить прості інструменти (звернутись до адміністраторів сайту або до UNIC, утримувача імен домену UA) для отримання відповідної інформації, яких вони не застосували.

Раніше ЄСПЛ дійшов висновку, що постійне відеоспостереження за засудженими порушує Конвенцію.