Неможливість вступу на правничу магістратуру без бакалаврату: думка професора

08:30, 18 сентября 2020
В освітянському середовищі відреагували на проект МОН про заборону навчання в правничій магістратурі без бакалаврату.
Неможливість вступу на правничу магістратуру без бакалаврату: думка професора

Міністерство освіти і науки України (МОН) пропонує заборонити вступ на правничу магістратуру особам, які не навчалися на правничому бакалавраті. Про це йдеться в проекті Умов прийому, розміщеному на сайті МОН (проект Умов прийому до закладів вищої освіти (ЗВО) на 2021 рік для громадського обговорення). Проект розроблений відповідно до чинного Закону України «Про вищу освіту».

Свою думку стосовно можливих нововведень «Судово-юридичній газеті» висловив кандидат юридичних наук, професор, професор кафедри цивільного права та процесу Хмельницького університету управління та права імені Леоніда Юзькова Юрій Білоусов.

Чим мотивовано внесення норми про неможливість навчання на правничій магістратурі без бакалаврату до проекту?

Слід починати з того, що положення про послідовне здобуття бакалаврської та магістерської освіти вже міститься в чинному законодавстві, а саме відповідно до наказу МОН від 17.08.2020 р. № 1053 «Про затвердження стандарту вищої освіти за спеціальністю 081 «Право» для другого (магістерського) рівня вищої освіти». Цим стандартом визначено, що навчання на магістерському рівні здійснюється на базі першого (бакалаврського) рівня вищої освіти зі спеціальностей 081 «Право» та 293 «Міжнародне право» за результатами Єдиного фахового вступного випробування. Враховуючи, що стандарту зі спеціальності 293 «Міжнародне право» для магістерського рівня не встановлено, то пропонованими міністерством Умовами прийому хіба що розширюється подібний підхід і стосовно цієї спеціальності.

Справжні мотиви запровадження цієї норми слід запитувати в розробників відповідного стандарту вищої освіти та Умов прийому. Хоча можна припустити логіку запровадження такого обмеження. До запровадження чинної редакції Закону України «Про вищу освіту» існування можливості вступу на магістратуру з іншої спеціальності, ніж за дипломом бакалавра, було більше винятком, ніж правилом, подекуди й заперечувалася така можливість Міністерством освіти і науки України. Із запровадженням чинної редакції і нормативно, і практично напрацьовано порядки та процедури застосування подібних норм і багато бакалаврів та магістрів теперішніх та попередніх років випуску скористалося можливістю здобути одразу другий рівень вищої освіти з права, оминаючи перший.

Водночас такий підхід стосовно саме здобуття правничої освіти неоднозначно було сприйнято і освітянською, і правничою громадами, оскільки базові компетенції здобуваються саме на першому освітньому рівні, а фундамент правника, як такого, здобувається ще й на першому курсі бакалаврату, пізнаючи загальну теорію права та держави. Враховуючи те, що магістерські освітні програми наразі мають вузьке спрямування, характеризувалися спеціалізацією (кримінально-правова, цивільно-правова та ін.), спрямовувалися на поглиблення знань щодо певного предмету чи фаху (інтелектуальна власність, нотаріат, виконавчий процес та ін.), доволі складно було говорити про можливість підготовки за 1,5 роки повноцінного правника без наявності потужної освітньої та практичної підготовки, яку повинна передбачати бакалаврська програма. У зв’язку з цим достатньо справедливо виникла ідея щодо запровадження так би мовити наскрізної програми з підготовки правників, як це зараз є у підготовці медиків та фармацевтів, коли особа після здобуття середньої освіти вступає одразу на освітню програму другого (магістерського) рівня вищої освіти.

Чи не порушує така пропозиція конституційні права громадян, а саме право на освіту?

Подібні норми не можуть посягати на конституційне право на освіту, оскільки вони не посягають, не обмежують, не заперечують конституційне право на освіту як таке. Законом і підзаконними актами визначаються механізми здійснення такого права. Наразі ми можемо говорити лише про те, що наведений стандарт та Умови прийому входить в суперечність із п. 10 ст. 44 Закону про вищу освіту, відповідно до якого особа може вступити до закладу вищої освіти для здобуття ступеня магістра на основі ступеня бакалавра чи магістра, здобутих за іншою спеціальністю, за умови успішного проходження вступних випробувань з використанням організаційно-технологічних процесів зовнішнього незалежного оцінювання та вступних іспитів у закладі вищої освіти або творчих конкурсів з предметів (дисциплін), з яких не проводяться вступні іспити з використанням організаційно-технологічних процесів зовнішнього незалежного оцінювання.

Що робити людям, які не планують займатися адвокатською діяльністю, бути суддею тощо, але які бажають отримати юридичну освіту, наприклад, для ведення власного бізнесу?

Щодо планування чи мрій бути суддею чи представником іншої правничої професії, то жодним чином неможливо говорити про когось, хто не планує, адже невипадково говорять, що «кожен солдат мріє стати генералом». Так і тут, ми не можемо в правотворенні моделювати випадки, пов’язані із емоційним сприйняттям того чи іншого інституту. Здобуваючи юридичну освіту і отримуючи весь спектр можливостей, ми не можемо із впевненістю говорити про те, яким чином можуть змінитися бажання та уподобання здобувача освіти при вступі, під час навчання і після здобуття диплома.

Пригадую один такий випадок, ще на початку 2000-х років, коли один студент заочного факультету, чоловік вже достатньо похилого віку мав певні труднощі зі опануванням освітньої програми, щось здавав, щось не здавав, перездачі, комісії, заліки, іспити і постійні пояснення своєї життєвої ситуації, що він працює державним виконавцем, а законом визначено, що йому треба мати юридичну освіту, проханнями увійти в ситуацію, бо йому треба допрацювати до пенсії і т.д., і т.п. Отак здобуваючи від мінімуму до мінімуму, такий студент дійшов до складання державних іспитів. І коли, будучи членом державної екзаменаційної комісії, я переглядав надалі навчальною частиною матеріали про здобувача, його посаду на момент випуску, то виявив, що цей студент змінив місце роботи - він почав працювати помічником голови суду. Отже, він фактично почав будувати юридичну кар’єру, відшукуючи нові можливості, які будуть відповідати його спроможностям, як володоря диплома тоді ще спеціаліста. Тому ніхто не може передбачати, як буде реалізовувати свої можливості особа, яка здобула той чи інший рівень вищої правничої освіти.

Чи можна передбачати оскарження таких Умов прийому в разі їх ухвалення?

Звичайно, не можна виключати ймовірність оскарження як самих Умов прийому, так і конкретних відмов у реєстрації на вступні випробування чи як абітурієнта. Не виключено, що до цього часу ситуація зміниться нормативно і будуть внесені відповідні зміни до Закону про вищу освіту, запроваджено Концепцію розвитку правничої освіти, над якою активно працюють в парламентському комітеті Верховної Ради України з питань освіти, науки та інновацій, задля чого планується проведення комітетських слухань.

В проекті прописано, що з коштів державного і регіонального бюджетів не буде фінансуватися підготовка юристів на заочному відділенні та в магістратурі. З чим це пов’язано? Як бути із держслужбовцями та військовими, які захочуть отримати юридичну освіту?

Відповідно до п. 10 розділу III Умов пропонується, що прийом вступників за державним або регіональним замовленням для здобуття ступеня молодшого бакалавра за всіма формами здобуття освіти, а також для здобуття ступенів бакалавра, магістра за заочною формою здобуття освіти за спеціальностями 081 "Право" та 293 "Міжнародне право" в 2021 році не проводиться. При цьому ці положення ідентичні до Умов прийому, які застосовувалися у вступній кампанії цього року.

Тобто йдеться про те, що коштом платників податків (держави чи відповідної громади) не повинно здійснюватися замовлення підготовки молодших бакалаврів, оскільки фактично цей освітній рівень не є самодостатнім, він є складовою підготовки бакалаврів, але здійснюється закладами вищої освіти, до яких ставляться набагато нижчі вимоги, ніж до коледжів, інститутів чи університетів, які готують бакалаврів і магістрів. Молодші бакалаври зазвичай вступають на денну чи заочну форму навчання на бакалаврські програми з урахуванням співставлення навчальних планів та освітніх програм, визначенням академічної різниці. Серед молодших бакалаврів зустрічаються гарні студенти, які з тих чи інших причин не могли вступити одразу на бакалаврську програму, але з об’єктивних причин вони були позбавлені освіти вищого рівня, так щоб слухати лекції провідних професорів, дискутувати на семінарських заняттях з кращими представниками правничої професії. Але очевидно, що доцільності витрачання державних коштів на підготовку таких фахівців немає, оскільки існує можливість якісної підготовки бакалаврів.

Стосовно заборони на державне фінансування підготовки бакалаврів та магістрів за заочною формою навчання, то серед академічної спільноти взагалі ведуться палкі дискусії щодо можливості підготовки правника за такою моделлю. І хоча коронакриза примусила нас усіх по-новому подивитися на заочну форму навчання, оскільки віддалене викладання та навчання під час карантину доводить потребу та можливість опанування освітньої програми з права. Але в цьому випадку ми можемо говорити лише про застосування певного гібридного навчання, яке включатиме і очну, і дистанційну складову, яка передбачає постійне, безперечне перебування в стані контакту із відповідним закладом освіти, а не перебування в ЗВО протягом 2-3 тижнів двічі на рік. Відтак цілком зрозумілим є раціональний підхід держави до витрачання коштів платників податків, надаючи перевагу підготовці тих правників, які постійно і безперечно перебувають в навчальному закладі, опановуючи освітню програму і використовуючи всі можливості ЗВО. Навчання, як колись говорили - без відриву від виробництва – це більше підготовка для себе, а не для потреб держави. Заочна форма навчання з часом взагалі ризикує відмерти або переродитися в інші форми. І цілком ймовірно, що правничі спеціальності будуть першими з тих, які взагалі відмовляться від подібного способу організації навчального процесу.

Щодо можливості підготовки державних службовців та військовослужбовців, то тут слід говорити про обґрунтовану наявність потреби в такій підготовці. Якщо посада державного службовця в силу своїх кваліфікаційних вимог потребує юридичної освіти, то жоден чиновник не може вже перебувати на цій посаді, а отже, можливо, йдеться просто про здобуття освіти державними службовцями в рамках підвищення кваліфікації чи перекваліфікації. Для таких потреб Національним агентством з питань державної служби України виділяються кошти для підготовки державних службовців за заочною формою навчання зі спеціальності 281 «Публічне управління та адміністрування». Щодо військовослужбовців, то справедливо говорити про програми із підтримки учасників бойових дій або створення умов для повернення до цивільного життя тих військовослужбовців, які вже звільнилися з військової служби або таке звільнення передбачається в найближчому майбутньому (досягнення граничного віку, відставка, інвалідність), то тут доцільно радше говорити про різноманітні програми фінансування або співфінансування підготовки таких осіб коштами відповідних територіальних громадян через їхні органи місцевого самоврядування, громадських організацій і грантових фондів.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, щоб бути у курсі найважливіших подій.

Следите за самыми актуальными новостями в наших группах в Viber и Telegram.
Атестація прокурорів місцевих прокуратур: враження прокурорів від іспиту
Loading...
Сегодня день рождения празднуют
  • Ирина Шевченко
    Ирина Шевченко
    судья Сумского окружного административного суда
  • Александр Мамалуй
    Александр Мамалуй
    судья Кассационного хозяйственного суда Верховного Суда
  • Татьяна Вивдиченко
    Татьяна Вивдиченко
    судья Шестого апелляционного административного суда
загрузка...