Вдосконалення процедур банкрутства: експерти оцінили останні зміни

Виявлені проблеми в застосуванні норм Кодексу з процедур банкрутства, до яких свою частку додали карантинні заходи у зв’язку із пандемією, український парламент пробує методично виправляти.

Так, сьогодні, 5 червня, Верховна Рада 303 голосами «за» прийняла у другому читанні та в цілому проект Закону про внесення змін до Кодексу України з процедур банкрутства № 2276, яким призначення арбітражних керуючих відбуватиметься за новою процедурою.

Крім того, на днях, Комітет ВР з питань економічного розвитку рекомендував до другого читання законопроект № 3322 «Про внесення змін до Кодексу України з процедур банкрутства (щодо недопущення зловживань у сфері банкрутства на період здійснення заходів, спрямованих на запобігання виникнення і поширення коронавірусної хвороби (COVID-19)». Ним хочуть запровадити тимчасовий мораторій на відкриття за ініціативою кредиторів проваджень у справах про банкрутство юридичних осіб та дистанційне проведення комітету кредиторів.

Оцінка змін у правничому середовищі — традиційно неоднозначна.

«Судово-юридична газета» поцікавилась думками експертів та учасників ринку.

Анатолій В'язовченко, член Ради арбітражних керуючих України:

Щодо законопроекту 2276. Як відомо, у Кодексі призначення арбітражного керуючого (АК) прив’язали до ЄСІТС (Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи), яка на сьогодні ще не запрацювала, і невідомо коли запрацює. Тому процедуру треба було змінювати. Відтепер вже дозволяється пропонувати АК за заявою ініціюючого кредитора або боржника-фізичної особи. Господарський суд буде вже безальтернативно призначати АК. Відхилити кандидатуру можна буде тільки за підстав, передбачених законом.

Це правильне рішення, адже від автоматизованої системи призначення треба відмовлятися, адже арбітражний керуючий – це суб'єкт незалежної професійної діяльності, так само, як адвокат і нотаріус. Останніх автоматизовано не призначають у справу, їх сторона обирає самостійно, виходячи з критерію ціна-якість. Тим більше, що Автоматизована система – це рулетка, яка може роками залишати АК без роботи. Не секрет, що зараз мало арбітражних керуючих, які можуть собі дозволити займатися виключно банкрутствами і мати достатньо коштів на покриття власних витрат – на офіс, оргтехніку, помічників тощо. Щоб мати кусок хліба вони змушені займатися й іншими видами правничої діяльності, тобто, професія розвивається неналежним чином.

Крім того, автоматизоване призначення АК так само звужує права кредитора, бо йому призначають невідомо кого, а він, знаючи ринок, можливо, хотів би іншого АК, який би більше підходив до конкретної ситуації, яка виникла у кредитора з боржником. Тим більше, що від якості роботи розпорядника майном на початковому етапі залежить куди далі піде справа про банкрутство – на ліквідацію, на санацію, або до мирової угоди. Тому, ще раз повторю, вибір особи має значення.

Стосовно законопроекту 3322 – то це поганий сигнал для інвесторів. В Росії діє точно така ж заборона. А що робиться в цивілізованих країнах? Там подібні обмеження розцінюються як порушення прав кредиторів. Як це можна заборонити – звертатися до суду за відновленням своїх прав? У нас же недобросовісному боржнику дають можливість, таким чином, ще деякий час пожити за рахунок кредитора і зберегти свої активи. Було б справедливо, якби у разі такої заборони держава брала б на себе зобов’язання виплати кредиторам існуючої заборгованості. Проте у нас ніхто такої відповідальності брати не хоче.

Юліан Хорунжий, член Правління Асоціації правників України, старший партнер адвокатського об’єднання.

Щодо 2276. Питання призначення АК у справі є дуже не простим. Якби призначення АК відбувалось, коли вже створені представницькі органи кредиторів, можна було б говорити про реалізацію в Україні певної європейської моделі. А коли призначення відбувається відразу з відкриттям провадження у справі – то світовий досвід тут не помічник. Якоїсь універсальної моделі немає.

Нашим Кодексом було передбачено призначення АК через систему ЄСІТС, яка не запрацювала, тому треба було розв’язати це питання. Повернулися до методології призначення, яка вже існувала до 2013 року. Єдине, що тоді у суду вибір був більш альтернативним, а тепер будуть обирати ту кандидатуру, яка подана ініціатором банкрутства. Суд може заперечити проти призначення такого арбітражного тільки у тих випадках, які передбачені в Кодексі – прямій заінтересованості, конфлікту інтересів тощо. Особисто я також є прибічником такого методу, оскільки він, враховуючи компетенцію комітету кредиторів подавати та змінювати кандидатури на різних стадіях процедур банкрутства, усуває певний потенційний конфлікт у трикутнику кредитор-боржник-арбітражний керуючий. Ініціюючий кредитор, який авансує роботу арбітражного керуючого на початку справи, має розуміти, що кандидатура, яка буде обрана, діятиме адекватно. Тим більше, не факт, що цей АК допрацює до завершення справи з розпорядження майном. Сформований на наступному етапі комітет кредиторів, розглянувши результати роботи АК і визнавши їх негативними, може звернутися до суду і призначити нового АК.

На спрощення процедури грає і той факт, що кредитори, навіть при авто розподілі АК, все одно проштовхували свої кандидатури, вмовляючи інших писати заяви про відмову від справи.

Принаймні, допоки не запрацює ЄСІТС і будуть діяти ухвалені сьогодні зміни, ми зможемо побачити, як ця модель відобразиться на провадженні. Якщо результат нас розчарує, то ця модель перестане існувати. Якщо ж результати сподобаються, то можна буде ставити питання про закріплення моделі призначення АК не в прикінцевих положеннях, а в самому тілі Кодексу.

Щодо 3322. Тут я звернув би увагу не кілька моментів.

Якщо говорити про мораторій на відкриття нових проваджень, то його варто було приймати ще на початку пандемії та запровадження карантину. Тоді б всі знаходилися б у рівних умовах. Коли ж ми виходимо з карантину, то цим законом ми можемо порушити принцип верховенства права.

Хоча, коли кажуть, що кредитор позбавляється права звертатися до суду, то таке право у нього все ж таки залишається, йому суд тільки провадження не відкриє протягом встановленого законом періоду. Крім того, це не є право позивного провадження, яке чітко гарантується Конституцією України. Тут у нас немає спору. Умови розгляду справ якраз і визначає закон. І Конституція України і Господарський кодекс нам говорить, що держава має право вживати заходів, направлених на підтримку певних сфер діяльності.

Єдине, що може порушити прийняття законопроекту 3322 – це таке поняття як юридична визначеність, адже можуть поставати питання про перегляд вже відкритих проваджень, бо нові умови дають боржникам певні послаблення. Через це може певний хаос відбутися.

Крім того, коли вводився карантин, не було розуміння як він буде виглядати. Скажімо, сьогодні ми бачимо, що обмежувальні заходи поступово скасовуються, а сам карантин триває, і кредитор формально ще не може звернутися до суду. Була, до речі, пропозиція не прив’язуватися до терміну «карантин», а просто встановити граничний термін для обмежень від початку карантину. Наприклад, 180 днів. Тоді кредитори б чітко розуміли, протягом якого часу вони не мають іншого шляху врегулювання проблеми, як реструктуризація боргу тощо.

З іншого боку, якби кредиторам дозволили звертатися до суду під час карантину, то велика вірогідність, що його заяви до суду про відкриття справи про банкрутство були б оскаржені боржником, який обов’язково вказав би на зміну обставин, що начебто він зазнав збитків в зв’язку із карантином. Боржники точно б оборонялися. В такому разі кредиторам довелося пройти б додатковий судовий шлях позивного провадження, щоб отримати рішення, яке б їм давало можливість відкрити провадження у справі про банкрутство. А цей судовий шлях не може бути меншим, в силу реалій, ніж чотири-п’ять місяців. Тому в практичній площині хоч і не все так добре із мораторієм на відкриття справ про банкрутство, але й не так вже і сумно.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, щоб бути в курсі найважливіших подій.