Прийняття КАСУ було пострілом у процесуальну систему — і дуже невдалим, — професор Вячеслав Комаров

29 листопада в Касаційному цивільному суді відбувся практикум на тему «Зловживання процесуальними правами: способи виявлення та шляхи протидії».

У ході практикуму було наголошено, що зловживання процесуальними правами має місце при недобросовісній реалізації суб’єктом свого права, завжди має вольовий та усвідомлений характер, заподіює шкоду суспільним та особистим інтересам, характеризується формальною правомірністю. Тобто це діяння, яке полягає в реалізації учасниками судового процесу наданих їм законом прав та повноважень всупереч їх призначенню, що призвело або може призвести до завдання шкоди як публічним, так і приватним інтересам.

Секретар Пленуму Верховного Суду, секретар Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду Дмитро Луспеник зазначив: «Судді — єдині носії судової влади: ця аксіома часто нівелюється зловживанням процесуальними правами. Науковці визначають три причини виникнення зловживання: не всі судді знають свої процесуальні права і обов’язки; судді не вчиняють дій, щоб протидіяти зловживанню; деякі нормативні конструкції є недосконалими. Є загальні способи захисту проти зловживань процесуальними правами: штраф, залишення заяви без розгляду. В чинних кодексах є положення, спрямовані на усунення зловживання процесуальними правам: введено поняття «професійна правнича допомога», спрощено загальний процесуальний регламент, введені спрощені провадження, відеоконференції, електронні докази».

Вячеслав Комаров, проректор з навчально-виховної роботи Національного юридичного університету ім. Ярослава Мудрого, к.ю.н., професор, академік НАПрН України, звернув увагу на науковий аспект проблеми: «Ми спостерігаємо відповідні новації в законодавстві, пов’язані з інституалізацією проблеми зловживання процесуальними правами. Змінились підходи до оцінки сутності цивільного процесу та його призначення. Те, що робилося після прийняття Конституції  з точки зору змін чи прийняття нових процесуальних законів, робилось із запізненням. Проблеми процесуального права і проблеми правосуддя були на периферії інтересів законодавця. Раніше був єдиний процес з єдиною процесуальною формою та відповідною функцією. Зараз — структура, яка складається з певних процедур, циклів. В таких умовах врегулювати проблему зловживання неможливо»

Серед проблем зловживань Вячеслав Комаров виокремив наступну: «Якщо ми кажемо про зловживання правами, чи можемо ми говорити про зловживання повноваженнями органів судової влади і суддів?»

Разом з тим Вячеслав Комаров висловив свою думку щодо створення єдиного процесуального кодексу: «Прийняття Кодексу адміністративного судочинства України, який заклав модель адміністративного судочинства, було пострілом в процесуальну систему — і дуже невдалим. Незважаючи на те, що є апологети існуючої системи процесуального права, форма реалізації адміністративної юстиції може бути різною. Наявність трьох процесів викликає безліч проблем, в першу чергу, щодо юрисдикції. Фундаментальні, сталі, відпрацьовані інститути цивільного процесу, враховуючи сучасні тенденції, сприйняті КАСУ. І така диференціація в процесуальній сфері результативності поки що не продемонструвала. Я не бачу перешкод для того, щоб стратегічно подивитися на це і подумати над єдиним ЦПК. З відповідних міркувань я не торкаюсь Господарського процесуального кодексу».

Тетяна Цувіна, доцент кафедри цивільного процесу Національного юридичного університету ім. Ярослава Мудрого, зазначила: «Особа має добросовісно використовувати свої процесуальні права, утримуватися від зловживання з метою затягування процесу і використовувати заходи, що спрямовані на скорочення тривалості судового розгляду, передбачені у національному законодавстві».

Так, у практиці ЄСПЛ положення щодо зловживання процесуальними правами можна знайти у рішеннях «Tanbay Tuten v. Turkey», «Stankov v. Bulgaria», «Mirolubovs v. Latvia».

ЄСПЛ радить у кожному конкретному випадку, коли треба визначитись, що є зловживанням правом, звертатися до загальних напрацювань, загальної теорії права і розуміти, що це — шкідливе здійснення права в такий спосіб, який не відповідає цілям, для яких таке право створене.

Олександр Дроздов, адвокат, член Науково-консультативних рад при Верховному Суді, Конституційному Суді та Національній асоціації адвокатів України, звернув увагу на європейський вектор зловживання процесуальними правами.

Стаття 17 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод встановлює заборону зловживання процесуальними правами: «Жодне з положень цієї Конвенції не може тлумачитись як таке, що надає будь-якій державі, групі чи особі право займатися будь-якою діяльністю або вчиняти будь-яку дію, спрямовану на скасування будь-яких прав і свобод, визнаних цією Конвенцією, або на їх обмеження в більшому обсязі, ніж це передбачено в Конвенції».

Олександр Дроздов звернувся, крім інших, до справи ЄСПЛ «Перінчек проти Швейцарії»: «Стаття 17 була включена до Конвенції, оскільки неможливо виключати, що особа або група осіб намагатимуться покладатися на права, закріплені в Конвенції, для отримання права на здійснення діяльності, спрямованої на знищення тих самих прав».

Сергій Бурлаков, суддя Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, висловився щодо проблемних питань застосування штрафів при зловживанні процесуальними правами: «Ухвала суду першої інстанції про стягнення штрафу оскаржується до апеляційного суду. Постанова суду апеляційної інстанції за результатами перегляду ухвали про накладення штрафу є остаточною і оскарженню не підлягає. Ухвала апеляційного суду про стягнення штрафу оскаржується до Верховного Суду. Ухвала Верховного Суду про стягнення штрафу оскарженню не підлягає».

Судову практику щодо зловживання процесуальними правами проаналізували судді Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду: Валентина Сімоненко, Наталія Сакара, Марина Червинська, Андрій Грушицький.

З огляду на актуальність теми внесення змін до процесуальних кодексів суддя Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду Валентина Сімоненко прокоментувала «Судово-юридичній газеті» пропоновані законопроектом №2314 зміни: «Світова практика свідчить про те, що до касаційного суду повинні оскаржуватись саме проблемні рішення, які мають доктринальний характер для розвитку права і забезпечення єдиної практики у всій суддівській спільноті. Мало чи не кожна справа (майже 90% справ) мають свої нюанси в правовідносинах, тому недоречним є розширення інституту оскарження справ до касаційного суду. Разом з тим варто звернути увагу на положення щодо матеріального обмеження ціни позову. З огляду на економічну ситуацію в країні, загальний стан економіки та достаток людей, ціну позову навпаки треба знизити: зі ста прожиткових мінімумів хоча б до п’ятдесяти. Для деяких людей ті суми, які зазначені як нижня границя, є непідйомними з точки зору судового збору.

Як на мене, до касаційного суду не повинні оскаржуватись процесуальні ухвали, які не перешкоджають провадженню у справі. Це може виглядати і як запобігання розгляду справи. Наприклад, апеляційний суд, скасувавши ухвалу суду першої інстанції, направив на новий розгляд до суду першої інстанції відповідно, а касаційний суд витребовує цю справу. Таким чином, суд першої інстанції де-факто може не розглядати цю справу. Повинен бути баланс».

Щодо проблемних питань у цивільному та адміністративному судочинстві Валентина Сімоненко зазначила наступне:

«У суддівській спільноті, як і в будь-якій іншій юридичній спільноті, на одне питання може бути багато поглядів, кожен зі своїми нюансами та особливостями. Працюючи в судовій системі багато років, я пам’ятаю часи, коли в порядку цивільного судочинства розглядалися скарги на дії суб’єктів владних повноважень. Далі держава пішла шляхом створення окремих судів на захист начебто прав людини. Безумовно, є різні погляди між суддями касаційного цивільного та адміністративного судів. Тим більше, зараз змінюється юрисдикція деяких справ. Одні справи переходять з адміністративної юрисдикції до цивільної, інші — навпаки. Не дуже погодились судді цивільної юрисдикції з тим, що питання шкоди, стягнутої за наслідками ДТП, наприклад, з військовослужбовця, вирішується у порядку адміністративного судочинства. Завдання Верховного Суду — збалансувати практику через постанови Великої Палати».

Раніше «Судово-юридична газета» повідомляла про позицію Верховного Суду щодо законопроекту №2314.