Суддя Верховного Суду: іноземний досвід

У 2017 році в Україні запрацював Верховний Суд (ВС). Зважаючи на розвиток судової традиції та поглиблення інтеграції світового судочинства, цікавим є аналіз вимог на посаду судді Верховного Суду в Україні та світі.

Згідно зі статтею 38 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», суддею Верховного Суду може стати особа, яка відповідає одній із таких вимог:

1) має стаж роботи на посаді судді не менше десяти років;

2) має науковий ступінь у сфері права та стаж наукової роботи у сфері права щонайменше десять років;

3) має досвід професійної діяльності адвоката, в тому числі щодо здійснення представництва в суді та/або захисту від кримінального обвинувачення щонайменше десять років;

4) має сукупний стаж (досвід) роботи (професійної діяльності) щонайменше десять років.

Подібні вимоги існують і в зарубіжних країнах.

Громадянство

Вимога про громадянство так чи інакше передбачена у законодавстві майже всіх держав. Наприклад, в Індії норма про громадянство кандидата на посаду судді Верховного Суду прописана у конституції. У деяких країнах, наприклад, Франції чи Швеції, дана норма виписана у законах про судоустрій.

Вік

Граничність віку для зайняття посади судді характерна для багатьох країн світу. Зокрема, мінімальний вік для вступу на посаду судді Верховного Суду є в Латвії (40 років), Німеччині (35 років) та Норвегії (30 років). Причому чим вища нижча межа по віку, тим більшим повинен бути стаж кандидата. Також є норми щодо граничного віку особи, наприклад, для Індії — 65 років, Естонії — 67 років, Кіпру — 68 років, Ірландії — 70 років, Канади — 75 років.

Вимоги до освіти

У законодавстві більшості країн світу відсутня така норма. Законодавець ніби передбачає, що особа без фахової освіти не може обійняти посаду судді Верховного Суду.

Наукова діяльність

В Україні для судді Верховного Суду бажано мати науковий ступінь у галузі права — це враховується під час кваліфікаційного оцінювання. У європейських країнах дана практика трохи різниться. Зокрема, дослідники виділяють у цьому питанні дві позиції:

1. врахування академічного досвіду при оцінці суддів та адвокатів;
2. наявність наукового досвіду чи наукового ступеня.

Так, у країнах континентальної Європи домінує практика з вимогою більш високого наукового рівня у претендентів на посаду судді Верховного Суду. Даний параметр не має вирішального значення, проте враховується.

Наприклад, в Іспанії претендент на таку посаду повинен мати науковий ступінь (PhD) та спеціалізацію, пройти навчальні курси (або тренінги) тривалістю більше 300 годин. Важливими також є виступи на конференціях і наукові публікації.

В Австрії професори у галузі права, які викладають предмети з цивільного і кримінального права, можуть бути призначені на посади суддів без вимог допуску до проходження суддівської підготовки, складання іспиту та наявності стажу роботи у сфері права.

Проблема меншин

У зв’язку з надмірною міграцією колись такі моноетнічні, держави як Нідерланди, Німеччина, Швеція тощо, зіткнулися з проблемою представництва в судах новосформованих етнічних меншин.

Зокрема, у 2010 році у Великій Британії було прийняте нове так зване антидискримінаційне законодавство. Воно запровадило дискримінацію за статевою і релігійною ознакою: дискримінуються білі британські чоловіки-християни. Лобісти даного закону таким чином домагаються включення етнічних меншин до складу суду.

В Ізраїлі теж існує подібна практика. У суді квотують місця для суддів-арабів та релігійних суддів.

У Нідерландах, які ще 20 років тому вважалися однією з найбільш етнічно однорідних держав, сьогодні теж приділяють увагу залученню до Верховного Суду етнічних меншин: марокканців, арабів, уродженців Карибського басейну тощо. При цьому для країни характерний статевий дисбаланс: експерти вказують на те, що в судовій системі 70% складають жінки.

У Норвегії та Німеччині поки що законодавчо не закріплена потреба у представництві меншин, однак активно йде обговорення цього питання.

Варто відзначити, що, на думку багатьох експертів, дані проблеми можна було б вирішити шляхом обмеження міграції в країни. Критики квотування вказують, що створення так званої позитивної дискримінації знижує якість роботи суддів, адже враховуються не їхні професійні якості, а етнічне походження чи релігійна приналежність. Також лобіювання надмірного представництва у судах етнічних меншин (мігрантів) підриває права титульного народу.

У багатьох країнах світу діє «негаторний підхід» при формулюванні вимог до суддів Верховного Суду: формулювання для кандидатів на посаду судді ситуацій, невирішення яких унеможливлює призначення. Зокрема, у Словенії діє законодавча норма, яка вказує, що завадити особі стати суддею Верховного Суду може існування переконливих доказів, що особа не зможе виконувати посадові обов’язки, а також від неї відходять ризики стосовно формування негативного ставлення до судової влади.

У Латвії обмеження стосуються суддів загалом, а не лише членів Верховного Суду. Зокрема, такими є: кримінальне минуле, посади в КДБ за часів СРСР (люстраційні норми), членство у заборонених організаціях.

Не менш цікавим є і відбір у судді у країнах світу. Так, найчастіше він відбувається за змішаною конкурсною і кооптаційною (введення до складу Верховного Суду нових членів) формою, або незначним переважанням однієї з них.

Зокрема, до Верховного Суду Чехії суддів призначають за кооптаційною формою. Судді відбираються із нижчих судів, проходять стажування у Верховному Суді, після чого кращих призначають на посади.

У Великій Британії формально призначення здійснює монарх, а рекомендацію надає прем’єр-міністр на основі рішення Відбіркового комітету. При відкритті вакансії лорд-канцлер призначає Відбірковий комітет, який розпочинає добір кандидатів. Комісія оцінює претендентів, аналізує їхній стаж роботи, звертає увагу на заслуги. В результаті визначають декілька найкращих кандидатів, імена яких направляються лорду-канцлеру. Той аналізує їх із суддями та представниками влади, і вони ухвалюють спільне рішення.

В Ірландії відбір проводить міністерство юстиції. В рамках відбору кандидати заповнюють аплікаційні форми і проходять співбесіду, де їм ставлять питання з професійної діяльності.

Раніше «Судово-юридична газета» повідомляла, що ВС встановив, хто зобов’язаний звернутися до суду з позовом про знесення самочинного будівництва та за яких умов рішення органів ДАБІ суперечить принципу правової визначеності.