Втручання в право власності: позиція ЄСПЛ

Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) постановив рішення по справі № 38072/11 Сredit Europe Leasing Ifn SA проти Румунії. Справа стосувалася арешту її активів під час кримінального провадження проти третіх сторін.

Обставини справи

Компанія-заявник заснована в Бухаресті (Румунія).

Протягом періоду з 2005 до 2007 року компанія-заявник здійснювала операції, за допомогою яких вона здала в оренду вантажівки, фургони та металеві кіоски компанії під назвою S.C., яку представляв H.A. Вона розірвала договори оренди в 2009 році, оскільки S.C. не виконала своїх договірних зобов’язань і просила повернути своє майно.

У червні 2010 року в триваюче кримінальне розслідування Управління з розслідування організованої злочинності та тероризму (DIICOT) прокуратури при Вищому касаційному суді, в яке були залучені велика кількість осіб та компаній, також був залучений Н.А. Прокурори згодом наказали вилучити активи, що належать компаніям, пов’язаним із ним, серед яких були транспортні засоби компанії-заявника та деякі її металеві кіоски.

Компанія-заявник подала скаргу до вищого прокурора на наказ про конфіскацію, але його скарга була відхилена в грудні 2010 року. Посадова особа встановила, що закон про злочини, які розслідуються, дозволяв арешт активів у будь-якої третьої сторони з метою подальшої спеціальної конфіскації. У лютому 2011 року окружний суд м. Бухарест відхилив як неприйнятну скаргу компанії-заявника на початкове рішення DIICOT. Протягом періоду з 2011 до 2016 року компанія-заявник подала декілька запитів до DIICOT для скасування наказу про накладення арешту, але не отримала жодної відповіді.

У березні 2019 року DIICOT скасувало накази про накладення арешту на майно компанії заявника, але вона далі скаржилася на те, що відповідні активи не були в її володінні, не були визначені і не були повернені за присутності органів влади. Ця скарга була відхилена головним прокурором DIICOT у травні 2019 року без згадування запиту компанії-заявника щодо визначення, оцінки та відновлення вилучених активів.

Компанія-заявник скаржилася на втручання в її права власності всупереч, зокрема, статті 1 Протоколу № 1 (захист власності).

Розглянувши всі обставини справи, Суд констатував порушення статті 1 Протоколу №1.

Справедлива сатисфакція: Суд постановив, що питання застосування статті 41 (справедлива сатисфакція) Конвенції не було готове для вирішення і відклав його на пізнішу дату.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, щоб бути в курсі найважливіших подій.